11 вересня 2023 року Справа №160/7343/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення у справі №160/7343/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення у справі №160/7343/22, у якій просить:
- змінити спосіб і порядок виконання рішення суду на підставі якого видано виконавчий №160/7343/22 виданого 02.12.2022 Дніпропетровським окружним адміністративним судом Дніпропетровської області про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії ОСОБА_1 в сумі 2000 (дві тисячі) гри, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.12.2021, після перерахунку пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 у справі №160/14185/21 на стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань заборгованості в розмірі 26000,00 грн та виплати ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 26000,00 гри.
В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначила, що боржник не може виконати рішення суду через відсутність бюджетних призначень чи асигнувань на цю мету. Здійснити виплату нарахованих грошових коштів за рішенням суду можливо лише шляхом списання (стягнення) коштів з рахунків державного органу - боржника, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. У даному випадку значення слів «виплатити» та «стягнути» має однакове правове навантаження і не змінює при цьому суть постановленого рішення, а лише визначає порядок і спосіб за яким можливо буде привести його до фактичного виконання. Вважає зазначені обставини винятковими за яких суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення в рамках створеного державою механізму «гарантії держави щодо виконання судових рішень». Інакше, ефективність цього механізму та можливість виконання судового рішення може бути серйозно зневільована не вирішенням зазначеного питання тю суті. На підставі викладеного, заявник просить суд задовольнити вимоги викладені у заяві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2023 об 08:00 год.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Представник заявника у своїй заяві просила розглядати дану заяву без її участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Враховуючи особливості розгляду справи, передбачені ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану заяву без участі сторін в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та здійсненні щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000 (дві тисячі) грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.12.2021 року, після перерахунку пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у справі № 160/14185/21.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії ОСОБА_1 в сумі 2000 (дві тисячі) грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.12.2021 року, після перерахунку пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у справі №160/14185/21.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року по справі №160/7343/22 - повернуто.
Рішення у справі №160/7343/22 набрало законної сили 31.10.2022.
На виконання рішення суду Дніпропетровським окружним адміністративним судом 02.12.2022 видано виконавчі листи, що підтверджується розписками про отримання наявними в матеріалах справи.
Виконавчий лист щодо зобов'язання вчинити певні дії позивачем було подано для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області.
Державним виконавцем за заявою стягувача 18.01.2023 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до офіційного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.02.2023 за вих. №0400-010902-6/21093 па виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 по справі 160/7343/22 проведений перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Доплата за період з 01.12.2021 по 31.12.2022 у розмірі 26000,00 грн буде здійснена при надходженні відповідного фінансування для виплат сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
З огляду на те, що вимоги виконавчого документа в повному обсязі виконанні не були, 22.03.2023 державним виконавцем, в порядку ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн та попереджено про кримінальну відповідальність, яку було направлено боржнику для виконання.
23.05.2023 за невиконання рішення суду без поважних причин, в порядку ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн та попереджено про кримінальну відповідальність, яку було направлено боржнику для виконання.
31.05.2023 державним виконавцем відділу було направлено до ГУНП в Дніпропетровській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.
Вважаючи, що є обставини, які унеможливлюють виконання рішення суду, виникла необхідність у зміні способу та порядку виконання судового рішення, заявник звернувся до суду із цією заявою.
Дослідивши подані письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Даючи оцінку доводам заявника слід вказати наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом.
Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено КАС України. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення.
Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.
Суд зазначає, що заявник у своїй заяві просить суд змінити спосіб та порядок виконання рішення суду в даній справі шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань заборгованості в розмірі 26000,00 грн та виплати ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 26000,00 грн.
Також встановлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати позивачу суму перерахованої пенсії у відповідності до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 у цій справі. Так, відповідач вказує на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2022 у справі №160/7343/22 проведений перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Доплата за період з 01.12.2021 по 31.12.2022 у розмірі 26000,00 грн буде здійснена при надходженні відповідного фінансування для виплат сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
Суд зазначає, що заявником в даній заяві не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у цій справі.
В даній заяві не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не відмовляється виконувати рішення, на виконання рішення суду визначило суму заборгованості по пенсії у розмірі 26000,00 грн.
Суд зазначає, що за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, суд в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, але не змінюючи при цьому змісту резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2022.
Згідно із ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову як про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 4), так і про стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (п. 6).
Отже, зобов'язання відповідача вчинити певні дії і стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Суд зазначає, що позивач у позовній заяві заявляв вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та здійсненні щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн та зобов'язання провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії ОСОБА_1 в сумі 2000,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.12.2021. Судом 05.08.2022 прийнято рішення відновити порушені права позивача саме шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
У даному спірному випадку, задоволення вимоги заявника фактично призведе до зміни змісту та суті раніше ухваленого по справі судового рішення.
Отже, заява заявника фактично містить вимогу про зміну рішення суду по суті.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у цій справі.
При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку №1165. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у цій справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, то суд вважає безпідставними аргументи заявниці, наведені в її заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у цій справі.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Правові висновки щодо подібних правовідносин висловлені Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 року по справі №420/6671/18.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням того, що змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, суд вважає, що заява Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення у цій справі є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України,
Заяву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення у справі №160/7343/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський