Провадження № 22-ц/803/4650/23 Справа № 229/1942/22 Суддя у 1-й інстанції - Панова Т.Л. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
06 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Гладиш К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №229/1942/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 27 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Панової Т.Л., -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 22.06.2019 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про що 22.06.2019р. складено відповідний актовий запис №308.
Від шлюбу вони мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В лютому 2022 року, після початку бойових дій, відповідач разом із донькою виїхала з м.Краматорськ Донецької області, де вони фактично мешкали, до своєї матері в смт.Ківшарівка Куп'янського району Харківської області. Це призвело до погіршення стосунків, сварок та фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Спільне життя з відповідачем не склалося з причин відсутності взаєморозуміння між ними, байдужості до життя та проблем кожного. Спроби примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у позивача і відповідача різні погляди на сімейне життя та обов'язки. Подружні відносини між ними припинилися більше восьми місяців потому до дня подання даного позову. Проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Позивач має намір створити сім'ю з іншою жінкою.
Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності, на момент звернення з цим позовом - відсутній.
Спір між батьками про місце проживання дитини відсутній, за спільною домовленістю їх малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде проживати з відповідачем. Просив даний шлюб розірвати.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 22 червня 2019 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №308, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прізвище до шлюбу ОСОБА_4 , розірвано.
Додатковим рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначила, що судом першої інстанції, в порушення вимог ст.111 СК України, не надано сторонам строк для примирення, про який вона просила у поданій до суду заяві. Вважає, що суд першої інстанції формально поставився до вирішення справи, не з'ясував фактичні взаємини між сторонами, не врахував наявність малолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 червня 2019 року. В шлюбі в них народилася донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4, 5).
В 2022 році сторони припинили спільне проживання, спільне господарство не ведеться, проживають окремо. Позивач фактично має сімейні стосунки з іншою жінкою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та дитині. Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, який наполягає на розірванні шлюбу.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Сімейним Кодексом України.
З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_5 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по Індкстріальному та Немишлянському районах у місті Харкові головного територіального управління юстиції у Харківській області 22.06.2019 року, за актовим записом № 308 (а.с.4).
Регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.
Згідно приписів ч.1 ст.110 Сімейного Кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви NN 29381/09 та 32684/09) судом наголошено на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено право на приватне та сімейне життя. Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
За правилами, встановленими ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «Приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647/98).
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Оскільки сторони припинили шлюбні відносини в лютому 2022р., проживають окремо, позивач фактично має сімейні стосунки з іншою жінкою, що свідчить про те, що шлюб сторін по справі носить суто формальний характер, колегія суддів приходить до переконання, що збереження сім'ї та поновлення шлюбних відносин неможливо, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті права, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Аналіз статті 111 СК України дає підстави говорити про те, що закріплена у статті норма є диспозитивною. Оскільки, суд буде вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час підготовки справи до розгляду або під час попереднього засідання, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Диспозитивність норми підкреслюється і у постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якій зазначається, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком.
Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №369/7035/18, провадження №61-1658св20.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача, що судом першої інстанції не надано сторонам строку для примирення, оскільки надання такого строку є правом, а не обов'язком суду і застосовується з урахуванням конкретних обставин справи, встановлених судом.
Посилання ОСОБА_2 на доцільність збереження шлюбу не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки ніхто не може бути примушений до шлюбу, а позивач ОСОБА_1 не має бажання зберегти шлюбні відносини з відповідачем і на час розгляду справи фактично створив іншу сім'ю.
Крім того, з огляду на тривалий розгляд справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що сторони мали можливість досягти примирення. Проте, будь-яких даних про те, що з часу подання позову та дотепер сторони примирились, суду не надано.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та їм надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 27 лютого 2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: