08 вересня 2023 року
справа №380/11927/23
провадження № П/380/12019/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення, щодо звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду - ОСОБА_2 , 1942 року народження, з військової служби у запас військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визнати протиправною;
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ввіреної йому військової частини солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з військової служби в запас у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду - ОСОБА_2 , 1942 року народження, тобто на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначає, що на його догляді перебуває дідусь, ОСОБА_4 , який відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду. Позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте, відповідач протиправно не розглянув вказаний рапортом та не прийняв рішення за наслідками його розгляду. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 02.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Копію ухвали та копію позовної заяви з додатками було направлено відповідачу супровідним листом від 02.06.2023, які відповідачем було отримано 28.07.2023, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Станом на день розгляду справи позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу другим відділом Стрийського районного комплектування та соціальної підтримки Львівської області. З 01 липня 2022 року позивач проходить службу у військовій частина НОМЕР_1 .
Громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дідусем позивача і проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_3 . У довідці Лікарсько-консультативної комісії №348 некомерційного підприємства «Миколаївська міська лікарня» вказано, що вказана особа потребує постійного стороннього догляду.
Позивач зазначає, що 28.04.2023 він звернувся за командою із рапортом про своє звільнення із військової служби. У матеріалах справи наявна копія рапорта, подана на ім'я командира роти. У рапорті позивач просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу». У рапорті також зазначено, що близьким родичем позивача є дружина - ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Також вказано, що до рапорту додано нотаріально завірені копії підтверджуючих документів.
Військова частина НОМЕР_1 не надала відповідь на рапорт, тому для захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду.
На підтвердження потреби здійснення постійного догляду за іншою особою позивач подав до суду копію рапорта, довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому будинку осіб Раделицького старостинського округу с. Раделичі Стрийського району Львівської області №134 від 23.03.2023, у якій вказано, що за адресою: АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяги з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , висновок №348 від 21.03.2023 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий Некомерційним підприємством «Миколаївська міська лікарня» Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, у якому вказано, що громадянину ОСОБА_4 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, довідка Лікарсько-консультативної комісії №348 від 21.03.2023, у якій вказано, що громадянин ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду, акт проведення обстеження сім'ї №50 від 18.04.2023, у якому вказано, що громадянин ОСОБА_1 надає соціальні послуги з догляду на професійній основі громадянину ОСОБА_4 , довідку Відділу соціального захисту населення Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №183/02-16 від 19.04.2023, у якій вказано, що позивач перебуває на обліку як надавач компенсації фізичним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 за гр. ОСОБА_4 , архівні довідки про те, що гр. ОСОБА_4 з листопада 1941 року по травень 1945 року перебував на примусових роботах у Німеччині.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023) з 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як встановлено судом, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивач був призваний на військову службу другим відділом Стрийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Львівської області. З 01 липня 2022 року позивач проходить службу у військовій частина НОМЕР_1 .
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, відносини, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 14.10 Інструкції №170, зокрема, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З наведеного видно, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.
При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
За словами позивача, він звернувся до відповідача із рапортом від 28.04.2023 про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас, копія рапорту про звільнення, яка наявна у матеріалах справи не містить таких реквізитів, як дата його складення, прізвище та ініціали особи, якій він подавався, та переліку документів, які подавались разом з ним на розгляд відповідача. На рапорті відсутні будь-які докази його отримання відповідачем. Також позивачем не подано інщих доказів про направлення відповідачу чи отримання ним такого рапорту. Тому суд не може встановити, чи такий рапорт подавався та отриманий відповідачем та чи подавались разом із рапортом на розгляд військової частини НОМЕР_1 будь-які документи, які дають право на звільнення з військової служби. Суд зазначає, що копія рапорту не містить доказів прийняття його військовою частиною до розгляду (штамп з вхідним номером і датою прийняття, підпис уповноваженої особи тощо). Таким чином, вказана копія рапорту не є належним доказом звернення до відповідача про звільнення з військової служби у порядку, визначеному законодавством.
Суд також звертає увагу на наступне.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації передбачено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення №1317).
Так, згідно з підпунктом 1 п.11 Положення №1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Водночас механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи - підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики передбачено Порядком організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 №189 (далі - Порядок №189).
Пункт 4 Розділу IV Порядку №189 визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за особою, яка досягла повноліття, має підтверджуватись висновком МСЕК, а не ЛКК.
Таким чином, позивач повинен був надати до відповідача висновок медико-соціальної експертної комісії на підтвердження необхідності постійного догляду за дідусем, ОСОБА_4 . Водночас, витяги із висновку ЛКК в даній справі не можуть вважатися належними доказами для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На основі усього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не було надано належних доказів звернення до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у порядку, визначеному законом, а також того, що його дідусь потребує постійного догляду, що є підставою для звільнення з військової служби під час мобілізації за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з наданням належних доказів на підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Оскільки позовні вимоги не задовольняються, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.