"31" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/8/22
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від позивача: адвокат Овчарук О.О.,
від відповідача: адвокат Довбня Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 923/8/22
за позовом: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, № 1, м. Київ, 04116)
до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Бериславське шосе, № 1, м. Херсон, 73000)
про стягнення 759 542,32 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про стягнення заборгованості в загальному розмірі 759 542,32 грн за договором про реструктуризацію заборгованості, з яких 628 800,58 грн основного боргу, 15 301,66 грн пені, 14 275,47 грн штрафу, 29 729,30 грн 3% річних та 71 435,31 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-234 від 28.05.2012, відповідно до умов якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 23.09.2009 за № 06/10-1394-БО-33.
Так, позивач, посилаючись на п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.5. та 3.1. договору, зазначає, що станом на 30.11.2021 сума простроченого основного боргу відповідача перед позивачем за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року становить 628 800,58 грн, у зв'язку з чим позивачем додатково нараховано до стягнення пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.
У відзиві на позов (вх. № 778/22 від 07.02.2022) відповідач підтвердив, що заборгованість, що стала предметом позовної заява, виникла в процесі виконання сторонами договору від 28.05.2012 № 14/12-234 про реструктуризацію заборгованості за договором поставки природного газу від 23.09.2009 № 06/10-1394-БО-33.
При цьому, відповідач зауважив, що AT «Херсонська ТЕЦ» - акціонерне товариство, 99,8 % акцій якого належить державі. Товариство здійснює виробництво електричної та теплової енергії, а природній газ використовується підприємством для виробництва теплової енергії, якою опалюється більша частина міста Херсона. Споживачами послуг з теплопостачання, що надає AT «Херсонська ТЕЦ», є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, інші та через низьку платіжну дисципліну споживачів, AT «Херсонська ТЕЦ» має значну дебіторську заборгованість.
При цьому, розмір дебіторської заборгованості має негативну динаміку, фінансовим результатом господарської діяльності AT «Херсонська ТЕЦ» за 2019, 2020 рік є збиток, станом за 9 місяців 2021 року також наявні збитки, оскільки станом на 30.09.2021 дебіторська заборгованість за спожиту теплову енергію становить 114 045,00 тис. грн.
Крім того, як додає відповідач, негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства є сезонність розрахунків за спожиті послуг з теплопостачання, а застосування до AT «Херсонська ТЕЦ» значних фінансових санкцій, на думку відповідача, може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання на передодні опалювального сезону.
На переконання відповідача, наведене свідчить, що неналежне виконання AT «Херсонська ТЕЦ» грошового зобов'язання за договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об'єктивними обставинами, що унеможливили вчасну оплату відповідної заборгованості. При цьому, товариство вживає залежних від нього заходів для належного і як найшвидшого виконання зобов'язань.
При цьому, відповідач наголосив, що позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання саме AT «Херсонська ТЕЦ» своїх зобов'язань він зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям.
Станом на 04 січня 2022 року сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ та ТЕЦ перед НАК «Нафтогаз України» складає 49 млрд грн. Найбільша сумарна прострочена заборгованість за використаний газ в цій категорії накопичена у підприємств ТКЕ і ТЕЦ Донецької (7,6 млрд грн), Дніпропетровської (9,9 млрд грн), Запорізької (1,5 млрд грн), Луганської (1,7 млрд грн), Одеської (1,8 млрд грн), Харківської (2,1 млрд грн) областей, м. Києва (3,8 млрд грн).
Таким чином, відповідач робить висновок, що AT «Херсонська ТЕЦ» не є основним боржником позивача, тобто не має виключного випливу на формування результатів діяльності позивача. Застосування до AT «Херсонська ТЕЦ» пені та штрафу призведе до відстрочення погашення основної заборгованості, унеможливить проведення своєчасних поточних розрахунків.
Разом з тим, відповідач зауважив, що позивачем порушено порядок нарахування та визначення пені, що склала предмет даного судового спору, оскільки нарахована поза межами позовної давності.
Одночасно з цим, відповідач звернув увагу, що при розрахунку інфляційних витрат за грудень 2018 року позивачем взято суму 33 989.23 грн, що перевищує суму, яка підлягає сплаті за місяць (а саме 16 994, 61 грн.), що в свою чергу впливає на інфляційне збільшення суми боргу.
Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, у відповіді на відзив (вх. № 948/22 від 15.02.2022) зазначив, що факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором № 14/12-234 від 28.05.2012 підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, оскільки основна заборгованість визнається останнім в поновму обсязі.
Водночас, позивач додає, що посилання відповідача на статистику щодо АТ «НАК «Нафтогаз України» є безпідставним, оскільки стягувачем в даному випадку є ДК «Газ України».
Щодо посилань відповідача про можливість суду на зменшення нарахованих санкцій, позивач вказує, що для застосування правової відповідальності у вигляді пені достатньо одного факту порушення боржником зобов'язання, а заборгованість відповідача в розмірі 4 078 706,83 грн виникла ще в 2010 році.
Позивач, пішовши відповідачу на поступки, в 2012 році уклав договір реструктуризації заборгованості, проте відповідач продовжує порушувати свої зобов'язання, а відтак, на думку позивача, говорити про належний ступінь виконання договірних зобов'язань недоречно.
Окрім того, позивач заперечує проти тверджень відповідача про пропуск строку позовної давності для нарахування пені та вважає, що позивачем здійснено нарахування пені відповідно до положень договору та норм ЦК України, оскільки враховано всі вимоги діючого законодавства як щодо порядку нарахування, так і дотримання строку позовної давності.
Щодо інфляційних нарахувань за грудень, позивач наголошує, що розмір простроченої заборгованості станом на 31.12.2018 становить 33989,23 грн та, відповідно, позивач не стверджував, що 33989,23 грн є сумою, що підлягає сплаті за місяць.
Підсумовуючи, позивач зазначає, що відповідачем не вжито та в матеріалах справи відсутні достатні докази того, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за спірним договором, з огляду на те, що умови укладеного договору не передбачають будь-яких обмежень відповідача при здійсненні розрахунків з ДК «Газ України», а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість, а отже міг впливати на стан розрахунку.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Херсонської області від 04.01.2022, справу було розподілено судді Соловйову К.В.
05.01.2022 ухвалою Господарського суду Херсонської області позовну заяву за вх. № 8/22 від 04.01.2022 залишено без руху, через недоліки її матеріалів, встановлено позивачу десятиденний строк, з дня вручення ухвали від 05.01.2022, для усунення недоліків позовної заяви.
13.01.2022 за вх.№ 230/22 до Господарського суду Херсонської області надійшла заява (вх. № 230/22) позивача про усунення недоліків позовної заяви, з відповідними додатками до неї.
14.01.2023 ухвалою Господарського суду Херсонської області прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 923/8/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.02.2022 о 09:30 год.
01.02.2022 до суду за вх.№ 645/22 надійшла заява представника позивача - адвоката Овчарука Олександра Олексійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу для проведення відеоконференцій EasyCon, яка Господарським судом Херсонської області була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою суду від 02.02.2022.
07.02.2022 на адресу Господарського суду Херсонської області поштою надійшов відзив на позов (вх. № 778/22), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
15.02.2022 позивачем подано до Господарського суду Херсонської області відповідь на відзив (вх. № 948/22), яка судом була долучена до матеріалів справи та прийнята до розгляду.
16.02.2022 відповідач звернувся до Господарського суду Херсонської області з клопотанням (вх. № 2/387/22) про відкладення судового засідання у зв'язку з тим, що представник хворіє та знаходиться на самоізоляції.
17.02.2022 за вх.№ 1013/22 до суду від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
16.02.2022 ухвалою Господарського суду Херсонської області було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 23.03.2022 об 11:00 год.
Проте, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.
Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).
За Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/8/22 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2023 справу розподілено судді Цісельському О.В.
12.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області справу № 923/8/22 була прийнята до провадження суддею Цісельським О.В. Постановлено розгляд справи здійснити спочатку за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 04.07.2023 об 11:40 год.
22 червня 2023 року за вх.№ 20654/23 до суду від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Окрім того, 22 червня 2023 року за вх.№ 20676/23 до суду від Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» також надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
23.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволені заяви Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вх. №20654/23 від 22.06.2023) та Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (вх. № 20676/23 від 22.06.2023), постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 923/8/22 "04" липня 2023 року об 11:40 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку «ВКЗ».
04.07.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2084/23 судом була проголошена протокольна ухвала про перерву у підготовчому засіданні до 03.03.2023 об 12:20 год.
03.08.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2084/23 судом була проголошена протокольна ухвала про продовження строку підготовчого провадження у справі № 923/8/22 за ініціативою суду на 30 днів та протокольна ухвала про перерву у підготовчому засіданні до 17.08.2023 об 12:00 год.
10.08.2023 за вх. № 27268/23 до суду від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надійшла заява про участь її представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена ухвалою від 11.08.2023.
14.08.2023 за вх. № 27507/23 до суду від Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» також надійшла заява про участь її представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, проте таке питання вже вирішувалось судом в попередньому підготовчому засіданні.
17.08.2023 у підготовчому засіданні по справі № 923/8/22, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 923/8/22 до судового розгляду по суті на "31" серпня 2023 року о 14:30 год.
Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, заявлений позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити.
Відповідач підтримав правову позицію, викладену у заявах по суті та просив вирішити справу з урахуванням зазначених ним підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
31.08.2023 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
28.05.2012 між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (кредитор) та Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-234, за умовами п. 1.1. якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу (надалі - «реструктуризація»), що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 23.09.09 № 06/09-1394-БО-33.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно п. 1.1. цього договору, складає 4 078 706,83 грн. станом на 31.03.12, що підтверджується актом звірки розрахунків.
Згідно з п. 2.2 договору боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п. 2.1 цього договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідного до графіку погашення заборгованості (надалі - Графік), зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а саме: по 16 994 грн 61 коп. щомісячно за період з травня 2012 року по квітень 2032 року.
Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2 цього договору на відповідний місяць.
За умовами п. 2.5 договору, у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
За невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та чинного законодавства України (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 2.2 цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% (сім відсотків) від суми простроченого платежу.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 30 квітня 2032 року, а в частині виконання зобов'язань за договором до їх повного здійснення (п. 5.1. договору).
Договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-234 від 28.05.2012 підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками підприємств.
Згідно акту звіряння розрахунків від 21.05.2012 щодо заборгованості за природний газ станом на 31.03.2012 за договором від 23.09.09 № 06/09-1394-БО-33 відповідач мав заборгованість перед позивачем в сумі 4 078 706,83 грн.
Позивач посилається на те, що в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості відповідач періодичні платежі у період з грудня 2018 року по листопад 2021 року згідно погодженого графіку не здійснював, внаслідок чого станом на 30.11.2021 за відповідачем виникла заборгованість в сумі 628800,58 грн.
Внаслідок невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати періодичних платежів, позивач звернувся до суду позовом про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 628800 грн. 58 коп., пені за прострочення платежів в сумі 15301 грн. 66 коп., штрафу у розмірі 14275 грн. 47 коп., інфляційних втрат в сумі 71435 грн. 31 коп. та 3% річних у розмірі 29729 грн. 30 коп.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно положень ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст.551 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-234 від 28.05.2012 позивач, як кредитор, та відповідач, як боржник, домовились про розстрочення погашення заборгованість в сумі 4078706,83 грн за договором поставки природного газу №06/09-1394-БО-33 від 23.09.2009 шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до Графіку погашення заборгованості, зазначеному у п.2.2 договору.
Так, вищевказаний договір про реструктуризацію заборгованості є належною правовою підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно з Графіком погашення заборгованості в період з грудня 2018 року по листопад 2021 року відповідач зобов'язаний сплачувати кожного місяця грошові кошти в сумі 16994,61 грн, однак останній, як боржник, свій обов'язок в повному обсязі щодо своєчасного погашення заборгованості у встановленій п.2.2. договору строк не виконав.
Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів сплати чергових платежів за спірний період та належного виконання ним зобов'язань щодо погашення заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-234 від 28.05.2012 не надав.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-234 від 28.05.2012, а також вимоги ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України щодо своєчасного погашення заборгованості.
За таких обставин, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 628800,58 грн, а саме: 16994,61 грн (сума платежу в місяць та з урахуванням існуючої заборгованості станом на 31.12.2018 за попередній період) х 36 (місяців: період за який заявлено вимогу: з грудня 2018 року по листопад 2021 року) = 628800,58 грн.
Відповідачем наявність заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості від 28.05.2012 №14/12-234 не оспорюється. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 15301,66 грн, та штрафу в сумі 14275,47 грн суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частина 1 статті 216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 ГК України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як вже було зазначено судом, сторони в п.3.4 договору погодили, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2 цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.
Перевіривши зазначений в позовній заяві розрахунок пені за платежами з червня 2020 року по листопад 2021 року за загальний період з 29.12.2020 по 28.12.2021 суд вважає його обґрунтованим, арифметично правильним, зробленим у відповідності до умов договору реструктуризації, з огляду на що пеня в сумі 15301,66 є обґрунтованою.
Оскільки відповідачем в порушення умов п.2.2 договору щомісячні платежі за період з листопада 2020 року по жовтень 2021 року включно не здійснювались понад 30 днів, що не оспорюється АТ «Херсонська теплоелектроцентраль», позивачем правомірно у відповідності до п.3.4 договору нарахований штраф у загальній сумі 14275,47 грн.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення штрафу в сумі 14275,47 грн, нарахованого за несплачені чергові платежі, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає, що позивачем нараховано пеню та штраф щодо сплати прострочених чергових платежів за період з червня 2020 року по листопад 2021 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відзиві відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки період стягнення пені обмежується періодом з 28.12.2020 по 28.12.2021, а фактично здійснено нарахування до цього періоду, у зв'язку з чим в порядку ст. 258 ЦК України має застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік, як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У свою чергу, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Водночас, суд наголошує, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, строк якого неодноразово продовжений та діяв до 30.06.2023 включно.
