Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 вересня 2023 року Справа№200/4125/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2023 р. №056650009002 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу період з 01.01.2004 р. по 20.08.2004 р., з 01.08.2022 р. по 01.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 17.06.2023 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового та пільгового стажу період з 01.01.2004р. по 20.08.2004 р., з 01.08.2022 р. по 01.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 17.06.2023 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву №1013 від 17.06.2023 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 та зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періодів з 01.01.2004р. по 20.08.2004 р., з 01.08.2022 р. по 01.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 17.06.2023 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 18.03.2023 р. пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 та зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періодів з 01.01.2004р. по 20.08.2004 р., з 01.08.2022 р. по 01.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 17.06.2023 р.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Клопотання позивача про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області належним чином засвідчені копії документів для призначення пенсії, поданих ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що звернулась 17.06.2023 року через Вебпортал електронних послуг ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1. Листом від 07.07.2023 року № 0500-0202-8/58861 відповідач 1 повідомив, що 26.06.2023 року було прийнято рішення № 056650009002 про відмову в призначені пенсії у зв'язку з недосягненням віку, передбаченого ст. 114 Закону 1058. Зазначила, що до страхового та пільгового стажу роботи без зазначення підстав не зараховано періоди з 01.01.2004 по 20.08.2004 року, з 01.08.2022 по 01.09.2022 року, з 01.10.2022 по 17.06.2023 року. Окрім того, відповідачем було зазначено, що в матеріалах пенсійної справи відсутній наказ про відпустку по догляду за дитиною до 3-х річного віку (19.08.2001). Дії відповідачів щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу період з 01.01.2004р. по 20.08.2004 р., з 01.08.2022 р. по 01.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 17.06.2023 р., та рішення відповідачів від 26.06.2023 р. №056650009002 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах вважає протиправними, просила задовольнити позов.
Відповідачем 1 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 17.06.2023 ОСОБА_1 зверталася до Пенсійного фонду України засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року. Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом пенсійного фонду України в Івано-Франківській області СП та перевірялася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області ГСП. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 07.02.2022 згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становив - 40 років 11 місяців 18 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 1 - 16 років 01 місяць 27 днів. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 07.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 26.06.2023 № 056650009002 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. Зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, подана позивачем 17.06.2023 заява з документами не розглядалась і рішення про відмову в призначенні пенсії не приймалось, а тому, позовні вимоги про визнання протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому, в задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід відмовити в повному обсязі. Крім того, зазначив, що дискреційні повноваження пенсійного органу стосовно призначення пенсії.
Відповідачем 2 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 17.06.2023 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 на підставі абз. 2 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 26.06.2023 № 056650009002 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивача склав 25 років 1 місяць, 1 день, з урахуванням кратності - 40 років 11 місяців 18 днів. Стаж за Списком № 1 склав 16 років, 1 місяць, 27 днів. При цьому до страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1999 року, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Вік позивача на дату звернення становив 45 років 2 місяці 29 днів. Відповідно до статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 50 років і за наявності 20 років страхового стажу, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Посилання позивача на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» вважає безпідставним, оскільки з прийняттям Закону №1058 він набув статусу провідного закону у сфері пенсійного страхування, яким врегульовано усі правовідносини, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, призначенням, перерахунком і виплатою пенсій. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 20.08.2004 року, з 01.08.2022 по 01.09.2022 року, з 01.10.2022 по 17.06.2023 року зазначив, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вище вказані періоди не сплачено страхові внески. Щодо обраного способу захисту прав позивача зазначив, що суд не можу втручатись у дискрецію суб'єкта владних повноважень.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт № НОМЕР_3 ), та особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) та відповідач 2 - Головне управління Пенсійного в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) є суб'єктами владних повноважень - органами виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
17.06.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07 червня 1999 року, що ОСОБА_1 працює у шахті ім. Г.М. Димитрова в/о «Красноармійсьвугілля» (згодом ВП «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля») з 02.11.1998 року, а саме:
- на підставі наказу 13-к від 27.10.1998 року прийнято бухгалтером розрахункового відділу;
- на підставі наказу 364ок від 22 жовтня 1999 року переведена дільничним гірничим нормувальником підземним та направлено на дільницю ШУ;
- на підставі наказу Мінпаливенерго України №48 від 04.02.2003 року ДП «Шахта ім. Г.М. Димитрова» ВО «Красноармійськвугілля» реорганізована у Відособлений підрозділ шахта імені Г.М, Димитрова ДП «Красноармійськвугілля»;
- на підставі наказу ДП «Красноармійськвугілля» відособлений підрозділ «Шахта ім. Г.М. Димитрова» ДП «Красноармійськвугілля» реорганізований в відокремлений підрозділ «Шахтоуправління імені Г.М. Димитрова» ДП «Красноармійськвугілля»;
- на підставі наказу Мінпаливенерго України від 18.08.2004 року №493 та від 21.12.2004 року №809 Державне підприємство «Красноармійськвугілля» реорганізоване в Державне підприємство «Донецька вугільна коксівна компанія» шляхом приєднання;
- на підставі наказу ДП «Красноармійськвугілля» від 01.11.2005 року №40 Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління ім. Г.М. Димитрова» ДП «Красноармійськвугілля» реорганізовано шляхом виділення з його складу відокремленого підрозділу «Шахта «Димитрова» ДП «Красноармійськвугілля»;
- на підставі наказу Державного підприємства «Мирноградвугілля» від 16.05.2017 року №132 відокремлений підрозділ «Шахта Димитрова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» перейменовано у відокремлений підрозділ «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля»;
- на підставі наказу 26 від 20.01.2020 року переведено нормувальником гірничим дільничним відділу трудових відносин, оплати та нормування праці.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №37 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день на підземних роботах та виконувала гірничі роботи за період з 20.10.1999 по 02.08.2016 року за професією нормувальник гірничий дільничний зайнятий на підземних роботах 50 і більше відсотків часу на рік, що передбачена Списком 1 розділ 1 підрозділ 1 код КП 1.1г.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №37 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», відповідно до якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день в ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля» з 03.08.2016 по теперішній час - нормувальник гірничий дільничний та виконувала гірничі роботу на поверхні.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 30 серпня 2001 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Красноармійського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 30 серпня 2001 року зроблено відповідний запис №350. Матір'ю зазначено ОСОБА_1 .
Окрім того, в матеріалах пенсійної справи наявний наказ 313-о/к, виданий Шахтою ім. Г.М. Димитрова виробничого об'єднання з видобутку вугілля «Красноармійськвугілля», відповідно до якого надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років дільничному нормувальнику ОСОБА_1 з 24.10.2001 по 19.08.2001 року.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про кількість підземних виходів, страйків, відпусток без оплати, роботи на поверхні №51 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», відповідно до якої у період з січня 2004 по липень 2004 року позивач перебувала у декретній відпустці. У серпні 2004 року позивачем було виконано 4 підземні виходи.
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про кількість підземних виходів, страйків, відпусток без оплати, роботи на поверхні №54 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», відповідно до якої у період з травня по грудень 2022 року включно позивач перебувала у безоплатній відпустці (травень - 31 день, червень - 30 днів, липень - 31 день, серпень - 31 день, вересень - 30 днів, жовтень - 31 день, листопад 30 днів, грудень - 31 день).
Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка про кількість підземних виходів, страйків, відпусток без оплати, роботи на поверхні №55 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», відповідно до якої у період з січня по 05 квітня 2022 року включно позивач перебувала у безоплатній відпустці (січень - 31 день, лютий - 28 днів, березень - 31 день, квітень - 05 днів).
26 червня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 056650009002, яке обґрунтоване наступним.
Згідно з наданими документами страховий стаж становить 25 років 1 місяць 1 день, з урахуванням кратності 40 років 11 місяців 18 днів. Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими, і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058, - жінкам на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Вік заявниці на дату звернення 45 років 2 місяці 29 днів. Стаж роботи за Списком №1 становить 16 років 1 місяць 27 днів. Додатково зазначено, що в матеріалах справи відсутній наказ на відпустку по догляду за дитиною до 3-х річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). До страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1999, зараховано всі періоди роботи з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5). Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , наданого відповідачем 1, до страхового та пільгового стажу за Списком 1 зараховано періоди роботи з 20.10.1999 по 31.12.2003 року, з 20.08.2004 по 05.01.2005 року, з 06.01.2005 по 31.05.2005 року, з 01.06.2005 року по 31.10.2005 року, з 01.11.2005 по 02.08.2016 року. До страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно, з 01.08.2022 по 31.08.2022 року включно та з 01.10.2022 по 17.06.2023 року.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування до страхового та пільгового стажу спірних періодів роботи та відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 через недосягнення певного віку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «а» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі Закон № 1788) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами: п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
За п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами: п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
За п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. «а» ч. 1 ст.13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Щодо позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 45 років за ст. 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
За ч. 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно до ч. 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до п. 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Згідно п. 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За п. 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
За п. 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
За ч. 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Згідно п. 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд дійшов висновку, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Оскільки на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
При цьому, норми п. 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
За ст.ст. 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачем 50 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Оскільки позивач на час звернення (17.06.2023 року) із заявою про призначення пенсії досягла віку 45 років, мала страховий стаж роботи більше 15 років, з них не менше ніж 7 років 6 місяців на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії №056650009002 від 26.06.2023 року є протиправним.
Оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією статтею, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, відповідно позивач має право на призначення пенсії з 18.03.2023 року (дата досягнення 45-річного віку).
Стосовно не зарахування до страхового та пільгового стажу періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які відповідно до законів отримують, зокрема, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку зараховується до стажу роботи.
Згідно з частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Відповідно до частини другої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
За приписами абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Отже, час догляду за дитиною у період до 01 січня 2004 року зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку.
Починаючи з 01 січня 2004 року час догляду за дитиною, в цьому випадку до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу у разі отримання відповідної допомоги (за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку).
Тобто до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3- і 6- річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки). При цьому страховий стаж для визначення розміру пенсії обчислюється у вищезазначеному порядку. Також виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв'язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов'язків.
Суд відхиляє посилання відповідача 2 в рішенні від 26.06.2023 року №056650009002 на те, що в матеріалах справи відсутній наказ на відпустку по догляду за дитиною до 3-х річного віку, оскільки відповідачем надано суду копію документів, поданих позивачем до заяви про призначення пенсії від 17.06.2023 року, серед яких є, зокрема, копія наказу 313-о/к, виданого Шахтою ім. Г.М. Димитрова виробничого об'єднання з видобутку вугілля «Красноармійськвугілля». Судом встановлено на підставі зазначеного наказу, що ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років дільничному нормувальнику з 24.10.2001 по 19.08.2001 року.
Стосовно відсутності індивідуальних відомостей в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону № 1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 21 Закону № 1058-IV персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості: частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:
код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника); рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць; страховий стаж; кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць; ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення; сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Частиною четвертою статті 21 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; […].
Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Отже, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо внесення відповідних відомостей до інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, та вказані порушення не можуть бути підставою для не зарахування до стажу при призначенні пенсії періоду перебування позивачки у декретній відпустці.
Таким чином, час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно підлягає зарахуванню як до загального страхового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю (пільгового стажу).
Стосовно не зарахування до страхового та пільгового стажу періодів з 01.08.2022 по 31.08.2022 року включно та з 01.10.2022 по 17.06.2023 року включно, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №1058-IV, зокрема визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
В свою чергу, під страховими внесками розуміються кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Частиною 1 ст. 24 цього Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 3 цієї ж статті Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-ІV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Статтею 20 Закону №1058-IV, зокрема, визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.
Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.
Страхові внески, які відповідно до цього Закону підлягають сплаті із сум виплат (доходу) за період з дня виникнення у страхувальника зобов'язання щодо взяття на облік як платника страхових внесків до дня його взяття на облік в органах Пенсійного фонду, сплачуються (стягуються) на загальних підставах відповідно до цього Закону за весь зазначений період.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу).
З аналізу наведених норм видно, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачуються страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески сплачують страхувальники, тобто, роботодавці та інші відповідальні особи. У разі невиконання зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, саме страхувальники несуть відповідальність згідно з нормами чинного законодавства.
Спеціальним законом, який регулює правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) у період з 01.08.2022 по 31.08.2022 року включно та з 01.10.2022 по 17.06.2023 року включно відсутні відомості про суми нарахованої заробітної плати для призначення пенсії, та, відповідно, відсутні відомості щодо сплати страхових внесків.
Крім того, судом встановлено на підставі довідки про кількість підземних виходів, страйків, відпусток без оплати, роботи на поверхні №54 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», що у період з 01 серпня 2022 по 31 серпня 2022 року включно та з 01 жовтня 2022 по грудень 2022 року включно позивач перебувала у безоплатній відпустці (травень - 31 день, червень - 30 днів, липень - 31 день, серпень - 31 день, вересень - 30 днів, жовтень - 31 день, листопад 30 днів, грудень - 31 день).
Окрім того, судом встановлено на підставі довідки про кількість підземних виходів, страйків, відпусток без оплати, роботи на поверхні №55 від 05.04.2023 року, видана відокремленим підрозділом «Шахта 5/6» Державного підприємства «Мирноградвугілля», що у період з січня по 05 квітня 2023 року включно позивач перебувала у безоплатній відпустці (січень - 31 день, лютий - 28 днів, березень-31 день, квітень - 05 днів).
Оскільки протягом спірних періодів позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, відповідно роботодавцем не нараховувалась позивачу заробітна плата, отже, відсутня база нарахування єдиного внеску за ці періоди.
Таким чином, за відсутності нарахування та сплати страхових внесків за позивача за спірні періоди, відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022 року включно та з 01.10.2022 по 17.06.2023 року включно.
Отже, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Стосовно посилань відповідачів на дискреційні повноваження з питань призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 р. на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років виключно через недосягнення пенсійного віку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, водночас, судом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку, передбаченого п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід зобов'язати зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача період з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно та призначити позивачу з 18.03.2023 року пенсію за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Враховуючи зазначене, у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, слід відмовити, оскільки відповідачем 1 не було допущено порушення прав позивача.
Окрім того, стосовно позовних вимог про зобов'язання зарахувати до страхового та пільгового стажу періодів 20.08.2004 року та 01.09.2022 року, суд звертає увагу, що зазначені дні зараховані до страхового стажу позивача, та 20.08.2004 року зараховано до пільгового стажу позивача за Списком 1.
Водночас, робота позивача в період 01.09.2022 року на посаді нормувальника гірничого дільничного відділу трудових відносин, оплати та нормування праці не віднесена до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення частково заявлених позовних вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 26.06.2023 року №056650009002 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача період з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII з 18.03.2023 року .
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 644,16 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
На підставі вищевикладеного та керуючись КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області від 26.06.2023 року №056650009002 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного в Івано-Франківській області (юридична адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) період з 01.01.2004 по 19.08.2004 року включно та призначити пенсію за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII з 18.03.2023 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області (юридична адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 644 (шістсот сорок чотири) гривні 16 коп.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 07 вересня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова