11 вересня 2023 р. № 400/8803/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54001,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
19 липня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 22.06.2023 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 28.03.2017 по 26.06.2023 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Підставою позову позивач вказує те, що відповідач не виплатив йому грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.218 в розмірі 47381,18 грн у день виключення його із списків особового складу військової частини. Тому позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 31.07.2023 заперечив проти позову, просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що:
стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплат належних при звільненні сум;
з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежного від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
10.08.2023 через канцелярію суду надійшла від позивача відповідь на відзив, яка за своїм змістом є ідентичною змісту позовної заяви.
Відповідач правом на подання заперечення не скористався.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивач проходив у період з березня 2014 року по березень 2017 року військову службу у військових комісаріатах Миколаївської області.
Відповідно до наказу військового комісара Первомайського об'єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 27.03.2017 № 48 з 28.03.2017 позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
Вважаючи, що при виключенні зі списків особового складу відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення у повному розмірі, він подав відповідний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 400/4697/22, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2023, позов ОСОБА_1 до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задоволено частково, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 19.03.2014 по 28.03.2017, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив позивачу 26.06.2023 індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 28.03.2017 в розмірі 47381,18 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта, а також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невчасного нарахування та виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення при звільнені, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу військового комісаріату) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому працівників сум у розумінні статті 116 КЗпП України, оскільки проведення виплати індексації грошового забезпечення при його звільнені з військової служби є обов'язком військової частини.
Тому, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дав підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки до дня фактичного розрахунку.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19.
Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплат належних при звільненні сум.
Суд встановив, що відповідно до наказу військового комісара Первомайського об'єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 27.03.2017 № 48 з 28.03.2017 позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення, а також виплачено йому за період по 28 березня 2017 року грошове забезпечення.
Поряд з цим, індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 28.03.2017 в розмірі 47381,18 грн відповідач нарахував і виплатив позивачу лише 26.06.2023, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта, а також не заперечується відповідачем.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 28.07.2017 по 26.06.2023.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію за період з 28.07.2017 по 26.06.2023, що складає 2159 календарних днів, з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці.
Згідно з розрахунком середньоденного заробітку колишньому військовослужбовцю Миколаївського обласного військового комісаріату майору ОСОБА_1 , середньоденний заробіток позивача складає 376,43 гривні.
Відтак середній заробіток позивача за період з 28.07.2017 по 26.06.2023 складає 812712,37 грн (?376,43 (середньоденний заробіток позивача) Х 2159 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні) = ?812712,37).
Отже, фактична заявлена сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (812712,37 грн) значно перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (47381,18 грн).
Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, суд врахував, зокрема:
розмір простроченої заборгованості відповідача (47381,18 грн);
період затримки виплати такої заборгованості (2159 календарних днів), а також те, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 400/4697/22, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2023 позов про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення задоволено частково;
співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов'язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 47381,18 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Відтак суд задовольняє позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення у розмірі 47381,18 гривні. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про застосування судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про його виконання.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком. Тобто зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Позивач будь-яких доказів щодо наміру відповідача ухилитися від виконання рішення суду не надав. Розглянувши матеріали справи, суд не встановив підстав для встановлення судового контролю.
Також відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання. Пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України передбачене негайне виконання рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Рішення суду в цій справі має зобов'язальний характер і в ньому не вирішується питання про стягнення коштів з відповідача.
Як наслідок, дія пункту 2 частини першої статті 371 КАС України на відповідні правовідносини не поширюються.
Відтак суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про застосування судового контролю за виконанням судового рішення та про звернення рішення до негайного виконання.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Миколаївського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54030; код ЄДРПОУ: 08299180) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при його звільненні за період з 28.07.2017 по 26.06.2023.
3. Зобов'язати Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: 08299180) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при його звільненні за період з 28.07.2017 по 26.06.2023 в сумі 47381 (Сорок сім тисяч триста вісімдесят одна) гривня 18 копійок.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та звернення рішення суду до негайного виконання.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 11 вересня 2023 року