Крім цього, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3275-IX від 27.07.2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
За цих обставин в сукупності позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності.
Стосовно тверджень відповідача щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просив максимально зменшити розмір пені та штрафу до 1 грн, суд зазначає наступне.
Дійсно ст. 233 ГК України визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Також ч. 3 ст. 553 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов'язком суду.
Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 19.09.2019 у справі №904/5770/18 та від 14.04.2020 у справі №916/188/17, які в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
Разом з тим суд враховує, що укладенню договору №14/12-234 про реструктуризацію заборгованості від 28.05.2012 передувало невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки природного газу від 23.09.2009 №06/09-1394-БО-33, тобто з 2009 року позивач не може отримати грошові кошти за поставлений природний газ, що свідчить про систематичне порушення АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» фінансової дисципліни в частині розрахунків з контрагентами, в тому числі із позивачем.
При цьому необхідно враховувати, що ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» укладали договір поставки природного газу від 23.09.2009 №06/09-1394-БО-33, а в подальшому і договір №14/12-234 про реструктуризацію заборгованості від 28.05.2012, як суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності.
Відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
При цьому, суд відзначає, що під підприємництвом необхідно розуміти самостійну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.
Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості невиконання умов спірного договору, у тому числі, з урахуванням необхідності.
До того ж, укладаючи договір №14/12-234 про реструктуризацію заборгованості від 28.05.2012 та передбачаючи відповідальність за несвоєчасне здійснення щомісячних платежів, відповідач усвідомлював необхідність своєчасного здійснення щомісячних платежів та узяв на себе таку відповідальність.
Враховуючи триваюче невиконання відповідачем своїх зобов'язань, невизначений стан, у якому перебуває позивач з 2012 року у зв'язку з таким тривалим невиконанням, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір пені - 15301,66 грн та штрафу - 14275,47 грн не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою основної заборгованості у розмірі 628800,58 грн.
Крім того, суд також враховує, що позивач погодився на реструктуризацію боргу відповідача до 2032 року зі сплатою щомісячних платежів у розмірі 16994,61 грн, що не є надто непомірною, однак і в даному випадку відповідачем борг не сплачувався у встановлені строки.
Враховуючи викладене, інтереси не тільки відповідача, але й позивача, та відсутність з його боку зловживань щодо нарахування штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення їх розміру.
Суд приймає до уваги тяжкий фінансовий стан АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» та надані звіти про фінансові результати, проте враховує також і майнові інтереси позивача, який протягом тривалого часу (з 2009 року) не може отримати плату за поставлений ним природний газ.
З огляду на викладене, враховуючи розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, які разом складають майже 4,7% заборгованості, а також те, що позивачем самостійно здійснено нарахування пені в межах строків позовної давності, тобто за відсутності зловживання з його боку щодо періоду нарахування, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та про відмову у задоволенні клопотання відповідача про їх зменшення.
Окрім того, судом відхиляються посилання на інформацію, оприлюднену на офіційному сайті АТ «НАК «Нафтогаз України» як безпідставні, оскільки вказане жодним чином не стосується спірних правових відносин, що склались між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та АТ «Херсонська теплоелектроцентраль».
Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі 29729,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 71435,31 грн суд зазначає таке.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. Відтак, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Оскільки відповідачем не виконані умови договору та порушено строки оплати чергових платежів, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 71435,31 грн та 3% річних у розмірі 29729,30 грн, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно невірного врахування позивачем при розрахунку інфляційних витрат у грудні 2018 року, оскільки, як встановлено судом із розрахунку позивача, а також не спростовано відповідачем, станом на 31.12.2018 розмір простроченої заборгованості становила 33989,23 грн.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).
Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать про те, що відповідачем порушено умови договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-234 від 28.05.2012, що призвело до стягнення простроченої основної заборгованості по сплаті чергових платежів, а також відповідних 3% річних, інфляційних втрат штрафу та пені.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем заявленої суми основної заборгованості, а також штрафу, пені, річних та інфляційних втрат за порушення строків оплати чергових платежів згідно графіку, доведеністю позивачем власних вимог, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 11393,13 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Бериславське шосе, № 1, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 00131771) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, № 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 31301827) суму основної заборгованості в розмірі 628 800 (шістсот двадцять вісім тисяч вісімсот) грн 58 коп, пеню в розмірі 15 301 (п'ятнадцять тисяч триста одна) грн 66 коп., штраф в розмірі 14 275 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 71 435 (сімдесят одна тисяча чотириста тридцять п'ять) грн 31 коп, 3% річних в розмірі 29 729 (двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн 30 коп та судовий збір в розмірі 11 393 (одинадцять тисяч триста дев'яносто три) грн 13 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 11 вересня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський