вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про зупинення провадження у справі
"05" вересня 2023 р. Справа№ 910/14224/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 05.09.2023:
від апелянта: Божко В.Г. - заступник директора департамента;
від позивача: Сімонова Є.О. - адвокат, посвідчення №6709/10;
від відповідача: Самсонович О.А. - адвокат, посвідчення №000970; Тарасенков В.В. - адвокат, посвідчення №001006; Кулинич В.П. - адвокат, посвідчення №1892;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, здійснюючи трансляцію судового засідання на сайті судової влади
за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 (повний текст складено 22.01.2021)
у справі № 910/14224/20 (суддя - Баранов Д.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання зобов'язань припиненими,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 позов АТ "Нікопольський завод феросплавів" задоволено. Визнано припиненими усі зобов'язання АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Вирішено питання відшкодування судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 - без змін. Вирішено питання судових витрат.
19.10.2022 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову по справі №910/14224/20, якою касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року у справі № 910/14224/20 - залишено без змін.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Кабінет Міністрів України (як особа, що не брала участь у справі) 18.10.2021 (згідно з відтиском штемпеля суд) звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в порядку ст. 272 ГПК України, в якій просив поновити строк Кабінету Міністрів України на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 в повному обсязі і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2023 (після закінчення касаційного перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року у справі № 910/14224/20) було поновлено Кабінету Міністрів України пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі № 910/14224/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі № 910/14224/20.
У розгляді апеляційної скарги неодноразово оголошувалися перерви, зокрема через оголошення сигналу «повітряна тривога», за клопотанням, зокрема скаржника.
02.06.2023 від позивача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1212/21.
12.06.2023 від відповідача надійшли заперечення проти клопотань позивача про зупинення апеляційного провадження у даній справі, в тому числі й щодо вищевказаної справи.
Також 12.06.2023 від апелянта надійшло заява з процесуальних питань (щодо клопотань позивача про зупинення апеляційного провадження) в порядку ст. 169 ГПК України.
28.07.2023 від позивача надійшло доповнення до клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі.
31.07.2023 від відповідача надійшли доповнення до заперечень проти клопотань АТ «НЗФ» про зупинення провадження у даній справі.
У судове засідання 05.09.2023 з'явилися всі представники сторін та апелянта.
У вказаному судовому засіданні суд апеляційної інстанції з'ясовував, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк; також, суд встановлював порядок ведення судового засідання, а також звернув увагу, що будуть розглянуті два клопотання позивача щодо зупинення апеляційного провадження (що відображено в протоколі судового засідання від 05.09.2023).
Представниця позивача у судовому засіданні 05.09.2023 підтримала раніше подане клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі від 02.06.2023 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1212/21, обґрунтувавши необхідність визначення статусу скаржника.
Представники відповідача та апелянта в судовому засіданні 05.09.2023 заперечили проти задоволення клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження до справи № 917/1212/21, навівши іншу (релевантну) судову практику із спірного процесуального питання. Окремо зазначивши, що в даній справі подано повторну апеляційну скаргу, а наведена позивачем справа розглядається не в порядку ст. 272 ГПК України.
Короткий зміст доводів клопотання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду справи № 917/1212/21
Як вбачається з поданого клопотання від 02.06.2023, воно обґрунтоване наступним.
Так, позивач зазначає, що у судових справах № 917/1212/21 та №910/14224/20 одним із питань, які має вирішити суд, є визначення правового статусу Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави) як акціонера/власника майна. В той же час питання визначення правового статусу Кабінету Міністрів України є визначальним для розгляду справи №910/14224/20, оскільки правовий статус Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави) прямо впливає на висновок про те, чи може Кабінет Міністрів України звертатися до суду, зокрема, до суду апеляційної інстанції, фактично, в інтересах АТ КБ «ПриватБанк».
Окрім цього, позивач зазначив, що однією із позовних вимог у справі №917/1212/21 є визнання недійсним договору купівлі-продажу. Водночас, предметом позову у справі № 910/14224/20 є визнання припиненими усіх зобов?язань АТ «НЗФ» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором. Отже, за доводами позивача, в обох зазначених вище справах постає питання можливості оскарження Кабінетом Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави) чи особою, яка звертається до суду в інтересах останнього, договору, укладеного акціонерним товариством.
Також з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПІК України заявник зазначив, що подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб?єктного складу учасників господарських відносин, об?єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з?ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов?язковими для всіх суб?єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, з метою виконання завдань та дотримання основних засад господарського судочинства позивач вважає, що наявні обґрунтовані підстави для зупинення апеляційного провадження у справі № 910/14224/20 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1212/21.
Також 28.07.2023 від позивача надійшло доповнення до клопотання про зупинення провадження у даній справі. Вказані доповнення мотивовані тим, що в Єдиному реєстрі судових рішень було опубліковано ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 917/1212/21, якою прийнято та призначено до розгляду вказану справу.
Позиція Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 917/1212/21
12.06.2023 від відповідача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі. Вказані заперечення мотивовані тим, що в межах справи № 910/14224/20 спір не стосується визначення правового режиму майна банку, а у справі № 917/1212/21 суди не розглядають питання впливу судових рішень на корпоративні відносини між банком та Кабінетом Міністрів України. Крім того, в межах такої справи суди розглядають позов Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, а не питання оскарження Кабінетом Міністрів України в апеляційному порядку судових рішень, як особою, яка не була залучена до участі у справі.
Відтак, за доводами відповідача, висновки Верховного Суду у справі № 917/1212/21 не будуть висновками у подібних правовідносинах. Поряд із цим, згідно з ч. 6 ст. 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об?єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Також відповідач зазначає, що перегляд судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду починається із постановлення Великою Палатою Верховного Суду ухвали про прийняття справи до свого розгляду. Відповідно саме після постановлення такої ухвали виникає підстава для зупинення провадження за п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України - перегляд судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду. Оскільки в даному випадку відсутня ухвала Великої Палати про прийняття справи № 917/1212/21 до свого розгляду, то підстава для зупинення провадження, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, відсутня і з цієї підстави також. В судовому засіданні представник відповідача наголосив, що суд апеляційної інстанції, який розглядає справу в спрощеному позовному провадженні не може зупинити на цій стадії (повторної апеляції) апеляційного провадження провадження у справі. У судовому засіданні також наголошував на тому, що Велика Палата прийняла справу № 917/1212/21 з інших правових питань.
Позиція Кабінету Міністрів України щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 917/1212/21
Апелянт в поданій заяві в порядку ст. 169 ГПК України від 12.06.2023 заперечував проти задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі, зокрема, з наступних підстав.
Так, апелянт зазначив, що справа № 917/1212/21 не перебуває на розгляді палати, об'єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду. Беручи до уваги положення частини шостої статті 303 ГПК України, факт передачі справи на розгляду ВП ВС, ще не означає, що безумовно подальший розгляд справи буде здійснюватись ВП ВС; - питання вступу органу державної влади, який здійснює функцію управління корпоративним правами держави в статутному капіталі Товариства у судову справу шляхом подання апеляційної скарги, як особа, яка не брала участь у справі, не досліджувалось в межах справи № 917/1212/21 і не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.
Окрім цього апелянт зазначив, що питання вступу органу державної влади, який здійснює функцію управління корпоративним правом держави в статутному капіталі товариства у судову справу шляхом подання апеляційної скарги, як особа, яка не брала участь у справі, не досліджувалось в межах справи № 917/1212/21 і не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду прийняла до свого розгляду справу № 917/1212/21 з метою вирішення іншого питання,
Розглянувши клопотання про зупинення, суд апеляційної інстанції виходить з наступних мотивів та застосовує наступні норми права
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Згідно із частиною 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Позивачі та відповідачі є сторонами у судовому процесі (частина 1 статті 45 цього Кодексу).
Відповідно до положень частин 1, 4, 5 статті 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальне питання статусу за скаргою Кабінету Міністрів України підлягає вирішенню до розгляду по суті, оскільки апеляційна скарга надійшла в порядку ст. 272 ГПК України від особи, яка не була присутня під час апеляційного розгляду справи після закінчення як апеляційного, так і касаційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з'ясувати, чи вирішував суд першої інстанції (при ухваленні рішення по справі) питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/169.
У постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 також наголошено на тому, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.
Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.
Якщо ж суд з'ясує наявність порушених прав та інтересів - суд залучає скаржника до участі у справі в порядку п. 1 ч. 1 ст. 267 ГПК України.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не є стороною у справі (особою, яка не брала участі у справі), суд апеляційної інстанції перш за все має з'ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. При цьому такі права, інтереси та (або) обов'язки скаржника мають бути очевидними та безумовним, а не ймовірними або такими, що виникнуть у майбутньому. Саме встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу. У разі встановлення протилежного, тобто, що питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися, апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Водночас, помилковим є застосування приписів частини 5 статті 272 ГПК України без застосування положень статті 254 цього Кодексу. Аналогічний висновок щодо застосування процесуальних норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 910/13390/17, а також у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 23.09.2021 у справі № 904/158/20, від 02.12.2019 у справі № 925/863/18, від 01.12.2020 у справі № 922/2239/20.
Таким чином, перш за все суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо того, чи порушувались чи вирішувались права, інтереси та (або) обов'язки апелянта оскаржуваним судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у даній справі є вимоги АТ "Нікопольський завод феросплавів" до АТ КБ "Приватбанк" про визнання зобов'язань припинення за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.
Разом з цим, звертаючись з апеляційною скаргою, Кабінет Міністрів України (як особа, що не брала участь у справі) просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 в повному обсязі і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Водночас, обґрунтуванням звернення з апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України є наступне.
У відповідності до статті 7 статуту АТ КБ «Приватбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 594 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 712), єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу банку, є держава.
Функції з управління корпоративними правами держави в банку здійснює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України виконує також функції вищого органу банку (стаття 8 статуту АТ КБ «Приватбанк»). Згідно з пунктом 12 статті 79 статуту АТ КБ «Приватбанк» до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо покриття збитків та розподілу прибутку Банку. Відповідно до статті 80 статуту АТ КБ «Приватбанк» повноваження з прийняття рішень, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління Банку. Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається вищим органом управління Банку відповідно до статуту та законодавства (стаття 68 Статуту АТ КБ «Приватбанк»).
Як встановлено статтею 79 статуту АТ КБ «Приватбанк», до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо, зокрема, покриття збитків та розподілу прибутків. 3 викладеного слідує, що рішення щодо покриття збитків Банку належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України як вищого органу Банку.
Таким чином, за доводами апелянта, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 y справі № 910/14224/20, прямо впливають на права, інтереси та обов?язки Кабінету Міністрів України (як вищого органу банку), пов?язані з реалізацією належної йому виключної компетенції в частині вирішення питань щодо покриття збитків банку, оскільки, відповідно до позиції відповідачів за позовом банку в Суді Штату Делавер, ставлять під загрозу покриття завданих банку збитків за рахунок колишніх кінцевих бенефіціарних власників банку, що, в свою чергу, може призвести до необхідності прийняття Кабінетом Міністрів України (як вищим органом банку) рішення про покриття таких збитків банку за рахунок державних коштів та, відповідно, до додаткових витрат державного бюджету України. За наведеного, Кабінет Міністрів України обґрунтовує наявним право на подання даної апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі № 910/14224/20.
Таким чином, Кабінет Міністрів України (як особа, що виконує функції з управління корпоративними правами держави в банку) вважає, що задоволення позовних вимог, що випливають із визнання належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" впливає на його права та обов'язки як акціонера (власника, управителя корпоративними правами).
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що на сьогодні існує неоднакова (протилежна) судова практика касаційних судів різних юрисдикцій щодо того, чи впливає на права та інтереси акціонера, (а в даній справі - на особу, що, зокрема, виконує функції з управління корпоративними правами держави в банку) укладення або виконання правочинів, стороною яких є товариство, а не скаржник.
В межах справи № 757/7499/17-ц (цивільна юрисдикція) за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛПП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про зобов'язання вчинити дії, ухвалою Київського апеляційного суду від 13.04.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України.
Водночас, в межах господарської юрисдикції касаційний суд висловив наступні позиції.
У справі № 910/3428/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена" про визнання правочину недійсним, Верховний Суд постановою від 13.07.2023 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишив без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/3428/19 - без змін. (Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/3428/19 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі № 910/3428/19 було закрито).
Так, в указаній постанові Верховний Суд зазначив, що рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у вказаній справі не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки акціонерів банку (держави), від імені якої дії Кабінет Міністрів України, а розглядався спір, який виник між двома суб'єктами господарювання (ТОВ "Артіс" та ТОВ "Ардена"), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження зі справи.
У постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15 (адміністративна справа) суд касаційної інстанції зазначив, що здійснивши системний аналіз норм податкового, цивільного та господарського законодавства, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що акціонерне товариство, як суб'єкт господарювання, утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та відповідно корпоративні права щодо цього товариства.
Так, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство (третя особа у справі) є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариства, а не держава.
Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою, є різними через те, що зазначені акції та майно є окремими об'єктами права власності. Поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, при цьому доказів того, що відповідач є органом виконавчої влади, до сфери управління (саме управління) якого належить майно третьої особи, як платника податків, з точки зору належності, достатності та допустимості доказів позивачем не доведене.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2019 року в межах справи № 916/2084/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» (далі - ТОВ «МК ТЦФ») та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (далі - ДП «АМПУ») про визнання договорів недійсними, відступила від попереднього висновку, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Також в постанові зазначено, що повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, як і діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання порушення чи непорушення прав апелянта (як акціонера, або, в даному випадку особи, що здійснює функцію управління корпоративним правами) при розгляді різних справ було вирішено різними шляхами.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об'єкт (об'єктом правовідносин за кредитним договором є кошти):
Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об'єктний критерій. Наприклад, у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об'єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що означена відмінність в об'єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна з чужого незаконного володіння мають діяти однаково.
Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Водночас, в даному випадку не лише подібність предметів спору є визначальним критерієм при вирішенні питання щодо необхідності зупинення апеляційного провадження у даній справі, а й необхідність у формуванні єдиного підходу щодо застосування норм права при визначенні процесуального статусу заявника, зокрема, з урахуванням переходу акцій статутного капіталу від особи - державі, а функцій з управління корпоративними правами держави - Кабінету Міністрів України.
Так, ухвалою від 23.05.2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справу № 917/1212/21 за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про різну практику судів господарської та адміністративної юрисдикції щодо визначення моменту переходу права власності на державне майно, яке передається як внесок до статутного капіталу господарського товариства. Колегія суддів касаційного господарського суду вважає, що касаційним адміністративним судом не було застосовано особливості правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній власності) відповідно до частини третьої статті 145 ГК України, які визначають, що правовий режим майна такого суб'єкта може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Разом з цим у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15 касаційний суд зазначив, що Товариство (третя особа у справі) є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариства, а не держава. Тоді як поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, при цьому доказів того, що відповідач є органом виконавчої влади, до сфери управління (саме управління) якого належить майно третьої особи, як платника податків, з точки зору належності, достатності та допустимості доказів позивачем не доведене.
Таким чином, Велика Палата в ухвалі від 21.06.2023 у справі № 917/1212/21 зазначила про необхідність відступу від вказаного висновку щодо застосувань положень, зокрема, ст. 80 ГК, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть не зважаючи на певні розбіжності в предметах спору та правовідносинах, питання вищевикладені питання, що стосуються визначення правового статусу заявника буде досліджуватись в межах судової справи № 917/1212/21.
В цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача щодо того, що у судових справах № 917/1212/21 та № 910/14224/20 одним із питань, які має вирішити суд, є правовий статус Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави).
Разом з цим, визначення правового статусу Кабінету Міністрів України є важливим для правильного розгляду справи № 910/14224/20, оскільки питання порушення/не порушення прав Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави) прямо впливає на висновок про те, чи може Кабінет Міністрів України звертатися до суду, зокрема до суду апеляційної інстанції з даною апеляційною скаргою. І хоча в кожній справі дане питання підлягає окремому дослідженню, виходячи із предмета спору, загальний підхід як вирішення правової проблеми, так і усунення розбіжностей у формуванні висновку щодо застосування норми права щодо визначення статусу заявника покладається саме на Верховний Суд.
Ухвалою від 21.06.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу №917/1212/21, призначила розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників на 18.10.2023.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відхиляє доводи відповідача та апелянта про недопущення затягування розгляду справи та неможливість такого зупинення з огляду на стадію апеляційного перегляду, оскільки в даному випадку, по-перше, розгляд справи №917/1212/21 було призначено на 18.10.2023, що не є зупиненням на невизначений значний і довгий строк, з урахуванням постановлення даної ухвали 05.09.2023. По-друге, враховуючи ту обставину, що апелянт звернувся в порядку ст. 272 ГПК України, апеляційний розгляд здійснюється після закінчення апеляційного та касаційного розгляду справи. По-третє, розгляд апеляційної скарги по суті (на даній стадії) ще не розпочався. Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні саме на стадії з'ясування питання, чи впливає рішення у справі на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі (як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 267 ГПК України, дійшов висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження.
В судових засіданнях суд апеляційної інстанції неодноразово наголошував саме на послідовність вирішення цих процесуальних питань в розумінні підготовчих дій, а лише в разі такого залучення можливим є розгляд по суті поданої апеляційної скарги. А тому доводи відповідача та апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Щодо усних доводів представника відповідача, зазначених в судовому засіданні 05.09.2023 відносно того, що суд касаційної інстанції «виправить помилку, у разі її допущення судом апеляційної інстанції», останній зазначає наступне. Розгляд даної справи має великий суспільний інтерес, так, зокрема, Посольство США в Україні зазначило, що уважно слідкує за справою № 910/14224/20, засвідчує свій інтерес і повідомляє про участь дипломата з економічних питань; представництво ЄС також спостерігає за слуханням даної справи; апелянт обґрунтовує боргові зобов'язання держави щодо іншої справи за американським позовом АТ КБ «Приватбанк» Судом Штату Делавер. А тому доводи скаржника та відповідача про необхідність якнайшвидшого розгляду апеляційної скарги у даній справі відхиляються судом апеляційної інстанції як передчасні, оскільки першочерговим у даній справі є правильне вирішення вказаного вище процесуального питання, а правом суду апеляційної інстанції є застосування ст. 228 ГПК України.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд як найвища судової інстанція в Україні - формує обґрунтовану правову позицію стосовно застосування конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права. Тоді як забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Аналогічні висновки викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2021 у справі №924/82/20, ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №925/1090/20 та в інших судових рішеннях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Тоді як зазначалось вище єдність судової практики - є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Таким чином, у судових справах № 917/1212/21 та № 910/14224/20 одним із питань, які має вирішити суд, є визначення правового статусу Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави) як акціонера/власника майна, а також питання можливості оскарження акціонером (державою в особі Кабінету Міністрів України) чи особою, яка звертається до суду в інтересах останнього, щодо договору, укладеного акціонерним товариством, його виконання. Враховуючи подібність обставин справ №917/1212/21 та №910/14224/20, та з урахуванням необхідності визначення правового статусу Кабінету Міністрів України (який здійснює функції з управління корпоративними правами держави), суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідні висновки, які будуть зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №917/1212/21, матимуть суттєве значення для розгляду справи №910/14224/20 та формулювання єдності судової практики в подібних правовідносинах.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що зупинення в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України є правом суду, і саме скористатись вказаним правом вважає за необхідне суд апеляційної інстанції, з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ч. 1 ст. 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.
Тоді як ст. 267, 270, 272 ГПК України не містить застережень щодо неможливості застосування загальних норм при вчиненні додаткових підготовчих дій.
Відтак, апеляційне провадження у даній справі (за апеляційною скаргою КМУ, яка надійшла після закінчення апеляційного розгляду, поданою в порядку ст. 272 ГПК України) підлягає зупиненню з метою недопущення порушення судом «розумного строку» в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
На підставі вищевикладених встановлених обставин, Північний апеляційний господарський суд, з метою дотримання принципу єдності судової практики (забезпечення якої покладено на Верховний Суд нормою ст. 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів") дійшов висновку, що апеляційне провадження у справі слід зупинити до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1212/21 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, задовольнивши клопотання позивача.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, 229 ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі № 910/14224/20 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1212/21, провадження № 12-24гс23 (до закінчення перегляду в касаційному порядку).
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст ухвали складено 12.09.2023.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк