постанова
Іменем України
6 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 178/1897/13
провадження № 51-2330км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
якого було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2ст. 286 КК та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.
Орган досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачував у тому, що він
19 серпня 2011 року близько 23:00, керуючи на підставі дорожнього листа належним ДДП «Руно» технічно справним автомобілем ВАЗ-21214, реєстраційний номер НОМЕР_1 , слідував по 53 км + 300 метрів проїжджої частини автошляху «Дніпропетровськ ? Миколаїв», який проходить по території Криничанського району Дніпропетровської області з боку м. Дніпропетровська в напрямку м. Кривого Рогу. Під час руху ОСОБА_8 , проявляючи злочинну недбалість, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі ? ПДР), а саме:
п. 1.3 (Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими); пп. б п. 2.3 (Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі); п. 12.3 (У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди), допустив зіткнення з автобусом «Ікарус», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , коли автобус перебував у нерухомому стані частково на розділовому газоні, а частково ? на смузі руху автомобіля ВАЗ-21214, виконуючи маневр розвороту в напрямку м. Дніпропетровська.
Порушення п. 12.3 ПДР водієм ОСОБА_8 з технічної точки зору має причинний зв'язок із настанням дорожньо-транспортної пригоди. Невиконання вимог вищевказаних пунктів ПДР призвело до ДТП, у результаті якої пасажиру автомобіля ВАЗ-21214 ОСОБА_10 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми, відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2 ступеня, перелому виличної кістки справа, перелому кісток носа, перелому лобної пазухи справа, який переходить на кістки передньої черепної ямки, пневмоцефалії, перелому верхньої щелепи за типом Ле Фор ІІ зі зміщенням відламків, численних ран обличчя та голови, саден, синця і крововиливу на обличчі; перелому вертлюгової западини, які за своїм характером належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 24 вересня 2013 року
№ 4005е/68. Пасажиру автомобіля ВАЗ 21214 ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді обширної рани в лобній ділянці зліва, садна в лобній ділянці справа, садна на переніссі, крововиливів у м'яких тканинах голови в лобній ділянці справа та зліва, багатоуламковий злом шостого шийного хребця з розривом спинного мозку і крововиливом у м'які тканини, зломи 1?3-го ребер зліва по прихребтовій лінії, злом лівої ключиці в середній третині, які за своїм характером є тяжкими тілесними ушкодженнями та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 23 вересня 2011 року № 771-Е.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 25 січня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На його думку ухвала підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Як зауважує сторона обвинувачення, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів про те, що суд першої інстанції допустив вибірковість під час оцінки доказів, не обґрунтував, чому одні докази взяв до уваги, а інші ні. Посилається на те, що апеляційний суд провів розгляд формально, без зазначення конкретних висновків та не вказавши, чому доводи прокурора, на думку цього суду, є необґрунтованими. За твердженням скаржника апеляційний суд цілком проігнорував те, що показання свідка ОСОБА_12 , який був учасником ДТП, повністю підтверджуються та узгоджуються з висновками експертів від 5 жовтня 2011 року
№ 70/29-447, від 14 серпня 2012 року № 70/27-423, від 10 жовтня 2013 року № 70/27-668 і № 70/29-669 у частині того, що в момент ДТП автобус «Ікарус» перебував у нерухомому стані. Як стверджує прокурор суд залишив без уваги доводи про те, що комісійну судову автотехнічну експертизу від 20 лютого 2015 року (висновок № 3990-14) проведено неповно, із посиланням, що автобус перебував у рухомому стані. При цьому висновок комісійної автотехнічної експертизи від 20 лютого 2015 року № 3990-14, яким установлено, що автобус ймовірно був у рухомому стані, вважає неповним. На переконання касатора, під час його складання використано не всі підтверджені дані, й висновок суперечить вищезазначеним висновкам експертів, й іншим доказам у провадженні. Також прокурор вказує на необґрунтовану відмову суду в задоволенні клопотання про проведення за новими вихідними даними комісійної автотехнічної експертизи, у наслідок чого порушено принцип змагальності та рівності сторін і допущено неповноту судового розгляду. Крім цього, ставить інші вимоги щодо повноти судового розгляду та фактичних обставин кримінального провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Захисник просив залишити рішення апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.
Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі прокурор заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів. Розгляд цих питань, з урахуванням положень ст. 433 КПК, до повноважень Верховного Суду законом не віднесено, а тому вони не підлягають перевірці, оскільки не є предметом касаційного розгляду.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за змістом вона має відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Як передбачено ч. 2 ст. 419 КПК, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За статтею 370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннямист. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановленого законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
За частиною 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Як вбачається з обвинувального акта, що міститься в матеріалах кримінального провадження, дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть одному потерпілому та тяжкі тілесні ушкодження іншому.
Районний суд постановив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 у зв'язку з недоведеністю скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Вирок залишено без змін за ухвалою апеляційного суду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими й вмотивованими з огляду на положення статей 370, 373 КПК, містять належні, достатні мотиви й підстави їх ухвалення, а доводи прокурора в касаційній скарзі про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.
Висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_8 ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно з приписами ст. 94 КПК з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності. Свої висновки щодо дослідження й оцінки доказів суд необхідним чином мотивував у вироку.
Суд першої інстанції належно проаналізував докази та цілком обґрунтовано дійшов висновку,що не доведено вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, у якому він обвинувачувався.
Частина 2 ст. 286 КК в редакції, чинній на час вчинення злочину, передбачала кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому або тяжке тілесне ушкодження потерпілому.
Об'єктивна сторона злочину включає такі ознаки як діяння та причинний зв'язок між діянням та наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Одним із обов'язкових елементів об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК є причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Зокрема, якщо дорожньо-транспортна пригода виникла за участю декількох водіїв, наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки, передбачені ст. 286 КК, настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також те, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм у зв'язку з їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.
Проаналізувавши показання потерпілих і свідків, які не надали об'єктивних, конкретних і неоспорюваних свідчень про вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, зваживши на відсутність підстав для спростування виправдувальних показань останнього, суд відповідно до ст. 62 Конституції України розтлумачив ці обставини на користь ОСОБА_8 і, дійшов висновку про недоведеність його винуватості.
Також суди проаналізували інші докази, а саме:
· комісійну судову автотехнічну експертизу від 20 лютого 2015 року у висновку
№ 3990-14, якої встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій автобуса «Ікарус» повинен був діяти згідно з вимогами пунктів 10.1, 11.9 ПДР, а водій автомобіля ВАЗ-21214 згідно з положеннями пунктів 12.2, 12.3 цих Правил; водій автобуса «Ікарус» мав технічну можливість запобігти технічному характеру дорожньо-транспортної пригоди - зіткненню автомобіля ВАЗ-21214 з автобусом «Ікарус», і невідповідність дій водія автобуса вимогам п. 10.1 ПДР з технічної точки зору має причинний зв'язок із технічним характером ДТП ? зіткнення автомобіля ВАЗ-21214 з автобусом «Ікарус». Для вирішення питання щодо наявності у водія ОСОБА_8 технічної можливості запобігти зіткненню з автобусом необхідно було надати в розпорядження експерта додаткові вихідні дані;
· комісійну судову транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу, на підставі якої було отримано висновок від 31 травня 2017 року № 7867/8637. З висновку вбачається, що встановити невідповідність дій ОСОБА_8 ПДР і те, чи має ця невідповідність причинний зв'язок із настанням ДТП - на етапі експертного дослідження експертним шляхом є неможливо, оскільки немає даних для проведення експертизи;
· дані, отримані в результаті слідчого експерименту, проведеного лише 20 березня 2019 року, не можуть бути використані як вихідні дані для проведення експертизи, оскільки на час проведення експерименту дорожня обстановка не місці ДТП вже не відповідала тій дорожній обстановці, в умовах якої було скоєно ДТП, про що свідчать схеми місць ДТП, складені під час огляду місця події 20 серпня 2011 року та в ході слідчого експерименту 20 березня 2019 року. Тобто отримати необхідні дані для експертного дослідження через зміну дорожньої обстановки вже неможливо і такої можливості не буде й надалі;
· висновки експертів від 5 жовтня 2011 року № 70/29-447 та від 14 серпня
2012 року № 70/27-423 згідно яких водій автомобіля ВАЗ 21214, д/н НОМЕР_1 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 12.2 та 12.3 ПДР та його дії не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР, що з технічної точки зору могло знаходитися в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП.
Отже, надані стороною обвинувачення докази ніяк не викривають ОСОБА_8 у причетності до порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11 та завдало потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень. А наведені обставини, з урахуванням того, що експертизами не встановлено беззаперечності причинного зв'язку між діями ОСОБА_8 і наслідками ДТП, різні експертизи містять взаємовиключні висновки та відсутня можливість отримати достовірні вихідні дані для експертного дослідження з метою продовження встановлення вищезазначеного причинного зв'язку по подіях 19 серпня 2011 року, свідчать про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні ДТП і неможливість довести її надалі. А обвинувальний вирок за правилами ч. 3 ст. 373 КПК не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет належності, допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність поза розумним сумнівом скоєння ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Такий висновок суду достатньо мотивований, ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судових засіданнях та змістовно наведені у вироку, і в касаційній скарзі сторони обвинувачення не викладено доводів, які б ставили його під сумнів.
По суті ухваленого рішення вирок суду є законним, обґрунтованим, вмотивованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Апеляційний суд перевірив законність і вмотивованість визнання того, що дослідженими доказами беззаперечно не встановлено причинного зв'язку між діями ОСОБА_8 та наслідками ДТП.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, яка фактично є аналогічною за своїм змістом із касаційною скаргою, відповідно до ст. 419 КПК, належним чином перевірив усі наведені в ній доводи та, не встановивши порушень закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку місцевого суду, прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 без зміни, навівши в ухвалі належні й достатні мотиви та підстави такого рішення.
Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК колегія суддів уважає безпідставними.
Так, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_8 не надала безсумнівних доказів, що саме між його діями та наслідками ДТП наявний необхідний і достатній причинний зв'язок.
Ухвала суду апеляційної інстанції належно обґрунтована та вмотивована і за змістом відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Даних про те, що між діями водія ОСОБА_8 та наслідками ДТП існує причинно-наслідковий зв'язок, не встановлено.
Посилаючись на дані п'яти експертиз та слідчого експерименту, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, з дотриманням ст. 370 КПК обґрунтував свою позицію щодо неналежності відомостей, отриманих у ході слідчого експерименту від 20 березня
2019, року для використання в експертному дослідженні з огляду на те, що на час проведення цього слідчого експерименту дорожня обстановка на місті ДТП не відповідала тій дорожній обстановці, в умовах якої була скоєна ДТП, через проведення ремонтних робіт на цій ділянці дороги.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи прокурора про вибіркове дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки кожному доказу суд дав оцінку на предмет належності, допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення.
Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги посилання прокурора стосовно показань свідка ОСОБА_9 та висновку експертизи від 20 лютого 2015 року № 3990-14 і дав їм належну оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Крім цього, прокурор не зазначає, як те, що транспортні засоби безпосередньо не було оглянуто під час проведення експертизи 20 лютого 2015 року вплинуло на відображення у висновку цієї експертизи № 3990-14фактичних обставин та чому ця обставина є істотною.
Апеляційний суд взяв до уваги, що суд першої інстанції ухвалою від 4 листопада
2021 року обґрунтував відсутність підстав для призначення чергової експертизи тим, що вихідні дані в заявленому клопотанні не відповідають даним, установленим у результаті слідчого експерименту. Крім цього, суд зазначив, що повторно провести слідчий експеримент неможливо, оскільки здійснено капітальний ремонт автошляху «Дніпро ? Миколаїв», а дані, на які вказував прокурор у клопотанні, є давніми і за ними уже було проведено експертизи.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам КПК, та погоджується з наведеними в ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Інші доводи сторони обвинувачення з приводу переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не встановив.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 ?без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3