11 вересня 2023 рокусправа №380/6643/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду перебуває позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з вимогами:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 26634,06 (двадцять шість тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 06 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві п'ятсот гривень) 00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та усіх видів забезпечення з 17.02.2020 року. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Сакалоша В.М. від 26.04.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Сакалоша В.М. від 26.04.2022 року зупинено провадження у справі до припинення перебування сторін у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Розпорядженням керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду №55/р від 11.04.2023 року у зв'язку із досягненням 65 річного віку та закінченням повноважень судді Сакалоша Володимира Миколайовича призначено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №380/6643/22.
За результатами проведення повторного автоматичного розподілу справа призначена судді Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Кухар Н.А. від 13 квітня 2023 року адміністративну справу прийнято до провадження.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року поновлено провадження у справі №380/6643/22.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №63005 від 16.08.2023 року), в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16. Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З матеріалів справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 НГУ наказ № 37 від 17.02.2020 року. На виконання рішення суду, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення 26.01.2022 у сумі 26279,80 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи. 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин № 2352-1Х, таким чином, як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст, 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України від 26.12.2014 № 10 о/с позивача призначено на посаду начальника військового наряду 2-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України від 29.12.2014 №86 позивач вважається на посаді начальника військового наряду 2-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав з 29.12.2014.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України від 25.02.2019 № 14 (по особовому складу) позивача переміщено на посаду начальника військового наряду 2 взводу охорони роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.
Згідно з картками особового рахунку на виплату позивачу грошового забезпечення за період з 2015 по 2018 роки відповідач за період з січня 2015 року по лютий 2018 року здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 1141,13 грн (у травні-вересні 2015 року, грудні 2015 року, липні-грудні 2016 року).
Як вбачається із довідки про базові місяці, які брались до уваги при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2015 року по грудень 2016 року та відповіді відповідача від 23.04.2021 № 50/14/33-554 за період з січня 2015 року по лютий 2018 року відповідач при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення визначив наступні базові місяці - січень 2015 року, травень 2015 року, серпень 2015 року, січень 2016 року, серпень 2017 року, січень 2018 року.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року у розмірі 1141,13 грн. протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №380/9431/21 позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базових місяців - січня 2015 року, травня 2015 року, серпня 2015 року, січня 2016 року, серпня 2017 року, січня 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудня 2014 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №380/9431/21 відповідачем 28 січня 2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудня 2014 року у сумі 26279,80 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Оскільки виплата індексації грошового забезпечення, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Позивач вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 26634,06 за період з 18.02.2020 року по 28.01.2022 року звернувся з даним позовом до суду.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17.02.2020 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №380/9431/21 позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базових місяців - січня 2015 року, травня 2015 року, серпня 2015 року, січня 2016 року, серпня 2017 року, січня 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудня 2014 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №380/9431/21 відповідачем 28 січня 2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудня 2014 року у сумі 26279,80 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 28 січня 2022 року, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Статтею 117 КЗпП України передбачено,що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З огляду на приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції від 01 липня 2022 року зазначений період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в період шести місяців.
Відтак, період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум обмежено шістьма місяцями.
Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Так, з картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2019/2020 рік, судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у грудні 2019 року - 12974,22 грн., у січні 2020 року - 9124,22 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2019 року - січні 2020 року становила 62 дні.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 356,43 грн/день (12974,22 грн.,+ 9124,22 грн./62 календарні дні).
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 356,43 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 дні (кількість днів затримки розрахунку (шість місяців) = 64870,26 грн.
При цьому суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої індексації 26279,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 64870,26 грн., що перевищує розмір невчасно виплаченої суми індексації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц)
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 26279,80 грн./64870,26 грн. (індексація/середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні розрахунку) =0,41. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 356,43 грн. (середня заробітна плата позивача) х 0,41 х 182 (дні затримки розрахунку) = 26596,81 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 26596,81 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 26596,81 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Також представником позивача заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатом Гірник О.О. укладено Договір про надання правової допомоги №334 від 15.04.2021 року.
Згідно з пунктом 1.1, цього договору Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правовому допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язаний оплатити у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Відповідно до п. 3.1 Договору, правова допомога надається замовник на відплатній основі. Замовник зобов'язаний сплатити адвокату гонорар у порядку та розмірі, визначених за угодою сторін.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з Акту приймання-передачі наданих послуг від 17.04.2022 року адвокат надав клієнту наступні юридичні послуги:
- консультація клієнту, узгодження правової позиції - 500 грн.;
- визначення та аналіз чинного законодавства та судової практики щодо порядку стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - 500 грн.;
- написання позовної заяви до ЛОАС про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - 1500 грн.
Загальна вартість правничої допомоги становить 2500 грн.
Виходячи із зазначеного, сторони домовилися, що винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту в даній справі здійснюється за плату відповідно до домовленості, і до сплати підлягає гонорар в сумі 2500 грн.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю даної справи.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене, керуючись принципом співмірності витрат на правничу допомогу та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у співмірності до наданих послуг, на переконання суду, становить 1000 (одну тисячу) грн.
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) в розмірі 26596 (двадцять шість тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 81 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн., понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКухар Наталія Андріївна