11 вересня 2023 р. № 400/5186/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:зобов'язання вчинити певні дії,
10 травня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) з моменту звільнення 30.06.2018 по день фактичного розрахунку 18.05.2022 (за 971 робочий день).
Підставою позову позивач вказує те, що відповідач не виплатив йому грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.218 в розмірі 77935,15 грн у день виключення його із списків особового складу військової частини. Тому позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 21.06.2023 № 1010 заперечив проти позову, просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що:
трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством;
у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати служби та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу;
у статті 117 Кодексу законів про працю України чітко визначено, що така виплата здійснюється працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а тому заявлений період часу затримки остаточного розрахунку (з 02.10.2022 по 26.01.2023) є хибним та не може бути взятий до уваги.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення позивача за три останні повні календарні місяці, що передували звільненню.
Листом від 13.06.2023 № 975 відповідач повідомив суд, що витребувані докази будуть надані суду після отримання відповідної довідки від Одеського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
17.08.2023 Миколаївський окружний адміністративний суд повторно постановив ухвалу про витребування з відповідача довідки про грошове забезпечення позивача за три останні повні календарні місяці, що передували звільненню.
24.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли витребувані судом докази.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивач проходив у період з квітня 1999 року по червень 2018 року військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2018 № 156 з 29.06.2018 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення у повному розмірі, він подав відповідний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 400/3144/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням виплачених сум індексації, враховуючи базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення березень 2014 року.
24.01.2022 П'ятий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову про часткове задоволення апеляційного скарги ОСОБА_1 :
рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 400/3144/21 в частині застосування базового місяця березень 2014 року під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 скасовано;
в указаній частині прийнято нове судове рішення: позовні вимоги щодо застосування базового місяця лютий 2008 року під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 задоволено частково, а також зобов'язано відповідача застосувати січень 2008 року як базовий місяць під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2016 по 28.02.2018;
в іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 400/3144/21 залишено без змін.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив позивачу 18.05.2022 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 77935,15 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта, а також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невчасного нарахування та виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення при звільнені, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Відтак суд відхилив як необґрунтовані твердження відповідача про те, що на спірні правовідносини не поширюється законодавством про працю.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому працівників сум у розумінні статті 116 КЗпП України, оскільки проведення виплати індексації грошового забезпечення при його звільнені з військової служби є обов'язком військової частини.
Тому, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дав підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки до дня фактичного розрахунку.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19.
Суд встановив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2018 № 158 з 29.06.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також виплачено йому за період по 29 червня 2018 року грошове забезпечення.
Поряд з цим, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 77935,15 грн відповідач нарахував і виплатив позивачу лише 18.05.2022, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта, а також не заперечується відповідачем.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 30.06.2018 по 18.05.2022.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію за період з 30.06.2018 по 18.05.2022, що складає 1419 календарних днів, з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці.
Враховуючи дані, які містить архівна довідка Одеського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 25.07.2023 № Б-535/575, середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 становить 447,30 грн:
(?13209,54 (грошове забезпечення за квітень 2018 року) + ?14076,06 (грошове забезпечення за травень 2018 року)) / (30 (кількість днів квітня) + 31 (кількість днів травня)) = ?447,30.
Відтак середній заробіток позивача за період з 30.06.2018 по 18.05.2022 складає 634718,70 грн (?447,30 (середньоденний заробіток позивача) Х 1419 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні) = ?634718,70).
Отже, фактична заявлена сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (634718,70 грн) значно перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (77935,14 грн).
Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, суд врахував, зокрема:
розмір простроченої заборгованості відповідача (77935,15 грн);
період затримки виплати такої заборгованості (1419 календарних днів), а також те, що судовими рішеннями у справі № 400/3144/21 позов про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення задоволено частково;
співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов'язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 77935,15 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Відтак суд задовольняє позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення у розмірі 77935,15 гривні. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1, 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при його звільненні за період з 30.06.2018 по 18.05.2022 в сумі 77935 (Сімдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) гривень 15 копійок.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 11 вересня 2023 року