04 вересня 2023 року Справа № 160/13836/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
20 червня 2023 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпровської митниці, в якій просить:
визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000098/1 від 21.03.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023.
В обґрунтування позовної заяви представником позивача зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» з метою митного оформлення товарів подано до Дніпровської митниці електронну митну декларацію.
Під час декларування товару позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України.
За результатами розгляду митної декларації та доданих до них документів, відповідач відмовив позивачу у митному оформленні (випуску) товарів, про що склав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023 року та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000098/1 від 21.03.2023 року, відповідно до яких митна вартість товару визначена за резервним методом.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів, що і стало підставою для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2023 року для розгляду адміністративної справи №160/7383/23 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
12 липня 2023 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Дніпровської митниці надійшов відзив на позовну заяву вх.№15120/23, в якому остання заперечує проти доводів, які викладені в позовній заяві, вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на нижчевикладене.
Оцінювана партія товарів заявлена декларантом відповідно до посередницького контракту з продавцем GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT & EXPORT CO., LIMITED (Hongkong) від 05.05.2019 року №02/2019.
Згідно відомостей графи 31 EMД та електронного інвойсу, декларантом заявлені відомості щодо виробника товарі: Beauty Medical International Co., Ltd, торгівельні марки: VIA BEAUTY.
Поставка товару здійснена на умовах FOB GUANGZHOU.
Митна вартість товару заявлена позивачем за ціною договору (основний метод) відповідно до статті 58 Митного кодексу України.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 266 Митного кодексу України декларанта зобов'язано надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості необхідні для виконання митних формальностей.
Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості, з точки зору її повноти і правильності (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).
Керуючись положеннями частини 5 статті 54 Митного кодексу України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості товару.
Відповідно до пункту 4.1 статті 54 Митного кодексу України, здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості.
Відповідно до пункту 2 та пункту 10 статті 58 Митного кодексу України та у відповідності з підпунктом 2 пункту 2 статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до пункту 1.2 контракту №02/2019 покупець купує товар в асортименті, кількості та по цінам згідно специфікації до контракту, яка є невід'ємною частиною контракту. Згідно контракту від 05.05.2019 №02/2019, специфікації 01/23 від 03.01.2023 та комерційного рахунку від 03.01.2023 №01/23 відсутні відомості щодо виробника товару.
Враховуючи зміст пункту 1.2 контракту №02/2019, реквізити специфікації №01/23, відповідно до якої сформована заявлена за EMД №23UA110140002360U6 оцінювана партія товарів, не зазначені у інвойсі від 03.01.2023 року №01/23.
Згідно відомостей по товару №2 EMД зазначена торгівельна марка VIA BEAUTY.
При цьому, згідно товаросупровідних документів (специфікація, інвойс) зазначені відомості відсутні.
У позовній заяві позивачем зазначено, що відомості про виробника товарів зазначені в пакувальному листі від 15.01.2023 №01/23.
За результатом опрацювання даних пакувального листа, виробник товарів - «Beauty Medical International Co., Ltd», Китай.
Разом з тим, проаналізувавши дані електронного інвойсу товару №2 MД від 20.03.2023 року №23UA110140002360U6 (№UA110140/2023/002360), за позиціями електронного інвойсу 9-14 задекларований інший виробник товарів - «Beauty Medical International Co., Ltd Cosmetics Co.,Ltd», який документально не підтверджений.
Пунктом 3.2 контракту від 05.05.2019 року №02/2019 передбачено надання продавцем сертифікату якості.
При цьому, документи від виробника, що містять відомості про якісні характеристики товару, що мають вплив на його вартість, до митного контролю не надано.
Відповідно до графи 20 EMД та товаросупровідних документів, заявлені умови поставки FOB GUANGZHOU.
Згідно морського коносаменту №SZX230162456 від 17.01.2023 порт відправлення NANSHA.
Документальне підтвердження включення доставки товарів між GUANGZHOU та NANSHA відсутнє.
Відповідно до пункту 4.1 контракту оплата за товар проводиться на рахунок продавця протягом 90 днів з дати поставки (п. 3.4 контракту) або передплата відповідно до умов специфікації. Відповідно до специфікації 01/23 від 03.01.2023 умови оплати: передплата на розрахунковий рахунок продавця.
Фактурна вартість оцінюваної партії товарів - 162314,85 USD. У якості підтвердження оплати за товар декларантом надано банківські платіжні документи: від 25.01.2023 №20123, від 14.02.2023 №20124, від 16.02.2023 №20127, від 07.03.2023 №20128, від 14.03.2023 №20130.
Зазначені банківські платіжні документи містять посилання лише на контракт, що не дає змогу прив'язати документи до оцінюваної партії товарів.
У підтвердження зазначених витрат надані наступні документи: договір ТЕО від 09.01.2023 №ТЕО38754647, довідку щодо транспортних витрат від 14.03.2023 №7584, рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №4415 від 03.03.2023, рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №4521 від 14.03.2023.
Довідка щодо транспортних витрат від 14.03.2023 №7584, яка видана експедитором, не передбачена умовами договору ТЕО38754647 та не є підставою для оплати зазначених у ній витрат.
Довідка щодо транспортних витрат не є бухгалтерським документом та не може бути використана при обчисленні складових митної вартості оцінюваної партії товару.
Згідно з пунктом 3 статті 53 Митного кодексу України, за результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, з урахуванням положень статті 337 Митного кодексу України, встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості.
У зв'язку з неможливістю застосування митної вартості, заявленої декларантом, Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості №UA110140/2023/000098/1 від 21.03.2023 року, відповідно до яких митна вартість товару визначена за резервним методом.
У зв'язку з прийняттям митницею рішень про коригування митної вартості товару, позивачу було відмовлено в митному оформленні та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023 року.
Відповідно до статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Таким чином, на думку представника відповідача, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості та при оформленні та виданні картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, яка заявлена позивачем, діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» - позивач, код ЄДРПОУ 38754647, місцезнаходження: пр-т.Олександра Поля, буд.36, місто Дніпро, 49000.
05 травня 2019 року ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО», як покупець, уклало з іноземним підприємством GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT & EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР), як продавцем, контракт №02/2019.
Відповідно до пунктів.1.1 та 1.2 Контракту, предметом є продаж продавцем на користь покупця товарів в асортименті, кількості та по цінам, зазначених в специфікаціях та/або додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
Відповідно до пункту 2.1 Контракту ціна товару та базис поставки (Інкотермс 2010) погоджується сторонами на кожну партію та вказуються в специфікаціях до даного Контракту.
Відповідно до пункту 2.2 Контракту валютою Контракту є долар США.
Відповідно до пункту 5.1. Контракту країна виготовлення товару - Китай, якщо у відповідних документах не зазначено інше.
03 січня 2023 року до Контракту між сторонами укладено Специфікацію №01/23 на поставку на умовах FOB Гуанчжоу, Китай товарів загальною номенклатурою 35 позицій (маски для обличчя, патчі під очі, очищуючі смужки для носу в асортименті, вкладки в одяг, матучі серветки та інш.), на загальну суму 162 314,85 доларів США (USD).
Вищезазначений товар за інвойсом (рахунком-фактурою) №01/23 від 03.01.2023 року загальною вагою 20140,00 кг. згідно коносаменту №SZX230162456 від 17 січня 2023 року був ввезений на митну територію України.
20 березня 2023 року вказаний товар був заявлений до митного оформлення до Дніпровської митниці за ЕМД №23UA110140002360U6, до якої було додано наступні документи:
- пакувальний лист (Packing list) №01/23 від 15.01.2023 року;
- рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № 01/23 від 15.01.2023 року;
- коносамент (Bill of lading) №SZX230162456 від 17.01.2023 року;
- автотранспортна накладна (Road consignment note) № Р07784 від 13.03.2023 року;
- декларація про походження товару (Declaration of origin) № 01/23 від 15.01.2023 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №20123 від 25.01.2023 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №20124 від 14.02.2023 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №20127 від 16.02.2023 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №20128 від 07.03.2023 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №20130 від 14.03.2023 року;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 4415 від 03.03.2023 року;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №4521 від 14.03.2023 року;
- довідка, що підтверджує вартість перевезення товару №7784 від 14.03.2023 року;
- договір (контракт) купівлі-продажу товарів №02/2019 від 05.05.2019 року;
- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №01/23 від 03.01.2023 року;
- договір про надання послуг митного брокера №1507-18 від 15.07.2018 року;
- договір про перевезення №ТЕО 38754647 від 09.01.2023 року;
- заявка на перевезення №31 від 14.03.2023 до договору №ТЕ038754647 від 09.01.2023 року.
У митній декларації митну вартість товару визначено (за основним методом) за ціною контракту.
Розглянувши подані позивачем документи, Дніпровська митниця встановила, що документи не містять достатньої інформації, необхідної для визначення числових значень складових митної вартості, та під час проведення консультації Дніпровська митниця надіслала позивачу електронне повідомлення про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових (за наявності) документів відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, а саме: 1) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 3) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 5) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 6) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 7) виписку з бухгалтерської документації; 8) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 9) копію митної декларації країни відправлення; 10) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
У відповідь на електронне повідомлення відповідача щодо витребування митним органом у декларанта додаткових документів, листом від 20 березня 2023 року №20/03-01 митний брокер позивача повідомив, що не має можливості подати інші додаткові витребувані митним органом документи, з огляду на те, що такі документи у декларанта відсутні.
У подальшому 21 березня 2023 року позивачем отримано від митниці Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000098/1, яким по товару №2 скоригована митна вартість товару до рівня 12,01 доларів за кг нетто (декларантом було заявлено 8,72 доларів за кг нетто) із застосуванням резервного (6) методу визначення митної вартості товару, та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023 року.
У зв'язку з незгодою із рішенням, декларантом заявлено випуск партії товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання у відповідності до положень частини 7 статті 55 Митного кодексу України за МД №23UA110140002429U7 із наданням фінансової гарантії у вигляді грошової застави в сумі 138 228,24 грн. ввізного мита (за видом платежу 020) та 452 963,31 грн. податку на додану вартість (за видом платежу 028), всього на суму 591 191,55 грн.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» вважає, що митним органом не наведено доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів, у зв'язку з чим остання звернулась до суду із цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 52 Митного кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, для зазначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
За приписами частини 8 статті 52 Митного кодексу України у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та (або) бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Частиною 2 статті 58 Митного кодексу України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" №599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за №984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та (або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та (або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним.
На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати відповідні документи. При цьому, застосування кожного наступного методу у їх послідовності можливе лише у разі обґрунтованої та об'єктивної неможливості застосування попереднього методу.
У ході перевірки правильності визначення митної вартості товарів, відповідач дійшов висновку про неможливість застосування методу за ціною договору, оскільки в ході перевірки правильності визначення митної вартості товару виявлені невідповідності та розбіжності у документах та відомостях, наданих до митного контролю, відсутність підтвердження числових значень складових митної вартості товару, ціни, що фактично сплачена.
Проте, суд вважає необґрунтованими висновки митного органу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та (або) бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Суд враховує, що орган доходів і зборів має повноваження на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.
Водночас, цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією. І на підставі тих, що надані додатково з ініціативи декларанта чи на вимогу митного органу.
Щодо розбіжностей та неповноти у поданих документах, які зазначені в повідомленні декларанту та графі 33 Рішення, суд виходить із наступного.
З приводу сумнівів відповідача щодо відсутності відомостей про виробника товару, слід зазначити, що згідно пункту 1.2. Контракту №02/2019 покупець купує товар в асортименті, кількості та по цінам згідно специфікації до контракту, яка є невід'ємною частиною контракту.
Відповідно до пункту 5.1. Контракту країна виготовлення товару - Китай, якщо у відповідних документах не зазначено інше.
Відомості щодо виробників товару зазначені у пакувальному листі (Packing list) № 01/23 від 15.01.2023, зокрема: Beauty Medical International Co., Ltd, Китай.
Відтак, виробником товарів зазначених в специфікації та інвойсі під торгівельними марками VIA BEAUTY є Beauty Medical International Co., Ltd, Китай.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язкової вимоги до специфікації та рахунку як зазначення виробника товару.
Окрім цього, митним органом не обґрунтовано, яким чином відсутність зазначених відомостей у специфікації та рахунку може вплинути на числове значення митної вартості товару.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені обставини не є розбіжністю в поданих до митного оформлення документах і не свідчить про їх неповноту щодо підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, а відповідно не може бути підставою для винесення рішення про коригування митної вартості.
Щодо ненадання сертифікату якості заводу-виробника, суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, сертифікат якості не є документом на підтвердження митної вартості товару, подання такого документу до митного органу законом не вимагається.
Зазначена позиція підтримується Верховним Судом в постанові від 16.11.2018 року у справі №813/1012/17.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначена митницею підстава є помилковою.
Щодо відсутності документального підтвердження включення доставки товарів між GUANGZHOU та NANSHA, суд виходить із наступного.
Згідно пункту 2.1 Контракту, ціна товару та базис поставки (Інкотермс 2010) узгоджується сторонами на кожну партію окремо і зазначається в Специфікаціях до цього Контракту.
Згідно Специфікації №01/23 від 03 січня 2023 року до Контракту, сторонами узгоджені умови поставки за Інкотермс 2010: FOB Гуанчжоу, Китай.
Згідно правил Інкотермс 2010, термін FOB (Франко борт) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинний нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.
У тому числі, згідно правила пункту А.4., продавець зобов'язаний загрузити товар на борт судна, зазначеного покупцем, в погоджену дату в межах обговореного терміну в названому порту відвантаження відповідно до звичаїв порту.
Згідно правила пункту А.6., продавець зобов'язаний, з урахуванням застережень пункту Б.6.: нести усі витрати, зв'язані з товаром, до моменту переходу товару через поручні судна в призначеному порту відвантаження у відповідності зі статтею А.4., і оплатити, якщо це буде потрібно, усі витрати, зв'язані з виконанням митних формальностей для експорту, як і інші мита, податки та інші збори, що підлягають оплаті при експорті товару.
Слід зазначити, що порт NANSHA є квартальним портом GUANGZHOU, відтак документального та окремого переміщення бути не може.
Одночасно, умови поставки FOB означають, що всі витрати та ризики до моменту завантаження товару на борт судна у порту Гунчжоу несе продавець, в тому числі і витрати на транспортування, доставку товару з іншого (квартального) порту, і т.д., і такі витрати включаються до ціни товару, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.
На підтвердження витрат, які включаються в митну вартість оцінюваного товару до митного кордону України по маршруту Гуанчжоу, Китай - Гданьск, Польща - митний перехід на територію українського кордону - Ягодин, позивачем було надано довідку від перевізника (експедитора) ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» про транспорті витрати №7784 від 14.03.2023 року, згідно якої витрати по доставці вантажу у контейнері MSMU7156440 згідно коносаменту №SZX230162456 від 17 січня 2023 року складають 271 143,90 грн.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зазначена обставина не є розбіжністю в поданих до митного оформлення документах і не свідчить про їх неповноту щодо підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, а відповідно не є підставою для винесення рішення про коригування митної вартості.
Щодо того, що банківські платіжні документи містять посилання лише на контракт, що не дає змогу прив'язати документи до оцінюваної партії товарів, суд виходить із наступного.
Відповідно до пунктів 3,4 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Декларантом позивача під час митного оформлення товару було надано інвойс №01/23 від 03 січня 2023 року на суму 162 314,85 USD.
Оплата товару здійснювалася частинами, декларантом позивача було надано платіжні документи на підтвердження оплат, які були здійснені до митного оформлення товару, а саме: платіжні інструкції в іноземній валюті від 25.01.2023 №20123 на суму 35000 USD, від 14.02.2023 №20124 на суму 51000 USD, від 16.02.2023 №20127 на суму 3061,12 USD, від 07.03.2023 №20128 на суму 35000 USD, від 14.03.2023 №20130 на суму 35000 USD (на загальну суму 159 061,12 USD).
На час подачі документів до митного оформлення позивач ще не розрахувався за товар, отриманий за інвойсом №01/23 від 03 січня 2023 року в повному обсязі.
Останній платіж в сумі 3 253,73 USD за оплату товару по інвойсу було сплачено 20.03.2023 року в 15.19 год., тому позивач не мав можливості подати банківський платіжний документ на цю суму у складі платіжних документів поданих до митного оформлення, оскільки митне оформлення товару брокером позивача здійснювалося цього ж дня, але зранку всі наявні документи були надіслані в митницю 20 березня 2023 року в 10.29 год.
Додатково для суду надано платіжну інструкцію в іноземній валюті від 20.03.2023 №20131 на суму 3253,73 USD, яка відповідачу не надавалось, оскільки, під час здійснення митного оформлення товару зазначеної оплати ще не було.
Таким чином, вбачається, що загальна сума оплат здійснених позивачем згідно платіжних інструкцій (від 25.01.2023 року №20123, від 14.02.2023 року №20124, від 16.02.2023 року №20127, від 07.03.2023 року №20128, від 14.03.2023 року №20130, від 20.03.2023 року №20131) складає 162 314,85 USD, що відповідає сумі інвойсу та специфікації.
Відповідно до пункту 2.2 Положення №216 платник заповнює реквізит "Призначення платежу" в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.
При цьому, чинним законодавством не встановлено обов'язку здійснювати посилання в платіжному документі на інвойс чи проформу-інвойс.
Отже, сама по собі відсутність у платіжних документах посилання на інвойс чи -проформу-інвойс, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -83835773).
У наданих платіжних інструкціях «Призначення платежу» зазначено: «Prepayment for goods pursuants to a contract 02/2019 from 05.05.2019», тобто «передоплата за товари згідно контракту 02/2019 від 05.05.2019».
Відповідно до п. 4.1 Контракту оплата за товар проводиться на рахунок продавця протягом 90 днів з дати поставки або передплата відповідно до умов специфікації.
Умовами специфікації № 01/22 від 03.01.2023 визначені умови оплати: передплата на розрахунковий рахунок продавця.
Контракт 02/2019 від 05.05.2019 року, специфікація № 01/22 від 03.01.2023 на суму 162 314,85 USD, інвойс 01/22 від 03.01.2023 року на суму 162 314,85 USD були надані відповідачу під час митного оформлення товару.
Відповідно до висновку викладеного у Постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19: «Підтримуючи правомірність рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звернув увагу на те, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв'язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості».
Таким чином, дослідження у сукупності вказаних документів, дає можливість встановити, що передоплата за товар у сумі 162 314,85 USD відповідно до платіжних інструкцій від 25.01.2023 №20123, від 14.02.2023 №20124, від 16.02.2023 №20127, від 07.03.2023 №20128, від 14.03.2023 №20130, від 20.03.2023 №20131 була здійснена позивачем саме за товар, визначений контрактом та рахунком - фактурою (інвойсом), що дає змогу прив'язати документи до оцінюваної партії товарів.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зазначені висновки відповідача є помилковими не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Щодо того, що довідка про транспортні витрати від 14.03.2023 №7584, яка видана експедитором, не передбачена умовами договору TEО38754647, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, які декларант подає органу доходів і зборів одночасно з митною декларацією, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Декларантом заявлені відомості щодо складових митної вартості: витрати на транспортування - 271143,90 грн., які підтверджені довідкою експедитора.
Окрім довідки експедитора, задекларована сума складових митної вартості: витрати на транспортування в розмірі 271143,90 грн. підтверджується наступним.
Згідно рахунку ТЕО №4415 від 03 березня 2023 року до витрат на транспортування було включено:
- 167897,78 грн. - морське перевезення за межами території України.
Згідно рахунку ТЕО №521 від 14.03.2023 року до витрат на транспортування було включено:
- 37846,12 грн. - навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України;
- 65400,00 грн. - міжнародні транспортні послуги за межами території України.
Отже, в сумі транспорті витрати за межами території України складають 271143,90 грн.
Таким чином, транспортні витрати, окрім довідки експедитора, підтверджуються наданими рахунками, згідно яких обчислюється та підтверджується заявлене числове значення.
Вимоги про надання документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, наведені в Наказі Мінфіну України №599 від 24.05.2012 року стосовно порядку заповнення декларації митної вартості. Зазначені вимоги є альтернативними, в тому числі допускається надання: рахунку-фактури (акту виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.
Так, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14 дійшов правового висновку, оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зазначені висновки відповідача є помилковими та не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Щодо документального підтвердження вартості товарів від країни експорту, яку перевірити неможливо, експортну декларацію країни відправлення не надано до митного оформлення, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 53 Митного кодексу України, експортна декларація країни відправлення є додатковим документом.
Умовами Контракту №02/2019 від 05 травня 2019 року не передбачено надання продавцем експортної декларації країни відправлення покупцю.
Саме тому зазначений документ у позивача відсутній.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що зазначені висновки відповідача є помилковими та не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» надано всі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, які необхідні для визначення митної вартості, які містять повну інформацію про митну вартість та її складові.
Натомість всупереч частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору.
Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Умовами частини другої статті 57 Митного кодексу України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 Митного кодексу України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 Митного кодексу України).
Частиною 8 статті 57 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд зазначає, що досліджені судом первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
Крім того, митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.
Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення митного органу є необґрунтованим, висновки відповідача базуються на припущеннях, без об'єктивної та перевіреної інформації.
З урахуванням наведеного вище, рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110140/2023/000098/1 від 21.03.2023 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 8867,87 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Укрсиббанк" №71085 від 14 червня 2023 року .
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 8867,87 грн. (вісім тисяч вісімсот шістдесят сім гривень вісімдесят сім копійок).
Щодо відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд виходить з того, що статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено вичерпний перелік видів судових витрат.
Так, згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 134, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження наданих послуг представником позивача до суду надано:
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Герман Марини Миколаївни №4898 від 27 березня 2012 року;
- копію довіреності №2 від 20 квітня 2023 року;
- копію договору про надання правової допомоги №01-12-06/23 від 12 червня 2023 року;
- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги до договору б/н року від 04 лютого 2020 року;
- копію рахунку-фактури №65/23 від 16 червня 2023 року на суму передплати 30000,00 грн.;
- копію акту прийому-передачі наданих послуг від 14 червня 2023 року, за договором про надання правової допомоги №01-12-06/23 від 12 червня 2023 року;
- копію платіжної інструкції №71084 від 13 червня 2023 року на суму 30000,00 грн.;
З наданих документів вбачається, які саме дії виконував адвокат при підготовці позовної заяви та супроводженні справи.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву виклав свої заперечення проти відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 30000,00 грн., зазначивши наступне.
Митниця звертає увагу суду на те, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Відсутність детального опису робіт та послуг не дає можливості упевнитись у обґрунтованості та співмірності наданих послуг в розмірі 30000,00 грн.
Відтак, оцінюючи зміст даного позову, митний орган і суд позбавлені можливості перевірити обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та зазначенню справи.
До того ж, дана справа є типовою справою в категорії «митні спори» та не передбачає великих затрат ні за об'ємом документів, ні за витраченим часом.
Суд, призначаючи справу до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження дійшов висновку про те, що дана справа є справою незначної складності (малозначна справа), тобто такою, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного становлення її обставин.
Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що рівень витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн. за одну справу є значно завищеним, необґрунтованим та таким, що не підлягає відшкодуванню.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням заперечень представника відповідача, суд вважає, що понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 30000,00 грн. є не співмірними зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому суд вважає за можливе стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень нуль копійок).
Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000098/1 від 21.03.2023 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Дніпровської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000141 від 21.03.2023 року.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8867,87 грн. (вісім тисяч вісімсот шістдесят сім гривень вісімдесят сім копійок).
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371) судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник