Справа № 420/15400/23
11 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 28 червня 2023 року надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про заборону в'їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ЧАГАЄВ МОХМАД), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки №11800/55/01-2022 від 08.12.2022 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він належить до громадянства рф, та з 2020 року на законних підставах перебував на території України. Так, 14.08.2020 позивач вперше отримав посвідку на тимчасове проживання на території України. Надалі, 13.07.2021 ним було здійснено обмін посвідки на нову із терміном дії до 08.07.2022. У 2022 році, з метою отримання нової дозвільної документації на проживання на території України, ОСОБА_4 звернувся до Державної міграційної служби України. Під час перевірки стану готовності нової посвідки на електронному сервісі перевірки стану оформлення документів позивач дізнався, що документ вже персоналізовано та відправлено до підрозділу міграційної служби 08.12.2022. Проте, 08.12.2022 управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України звернулось до Головного управління ДМС в Одеській області із поданням про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , про примусове повернення, видворення до країни походження або третьої країни іноземця. Внаслідок вказаних обставин, після цього 09.12.2022 працівниками Управління стратегічних розслідувань ДСР ГУНП в Одеській області позивача було незаконно затримано та силою примушено покинути територію України. Оскільки вказані дії стосовно позивача були здійснені органами державної влади безпідставно та протиправно, ОСОБА_4 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування посвідки та про зобов'язання видати посвідку. Посилання Департаменту стратегічних розслідувань на належність запитуваної інформації щодо ОСОБА_1 до інформації з обмеженим доступом, а саме, до державної таємниці, - є безпідставним та не ґрунтується на нормах закону.
Ухвалою судді від 03.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду доказів про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
06.07.2023 до суду надійшла заява (вх..№ЕС/7000/23) представника позивача - адвоката Мастістий І.А., з додатком квитанції про сплату судового збору у сумі 1073,60 грн.
Ухвалою від 11.07.2023 суддею ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувати у Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України інформації та документів, на підставі яких було прийнято спірне рішення.
31.07.2023 до суду (вх.№35852/23) від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, із посиланням на приписи Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що рішення про заборону в'їзду в Україну приймається, у т.ч. й уповноваженим підрозділом Національної поліції України та має превентивний характер, а відтак прийняттю такого рішення не обов'язково має передувати факт вчинення особою певних дій з порушення законодавства України та наявність кримінальних проваджень. Право ж на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і , обґрунтовуючи застосування такого права певними загрозами інтересів держави, відповідні державні органи діють в межах наданих повноважень. Підкреслює, що УСР в Одеській області направив до Департаменту інформацію (довідку) стосовно ОСОБА_1 , який є суб'єктом підвищеного злочинного впливу, членом організованої злочинної групи, яка сформована на етнічній основі та має наміри вчиняти тяжкі та особливо тяжкі злочини. Відповідна інформація ґрунтується на матеріалах проведення оперативних заходів, доступ до яких обмежений. Отже, на переконання відповідача, спірна постанова підготовлена та направлена в межах компетенції та у спосіб передбачений законодавством.
Щодо надання копій матеріалів, на підставі яких було прийнято постанову від 08.12.2022 №11800/55/01-2022 Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зазначає, що виявлення підстав для винесення постанови щодо заборони в'їзду в Україну належить до компетенції Департаменту та суди не вправі втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, що визначені законодавством. Наголошує, що відомості та інформація, які отримані або утворені Департаментом у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування є інформацію з обмеженим доступом та не підлягають передачі і розголошенню.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зазначає, що адвокатом не долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги разом з актом приймання-передачі виконаних робіт, крім того визначений розмір витрат є явно завищеним.
10.08.2023 до суду (вх.№27278/23) від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у яких позивач вказує, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023 залишено без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 по справі №420/18345/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області, яким визнано протиправним та скасовано рішення від 09.12.2022 про скасування посвідки н тимчасове проживання в Україні, належної позивачу у якому суд встановив, що покладений в основу оскаржуваного рішення висновок про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, які можуть привести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом, а Управління стратегічних розслідувань поліції в Одеській області не вказало на будь-які конкретні дії або вчинки позивача, які б вказували на вчинення або на намір вчинення позивачем тих дій, про які зазначило Управління у своєму поданні від 08.12.2022.
21.08.2023 до суду (вх.№28532/23) від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якій позивач на задоволенні позовних вимог наполягає та вказує, що позивач має законні підстави для перебування на території України, адже йому Головним управління ДМС України в Одеській області 10.04.2023 надано дозвіл на імміграцію. Підкреслює, що інформація яка могла бути отримана в ході оперативно-розшукових заходів не знайшла свого підтвердження жодними матеріалами.
Інших зав по суті справи до суду не надходило.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_5 , відповідно до паспорту НОМЕР_1 (а.с.115), є громадянином рф.
ОСОБА_5 11.02.2022 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.66-67).
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області на адресу ОСОБА_6 скерувало лист від 19.07.2022 (а.с.68) у якому зазначало, що матеріали справи про імміграцію заявника знаходяться у провадженні. Направлено запити до регіональних органів СБУ, сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Одеській області та Держприкордонслужби України щодо встановлення наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Після надходження відповідей буде прийнято рішення згідно чинного законодавства.
Головне управління Національної поліції в Одеській області скерувало на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області лист від 13.07.2022 №15/663 (а.с72) у якому адресант зазначає, що на теперішній час не має заперечень щодо імміграції в Україну іноземних громадян згідно списку (а.с.69-71).
10.04.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області оформлено дозвіл на імміграцію в ОСОБА_7 (а.с.73)
Матеріали справи містять подання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 08.12.2022 (а.с.17-18) на адресу Головного управління ДМС в Одеській області про скасування посвідки на тимчасове проживання, про примусове повернення, видворення до країни походження або третьої країни іноземця громадянина російської федерації ОСОБА_1 у якому вказано, що за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, встановлено, що останній прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності т направлені на повалення державного ладу України. В ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що ОСОБА_4 входить до ОЗГ, яка складається із осіб переважно чеченської національності, позиціонує себе як кримінальний лідер та авторитет серед осіб чеченської національності, що займаються протиправною діяльністю та мешкають на території Одеської області, причетний до організації вимагання, розбійних нападів, інших насильницьких злочинів відносно особи, при цьому ОСОБА_4 станом на 08.12.2022 не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
У поданні від 08.12.2022 адресант вказує, що вбачає за доцільне прийняти рішення про примусове повернення, видворення до країни походження або третьої країни іноземця громадянина російської федерації ОСОБА_1 , оскільки його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до листа Одеської обласної прокуратури (без дати та номера) (а.с.117) на запит адвоката в інтересах ОСОБА_1 від 16.12.2022 повідомлено, що відповідно до інформаційно-аналітичної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України» в період з 08.12.2022 по 16.12.2022 на адресу обласної прокуратури повідомлення про затримання та/або примусове повернення до країни походження громадянина ОСОБА_8 з Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не надходили.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 по справі №420/18345/22 (а.с.19-24) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023 (а.с.74-85) визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51031500056950 від 09.12.2022 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , належної ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні.
Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України прийнято постанову про заборону в'їзду в України від 08.12.2022 №11800/55/01-2022 (а.с.13-14, 54-55) (далі - Постанова про заборону в'їзду в Україну), відповідно до якої вказано, що розглянувши довідку та наявні матеріали стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_5 ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать: чоловіча, місце народження: російська федерація, країна постійного проживання: не встановлено, дані паспортного документа іноземця: НОМЕР_1 . Установлено, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 №1126-р, в умовах складного без пекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму угрозу для національної безпеки та постановлено заборонити громадянину російської федерації ОСОБА_5 ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать: чоловіча, місце народження: російська федерація, країна постійного проживання: не встановлено, дані паспортного документа іноземця: НОМЕР_1 в'їзд в Україну строком на 3 роки.
Постанова про заборону в'їзду в Україну 08.12.2022 була направлена на адресу Державної прикордонної служби України (а.с.56).
Вважаючи спірною Постанову про заборону в'їзду в Україну протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Згідно з пунктами 9, 10 статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про основи національної безпеки України» до складу сектору безпеки і оборони входять, зокрема Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про основи національної безпеки України» Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України.
Інструкція про порядок прийняття уповноваженим підрозділом Національної поліції України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2022 №209, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.04.2022 за №404/37740 визначає порядок прийняття міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України (далі - уповноважений підрозділ поліції), який забезпечує реалізацію повноважень Національної поліції України щодо участі в боротьбі з організованою злочинністю, рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець). (надалі по тексту - Інструкція №209).
Пунктом 2 Інструкції №209 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається уповноваженим підрозділом поліції відповідно до абзацу другого частини першої та частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в інтересах боротьби з організованою злочинністю.
Не приймається рішення про заборону в'їзду стосовно іноземця, що має статус біженця в Україні, або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту.
Відповідно до пунктів 3, 4 Інструкції №209 для прийняття уповноваженим підрозділом поліції рішення про заборону в'їзду відповідно центральним органом управління поліцією, територіальними (у тому числі міжрегіональними) органами поліції, їх відокремленими підрозділами (далі - органами (підрозділами) поліції) готується довідка, у якій зазначаються:
дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку латинськими літерами, число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані паспортного документа іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання (перебування), номери засобів зв'язку;
відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду;
результати перевірки іноземця за інформаційними системами й обліками, у тому числі функціональними підсистемами єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол;
відомості про наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні;
строк заборони в'їзду в Україну іноземцю.
Довідка готується окремо стосовно кожного іноземця, щодо якого приймається рішення про заборону в'їзду.
Підготовлена органами (підрозділами) поліції (крім уповноваженого підрозділу поліції) довідка разом з матеріалами, що підтверджують обставини і характер вчинення іноземцем діяння, яке суперечить інтересам боротьби з організованою злочинністю (далі - матеріали), надсилається до уповноваженого підрозділу поліції.
На підставі відомостей, викладених у довідці, уповноваженим підрозділом поліції не пізніше п'яти робочих днів готується рішення про заборону в'їзду у формі постанови про заборону в'їзду в Україну (додаток 1).
Якщо інформація, викладена в довідці та в матеріалах, є недостатньою для прийняття рішення про заборону в'їзду, довідка та матеріали надсилаються органу (підрозділу) поліції із зауваженнями та пропозиціями щодо усунення недоліків.
Суд зазначає, що 11.07.2023 було ухвалено витребувати у Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України інформації та документів, на підставі яких було прийнято спірне рішення.
Щодо надання вказаних доказів Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України у відзиві на позовну заяву (вх.№35852/23 від 31.07.2023) зазначив, що виявлення підстав для винесення постанови щодо заборони в'їзду в Україну належить до компетенції Департаменту та суди не вправі втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, що визначені законодавством. Підкреслив, що відомості та інформація, які отримані або утворені Департаментом у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування є інформацію з обмеженим доступом та не підлягають передачі і розголошенню.
З вказаного приводу суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд погоджується, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Таким чином, суди не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
В той же час, саме суди наділені компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Судом звертається увага, що частиною першою статті 1 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну таємницю» з метою охорони державної таємниці впроваджуються: єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації; дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
За змістом частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином у разі виникнення обставин, коли для вирішення справи суд має надати оцінку документам, які містять інформацію з грифом секретності, а у головуючого судді спеціальний доступ до державної таємниці відсутній, що унеможливлює повний та всебічний розгляд справи за даних обставин, зазначене є підставою для передання справи на повторний автоматизований розподіл з метою визначення складу суду, який має спеціальний доступ до державної таємниці.
Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає, що матеріали не містять довідки, яка підготовлена центральним органом управління поліцією, територіальними (у тому числі міжрегіональними) органами поліції, їх відокремленими підрозділами, яка мала бути підставою для прийняття Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України рішення про заборону в'їзду позивачу, не містять й будь-яких матеріалів з грифом секретності.
Більш того, власне у Постанові про заборону в'їзду в Україну не вказано жодних реквізитів, як то дата та номер довідки, розглянувши яку, відповідач прийняв спірну постанову.
Отже, відповідачем не було надано жодних доказів як встановлення щодо позивача під час здійснення оперативно-розшукової діяльності підстав для заборони в'їзду в Україну, як і проведення такої діяльності щодо позивача взагалі.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на протиправність спірної постанови з огляду на те, що він не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та вважає за необхідне звернути увагу, що за роз'ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в п.18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене ст.13 та ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
Суд зауважує, що необхідність заборони в'їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки.
Суд враховує, що у постанові від 05.07.2023 по справі №420/18345/22 П'ятий апеляційний адміністративний суд у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийшов до висновку, що покладений в основу оскаржуваного рішення висновок відповідача про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, не знайшов свого підтвердження в ході розгляду судом даного спору, оскільки на підтвердження існування обставин та фактів, з якими відповідач пов'язує такий висновок, не надано суду жодного доказу.
Крім того, зазначаючи про те, що позивач, перебуваючи на території України, може бути причетний до вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організації масових протестів та заколотів, які можуть привести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України, відповідач на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України повинен був навести обставини та факти, які мають відношення до позивача та дають обґрунтовані підстави для таких висновків.
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161. Scries А заява № 25). який застосовується при оцінні доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Scvtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтан Везнедароглу проти Турції).
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України
За таких обставин, на підставі викладеного, Одеський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази щодо правомірності прийняття спірного рішення приходить до переконання, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено відповідності Постанови про заборони в'їзду в України вимогам, що висуваються статтею 19 Конституції України до рішень суб'єктів владних повноважень, а відтак суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн (а.с. 32), а відтак суд вважає за необхідне стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про заборону в'їзду в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ЧАГАЄВ МОХМАД), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки №11800/55/01-2022 від 08.12.2022.
Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 43305056).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА