вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" вересня 2023 р. Справа № 911/1951/23
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства «Укртелеком»
до Пристоличної сільської ради
про стягнення 7 879,29 грн
Представники: не викликалися
суть спору:
Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою № 11/102 від 21.06.2023 (вх. № 1693/23 від 26.06.2023) про стягнення з Пристоличної сільської ради (відповідач) 7 879, 29 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.07.2023 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та зобов'язано сторін надати суду певні документи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, всупереч положенням норм чинного законодавства, не виконує обов'язки щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг споживачам на пільгових умовах, у зв'язку з чим він просить суд стягнути з відповідача 6 893, 91 грн - основного боргу, 176, 40 грн - 3% річних та 808, 98 грн - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, а саме 2 684, 00 грн - судового збору.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи на адреси, що значаться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і позовних матеріалах, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 06 000 307 047 51, відзив на позовну заяву не надіслав.
Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Пристоличної територіальної громади, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку за період січень 2022 року - грудень 2022 року та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період з січня 2022 року по грудень 2022 року.
Загальна сума наданих позивачем вказаних послуг за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 становить 6 893, 91 грн, обов'язок по відшкодуванню яких, за твердженням позивача, покладено на відповідача.
Так, відповідно до матеріалів справи, позивачем направлялися на адресу відповідача листи № 82і250/58-356 від 06.02.2022, № 82і250/58-682 від 06.03.2022, № 82і250/58-1120 від 06.04.2022, № 82і250/58-1243 від 06.05.2022, № 82і250/58-1562 від 06.06.2022, № 82і250/58-1949 від 06.08.2022, № 82і250/58-2313 від 06.09.2022, № 82і250/58-2382 від 06.10.2022, № 82і250/58-2605 від 06.11.2022, № 82і250/58-2825 від 06.12.2022, № 82і250/58-050 від 06.01.2023 з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період січень 2022 року - грудень 2022 року із загальною сумою вартості наданих послуг на 6 893, 91 грн. В підтвердження надсилання вказаних листів позивачем до суду надано описи вкладення у листи, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та списки згрупованих поштових відправлень.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку за період січень 2022 року - грудень 2022 року направлялися позивачем відповідачу в електронному вигляді на електронну адресу останнього.
Проте, відповідач акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги на пільгових умовах за період січень 2022 року - грудень 2022 року, що додані до позовної заяви, не підписав та витрати, понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 у розмірі 6 893, 91 грн не відшкодував.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями № 9 від 03.01.2023 та № 15 від 15.03.2023 про сплату в добровільному порядку в строк до 12.01.2023 та відповідно до 24.03.2023 витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Відповідач надав позивачу відповідь на претензію № 15 від 15.03.2023 (лист № 02-14/464/2023 від 24.03.2023), у якій зазначив, що відсутність договору між сільською радою та Акціонерним товариством «Укртелеком» у 2022 році позбавляє Пристоличну сільську раду технічної можливості здійснити відшкодування витрат Акціонерному товариству «Укртелеком» за період січень-грудень 2022 року.
Позивач стверджує, що цивільні права та обов'язки між сторонами виникли безпосередньо із законів України, проте, відповідач, всупереч вимог чинного законодавства, не виконує своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Відповідач відзиву на позов до суду не надав та заявлених до нього вимог не спростував.
Статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно з ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України.
Отже, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
Заявляючи вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Пристоличної територіальної громади послуг зв'язку на пільгових умовах, позивач вважає, що їх відшкодування за рахунок видатків з місцевого бюджету повинна здійснити Пристолична сільська рада (відповідач), яка є представницьким органом Пристоличної територіальної громади.
Суд щодо вищезазначеного твердження позивача зазначає таке.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституціє України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» внормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Стаття 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розділяє соціальні гарантії на обов'язкові та додаткові.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Водночас, ч. 3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статуту ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в, межах Конституції і законів України.
Згідно з положеннями Конституції України (ст. 143) та Закону України «Про місцеве самоврядування» (ст. 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України , відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (п. «а» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене повністю відповідає положенням ч. 3 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Водночас відповідно до підпункту «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч.2 ст. 670-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Положення п. 6 ст. 92 Конституції України та вищенаведених статей Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати таки пільги, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Отже, стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Пристолична сільська рада не може бути боржником за таким зобов'язанням.
Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22.
Судом встановлено, що у матеріалах даної справи відсутні будь-які рішення Пристоличної сільської ради щодо введення відповідних пільг та їх відшкодування у 2022 році, відсутній договір, укладений між Акціонерним товариством «Укртелеком» та Пристоличною сільською радою, про відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у 2022 році, відсутні будь-які докази щодо надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, а тому помилково вважати за можливе здійснити відшкодування витрат позивача за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок місцевого бюджету Пристоличної сільської ради.
З огляд на вищенаведене, суд дійшов висновку, що визначений позивачем відповідач (Пристолична сільська рада) є неналежним відповідачем у даному спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Суд звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Однак, позивач не скористався наданим йому ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення з клопотанням щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, враховуючи те, що позивачем пред'явлено позовну вимогу про стягнення 6 893, 91 грн заборгованості (основного боргу) по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, до неналежного відповідача, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 176, 40 грн - 3% річних та 808, 98 грн - інфляційних втрат, то у їх задоволенні суд також відмовляє, оскільки вони є похідними позовними вимогами від первісної вимоги про стягнення основного боргу, тобто їх задоволення залежить від задоволення основної позовної вимоги.
Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.06.2023 у справі № 911/2538/22 відмовлено Акціонерному товариству «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» у позові про стягнення з Пристоличної сільської ради заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, так як надання таких послуг не підтверджено належними та допустимими доказами, а позов пред'явлено до неналежного відповідача.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини, встановленні під час розгляду даної справи, суд повністю відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.
Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 237-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано: 12.09.2023.
Суддя Т.В. Лутак