Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 753/20537/18
провадження № 61-15167св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступниками якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» та товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 27 жовтня 2005 року між закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (далі - ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 434-Ф, зі змінами та доповненнями (далі - кредитний договір-1), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у вигляді мультивалютної кредитної лінії у доларах США та гривнях з лімітом заборгованості 579 000,00 доларів США та 2 923 950,00 грн зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 26 жовтня 2012 року.
На виконання умов кредитного договору-1 відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 589 251,00 доларів США та 2 920 146,55 грн.
Додатковим договором № 13 від 28 вересня 2007 року до кредитного договору-1 внесено зміни та встановлено ставку за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Протягом строку дії кредитного договору-1 відповідач сплатив заборгованість за відсотками у доларах США у повному обсязі, а саме у розмірі 114 874,24 доларів США.
23 січня 2006 року між банком та відповідачем укладений кредитний договір № 501-Ф, зі змінами та доповненнями (далі - кредитний договір-2), за умовами якого банк відкрив відповідачу мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, у доларах США та гривні у розмірі 1 400 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 22 листопада 2012 року. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором-2, надавши відповідачу 2 320 220,00 доларів США та 14 338 568,47 грн.
Додатковим договором № 4 від 28 квітня 2006 року до кредитного договору-2 внесено зміни та встановлено ставку за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Протягом строку дії кредитного договору-2 відповідач сплатив заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 320 220,00 доларів США та 7 063 086,47 грн, а також заборгованість за відсотками у доларах США у повному обсязі, що дорівнює 108 402,07 доларів США.
27 січня 2006 року між банком та відповідачем укладений кредитний договір № 506-Ф, зі змінами та доповненнями (далі - кредитний договір-3), за умовами якого банк відкрив відповідачу мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, у доларах США та гривні у розмірі 180 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 22 листопада 2012 року.
Додатковим договором № 3 від 28 квітня 2006 року до кредитного договору № 3 внесено зміни та встановлено ставку за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Протягом строку дії кредитного договору-3 відповідач сплатив заборгованість за тілом кредиту та відсотками в доларах США у повному обсязі, а саме у розмірі 170 405,00 доларів США та 34 455,82 долари США відповідно.
18 серпня 2006 року між банком та відповідачем укладений кредитний договір № 656-Ф (далі - кредитний договір-4), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у вигляді мультивалютної кредитної лінії у доларах США та гривні з лімітом заборгованості 8 225 000,00 доларів США зі сплатою 12 % відсотків річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 27 вересня 2012 року. На виконання умов кредитного договору-4 відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 15 845 950,00 доларів США та 87 091 774,61 грн.
Протягом строку дії кредитного договору-4 відповідач сплатив заборгованість за кредитом у розмірі 15 845 950,00 доларів США, 42 450 240,76 грн за тілом кредиту та заборгованість за відсотками в доларах США у повному обсязі, а саме у розмірі 1 198 331,87 доларів США.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, 27 лютого 2007 року між банком та відповідачем укладено іпотечний договір № 506-Ф/434/ІП-2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., зареєстрований у реєстрі за № 975, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку земельні ділянки площею 0,1500 га та 0,1493 га в с. Поляниця, уч. Вишні Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами станом на 09 жовтня 2013 року у відповідача перед банком виникла заборгованість:
- за кредитним договором-1 у розмірі 5 033 204,93 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 920 146,55 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 2 113 058,38 грн;
- за кредитним договором-2 у розмірі 12 386 063,79 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 275 482,00 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 5 110 581,79 грн;
- за кредитним договором-3 у розмірі 1 439 730,09 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 835 295,25 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 604 434,84 грн;
- за кредитним договором-4 у розмірі 75 587 889,08 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 44 641 533,85 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 30 946 355,23 грн;
З огляду на вказане позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за вказаними кредитними договорами у сумі 94 446 887,89 грн.
У листопаді 2018 року АТ «Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про зменшення позовних вимог.
Заяву мотивовано тим, що 17 червня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., зареєстрований у реєстрі 826, згідно з яким іпотекодавець в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 серпня 2006 року № 656-Ф передала у власність іпотекодержателю земельні ділянки площами 3,3764 га та 3,8823 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Загальна вартість об'єктів нерухомості, за якою іпотекодержатель набуває їх у власність у рахунок виконання основного зобов'язання за кредитним договором, становить 78 293 000,00 грн. Об'єкти нерухомості передано у власність іпотекодержателю в рахунок виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за кредитним договором, а саме в рахунок повернення, що складається з: суми заборгованості за кредитом за траншем, наданим в гривні - 44 641 533,85 грн; суми заборгованості за відсотками за кредитом за траншем, наданим у гривні - 33 852 400,45 грн. Сторони домовились, що відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» після укладення та виконання іпотекодавцем умов цього договору будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем умов за кредитним договором від 18 серпня 2006 року № 656-Ф (кредитний договір-4) є недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, з урахуванням якої зі ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорам у межах строку дії кредитної лінії:
- за кредитним договором-1 (у редакції додаткового договору № 11 від 25 жовтня 2006 року) за період з 27 жовтня 2005 року до 26 жовтня 2012 року включно;
- за кредитним договором-2 (у редакції додаткового договору № 8 від 22 січня 2007 року) за період з 23 січня 2006 року до 22 листопада 2012 року включно;
- за кредитним договором-3 (у редакції додаткового договору № 7 від 22 січня 2007 року) за період з 27 січня 2006 року до 22 листопада 2012 року включно.
Заборгованість відповідача за кредитними лініями у доларах США (тіло кредиту та проценти) погашена у 2007-2008 роках. Однак, 28 вересня 2007 року укладені додаткові угоди до кредитних договорів про відкриття кредитних ліній у гривні, заборгованість за якими (тіло кредиту та відсотки) є непогашеною.
Посилаючись на наведене, АТ «Дельта Банк», з урахування заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 17 675 919,40 грн, з яких:
- заборгованість за кредитним договором-1 у розмірі 4 701 026,63 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 2 920 146,55 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 1 780 880,08 грн;
- за кредитним договором-2 у розмірі 11 622 767,01 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 7 275 482,00 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 4 347 285,01 грн;
- за кредитним договором-3 у розмірі 1 352 125,76 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 835 295,25 грн; заборгованість зі сплати відсотків - 516 830,51 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позов АТ «Дельта Банк» задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 17 675 919,40 грн, що складається із:
заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф (кредитний договір-1) у розмірі 4 701 026,63 грн: тіло кредиту - 2 920 146,55 грн, відсотки -1 780 880,08 грн;
заборгованості за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 501-Ф (кредитний договір-2) у розмірі 11 622 767,01 грн: тіло кредиту - 7 275 482,00 грн, відсотки - 4 347 285,01 грн;
заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2006 року № 506-Ф (кредитний договір-3) у розмірі 1 352 125,76 грн: тіло кредиту - 835 295,25 грн, відсотки - 516 830,51 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь правонаступника кредитора - АТ «Дельта Банк».
Суд відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що АТ «Дельта Банк» не є належним правонаступником ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», зазначивши про те, що під час перебування справи у провадженні суду (17 червня 2014 року) відповідач уклала з АТ «Дельта Банк» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого передала позивачу у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором-4 земельні ділянки загальною площею 7,2587 га, загальною вартістю 78 293 000,00 грн. Наведені обставини стали підставою для подання АТ «Дельта Банк» заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09 листопада 2018 року. Тобто ОСОБА_1 фактично визнала АТ «Дельта Банк» належним правонаступником ЗАТ «ТАС-Інвестбанк».
Водночас суд виходив із відсутності підстав для висновку, що кредитором за кредитними договорами-1, 3 є ОСОБА_2 , яка, як стверджує відповідач, набула майнові права (права вимоги) за вказаними кредитними договорами у вигляді компенсації товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив-Гарант» (далі - ТОВ «ФК «Актив-Гарант») у межах виконання банківською групою «Дельта» судових рішень про повернення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 депозитів на загальну суму 1 997 754,50 доларів США.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 910/15244/16 за позовом АТ «Дельта Банк» до ТОВ «ФК «Актив-Гарант», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання нікчемного правочину недійсним, задоволено позов АТ «Дельта Банк», визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 02 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Актив-Гарант»; зобов'язано ТОВ «ФК «Актив-Гарант» повернути на користь АТ «Дельта Банк» оригінали кредитних та додаткових договорів.
Установивши, що за договором від 02 липня 2014 року ТОВ «ФК «Актив-Гарант»» відступило це ж саме право вимоги ОСОБА_2 , суд керувався тим, що недійсний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому дійшов висновку, що укладений між ТОВ ФК «Актив-Гарант»» та ОСОБА_2 договір відступлення прав також не має юридичних наслідків для сторін.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року задоволено заяву АТ «Дельта Банк» про залучення до розгляду справи його правонаступника - товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-Кредо») за кредитними договорами-1, 3.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року до участі у справі залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт-Капітал») як правонаступника АТ «Дельта Банк» за кредитним договором-2.
Постановою Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року - без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
На підтвердження заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Дельта Банк», банк надав до суду розрахунки заборгованості та виписки з особових рахунків за кожним з кредитних договорів, які є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є належними, достовірними доказами наявності у відповідача заборгованості перед кредиторами. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, про те, що виходячи з принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі, відповідно, лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 посилалася на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України:
1) порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 03 липня 2019 року № 342/180/17, та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі 278/2177/15-ц;
2) порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суди встановили обставини виконання позивачем своїх зобов'язань з надання кредитних коштів, виникнення зобов'язань відповідача за кредитними договорами та наявності заборгованості за кредитними договорами на підставі недопустимих доказів, а саме за наданими позивачем виписками із особових рахунків відповідача (які є внутрішньобанківськими, а не особовими - клієнтськими рахунками) та довідок-розрахунків, зроблених особисто працівниками банку. Зазначене не узгоджується з правовими висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах: від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц, від 03 липня 2019 року № 342/180/17, відповідно до яких виписки з внутрішньобанківських рахунків та розрахунки, зроблені банком, не є первинними бухгалтерськими документами.
Виписка з внутрішньобанківського рахунку повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами щодо відповідності її вимогам до первинного документу, зокрема, зазначення в ній інформації про проведення банком відповідної операції, сум і дат операції та заповнення обов'язкових реквізитів, підписів повноважних осіб тощо і лише наявність інших належних та допустимих доказів може свідчити про виконання банком операцій з надання позичальнику кредитних коштів.
Розрахунки заборгованості, зроблені банком, на які посилалися суди в оскаржуваних судових рішеннях як на обґрунтування розміру заборгованості, також не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Під час розгляду справи відповідач неодноразово висловлювала незгоду з документами, наданими позивачем на підтвердження надання кредиту, зверталася із заявами (клопотаннями) про витребування оригіналів документів, що свідчать про видачу кредитних коштів та підтверджують наявність кредитних відносин, зокрема оригіналів кредитних договорів, належно оформлених первинних бухгалтерських документів (касових ордерів, заяв тощо), які підтверджують факт надання кредитних коштів, однак суди необґрунтовано відхилили клопотання відповідача.
Крім того, апеляційний суд усунувся від вирішення заявленого відповідачем клопотання про проведення економічного експертного дослідження, чим фактично позбавив відповідача можливості надати суду докази на обґрунтування своїх заперечень проти позову, що свідчить про порушення принципу змагальності цивільного процесу.
Оскільки АТ «Дельта Банк» не надав суду оригінали доказів, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, у тому числі оригінали кредитних договорів, додаткових угод та документів, які б могли свідчити про отримання позичальником кредитних коштів у порядку та на умовах, що визначені кредитними договорами-1, 2, 3, тому висновки судів про наявність у відповідача заборгованості за кредитними договорам ґрунтуються на припущеннях.
Позивач заявив про заборгованість відповідача за трьома кредитними договорами, за двома з яких (кредитні договори-1, 3) права вимоги належать не АТ «Дельта Банк», а його правонаступнику ОСОБА_2 , а за кредитним договором-1 заборгованість відсутня.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», у якому товариство посилалося на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
В обґрунтування доводів відзиву позивач вказав, що дії боржника ОСОБА_1 спрямовані на уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання кредитного зобов'язання, починаючи з 2013 року.
Посилання відповідача на те, що права вимоги за вказаними кредитними договорами належать не АТ «Дельта Банк», а його правонаступнику ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки договір про відступлення права вимоги, укладений 02 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Актив- Гарант», є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вказані обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, зокрема постановою Верховного Суду від 29 червня 2021 року в цій справі, а тому не підлягають доказуванню.
Позивач надав належні та допустимі докази наявності у ОСОБА_1 кредитної заборгованості і цим доказам суди надали належну правову оцінку.
У свою чергу відповідач не надала жодного доказу на спростування доводів позивача щодо вказаної кредитної заборгованості, зокрема довідки банку про відсутність такої заборгованості або її контррозрахунку.
Вказуючи про те, що ОСОБА_2 належить право вимоги до неї, ОСОБА_1 фактично визнала факт отримання та неповернення кредитних коштів.
Зазначаючи про те, що у матеріалах справи наявні копії банківських виписок, а не оригінали, у зв'язку із чим вказані докази отримання кредитних коштів на її переконання є неналежними, відповідач протягом розгляду цієї справи не заявляла клопотань про витребування їх оригіналів та не ставила під сумнів відповідність поданих копій оригіналам.
Водночас відповідач не зверталась до суду першої інстанції із клопотанням про витребування оригіналів кредитних договорів, а заявляла таке клопотання лише на стадії апеляційного перегляду справи, обґрунтовуючи його необхідність виключно питанням правонаступництва.
На стадії розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не зверталась до суду із клопотанням про призначення судово-економічної експертизи у справі, тому з огляду на положення статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставно відхилив відповідне клопотання відповідача.
Крім того, безпідставними є посилання відповідача про розгляд справи апеляційним судом без її участі та участі її представника, про що свідчить відповідне поштове повідомлення про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення від 22 липня 2021 року. Водночас у суді апеляційної інстанції розгляд цієї справи призначався 10 разів, а тому учасники справи мали процесуальну можливість реалізувати свої права у повному обсязі.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у жовтні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення ТОВ «Гайдфінанс» до участі у справі як правонаступника ТОВ «Вердикт-Капітал» за вимогою до позичальника про стягнення боргу за кредитним договором № 501-Ф від 23 січня 2006 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року задоволено заяву суддів Верховного Суду про самовідвід, справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 грудня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_4 , у якій вона просить суд залучити її як правонаступника ТОВ «Гайдфінанс», що у свою чергу є правонаступником ТОВ «Вердикт-Капітал», за вимогою до позичальника ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором від 23 січня 2006 року.
У січні 2023 року до суду від ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» надійшло заперечення на заяву про правонаступництво ОСОБА_4 . В обґрунтування його доводів заявник вказав, що у справі відсутні докази переходу права вимоги за вказаним кредитним договором до ОСОБА_4 , зокрема витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що суперечить положенням Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Крім того, заявником не надано доказів надсилання обтяжувачем ОСОБА_4 боржнику та іншим обтяжувачам письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та про свій намір набути на свою користь право вимоги, що суперечить імперативним нормам статті 27 вказаного Закону.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 жовтня 2005 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 434-Ф, за умовам якого банк надав відповідачу кредит у вигляді мультивалютної кредитної лінії у доларах США з лімітом заборгованості 40 000,00 доларів США на строк користування до 26 жовтня 2006 року, а відповідач зобов'язалася повернути наданий кредит, сплатити відсотки у розмірі 14 % річних та платежі за кредитом у встановлений у договорі строк в повному обсязі. Погашення кредиту та оплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки передбачені договором.
Між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 від 09 листопада 2005 року, додатковий договір № 2 від 27 грудня 2005 року, додатковий договір № 3 від 10 лютого 2006 року, додатковий договір № 4 від 16 лютого 2006 року, додатковий договір № 5 від 10 квітня 2006 року, додатковий договір № 6 від 28 квітня 2006 року, додатковий договір № 7 від 03 травня 2006 року, додатковий договір № 8 від 31 травня 2006 року, додатковий договір № 9 від 18 вересня 2006 року, додатковий договір № 10 від 05 вересня 2006 року, додатковий договір № 11 від 25 жовтня 2006 року, додатковий договір № 12 від 05 лютого 2007 року та додатковий договір № 13 від 28 вересня 2007 року, відповідно до умов яких, відповідачу надано кредит у розмірі 579 000,00 доларів США та 2 920 146,55 грн зі зміною відсоткової ставки та кінцевим терміном повернення заборгованості до 26 жовтня 2012 року.
23 січня 2006 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 501-Ф, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у вигляді мультивалютної кредитної лінії у доларах США з лімітом заборгованості 35 000,00 доларів США на строк користування до 22 січня 2007 року, а відповідач зобов'язалася повернути наданий кредит, сплатити відсотки у розмірі 15 % річних та платежі за кредитом у встановлений у договорі строк в повному обсязі. Погашення кредиту та оплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки передбачені договором.
Між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 від 27 січня 2006 року, додатковий договір № 2 від 06 лютого 2006 року, додатковий договір № 3 від 10 квітня 2006 року, додатковий договір № 4 від 28 квітня 2006 року, додатковий договір № 5 від 03 травня 2006 року, додатковий договір № 6 від 23 червня 2006 року, додатковий договір № 8 від 22 січня 2007 року, додатковий договір № 9 від 06 лютого 2007 року, додатковий договір № 10 від 20 лютого 2007 року, додатковий договір № 11 від 28 вересня 2007 року, додатковий договір № 12 від 18 грудня 2008 року, додатковий договір № 13 від 12 лютого 2009 року та додатковий договір № 14 від 23 липня 2010 року, відповідно до умов яких, відповідачу було надано кредит у розмірі 1 400 000,00 доларів США та 14 338 568,47 грн зі зміною відсоткової ставки та кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 листопада 2012 року.
27 січня 2006 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 506-Ф, за умовам якого банк надав відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у доларах США з лімітом заборгованості 180 000 доларів США на строк користування до 26 січня 2007 року, а відповідач зобов'язалася повернути наданий кредит, сплатити відсотки у розмірі 15 % річних та платежі за кредитом у встановлений у договорі строк в повному обсязі. Погашення кредиту та оплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки передбачені договором.
За вказаним кредитним договором від 27 січня 2006 року, між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 від 06 лютого 2006 року, додатковий договір № 2/1 від 10 квітня 2006 року, додатковий договір № 3 від 28 квітня 2006 року, додатковий договір № 4 від 03 травня 2006 року, додатковий договір № 5 від 31 травня 2006 року, додатковий договір № 6 від 05 вересня 2006 року, додатковий договір № 7 від 22 січня 2007 року, додатковий договір № 8 від 05 лютого 2007 року та додатковий договір № 9 від 28 вересня 2007 року, відповідно до умов яких, відповідачу надано кредит у розмірі 180 000,00 доларів США з зміною відсоткової ставки та кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 листопада 2012 року.
ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф, зі змінами та доповненнями, здійснив видачу кредитних ресурсів у розмірі 579 000,00 доларів США та 2 920 146,55 грн; за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 501-Ф, зі змінами та доповненнями, здійснив видачу кредитних ресурсів у розмірі 1 400 000,00 доларів США та 14 338 568,47 грн до 22 листопада 2012 року; за кредитним договором від 27 січня 2006 року № 506-Ф, зі змінами та доповненнями, здійснив видачу кредитних ресурсів у розмірі 180 000 доларів США.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, 27 лютого 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 506-Ф/434-Ф/ІП-2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., зареєстрований у реєстрі за № 975, згідно з яким ОСОБА_1 передано в іпотеку земельні ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0560, та площею 0,1493 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0559, в с. Поляниця, уч. Вишні Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, які належать їй на праві власності на підставі державних актів серії ЯГ № 307289 та серії ЯГ № 307288 від 03 липня 2006 року. Відповідно до пункту 2.2. іпотечного договору, загальна договірна (заставна) вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін складала 1 044 329,39 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 5 273 863,41 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги № 1, укладеного 18 червня 2013 року між ПАТ «Омега Банк» та АТ «Дельта Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 1358, ПАТ «Омега Банк» відступило АТ «Дельта Банк» всі права вимоги продавця у якості кредитора до позичальника ОСОБА_1 за кредитними договорами, а також договорами забезпечення.
У статуті ПАТ «Омега Банк» зазначено, що ПАТ «Омега Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків низки акціонерних товариств, зокрема і ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», з яким ОСОБА_1 укладено кредитні договори від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф, від 23 січня 2006 року № 501-Ф та від 27 січня 2006 року № 506-Ф.
Відповідно до виписок із особових рахунків відповідача та довідок-розрахунків по кожному із вказаних кредитних договорів, наданих позивачем, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Дельта Банк» за кредитними договорами становить:
- за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф - 4 701 026,63 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 2 920 146,55 грн, заборгованість зі сплати відсотків - 1 780 880,08 грн;
- за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 501-Ф - 11 622 767,01 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 7 275 482,00 грн, заборгованість зі сплати відсотків - 4 347 285,01 грн;
- за кредитним договором від 27 січня 2006 року № 506-Ф - 1 352 125,76 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 835 295,25 грн, заборгованість зі сплати відсотків - 516 830,51 грн (а. с. 80-82, т. 6, а. с. 136-217, т.3, а. с. 1-250 т. 4, а. с. 1-250, т. 5, а. с. 1-77, т. 6).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 910/15244/16 за позовом АТ «Дельта Банк» до ТОВ «ФК «Актив-Гарант», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання нікчемного правочину недійсним, задоволено позов АТ «Дельта Банк», визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 02 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Актив-Гарант»; зобов'язано ТОВ «ФК «Актив-Гарант» повернути на користь АТ «Дельта Банк» оригінали кредитних та додаткових договорів.
Водночас під час розгляду вказаної справи суди установили, що за договорами від 02 липня 2014 року АТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Актив-Гарант»» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф та від 27 січня 2006 року № 506-Ф.
Того ж дня ТОВ «ФК «Актив-Гарант»» відступило це ж саме право вимоги ОСОБА_2
15 квітня 2020 року ТОВ ФК «Інвест-Кредо» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами від 27 жовтня 2005 року № 434-Ф та від 27 січня 2006 року № 506-Ф.
На підставі договору № 2301/К від 10 серпня 2020 року АТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги а кредитним договором від 23 січня 2006 року № 501-Ф.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Щодо кредитної заборгованості
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження укладення кредитних договорів з відповідачем банк надав до суду копії кредитних договорів, укладених між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_1 , розрахунки заборгованості за цими договорами, копії виписок із особових рахунків відповідача та документи про відступлення прав вимоги за спірними кредитними договорами ПАТ «Омега Банк» як правонаступника ПАТ «Сведбанк» на користь АТ «Дельта Банк».
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов'язання за вказаними кредитними договорами відповідачем належним чином не виконані.
Разом із тим суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 не заперечувала факт підписання кредитних договорів, які є предметом позову, в установленому законом порядку вказані договори недійсними не визнавались і є чинними.
Суди належно оцінили, що під час розгляду справи відповідач не заперечувала факт виникнення боргу за кредитними договорами і виникнення у кредитора права на стягнення заборгованості, не надала доказів на спростування її розміру. Проте стверджувала, що банк не підтвердив виконання свого обов'язку щодо видачі їй коштів.
Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що подані позивачем копії банківських виписок з рахунків відповідача є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитними договорами. Натомість обставини відсутності заборгованості за кредитними договорами відповідачем не доведені.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні спору у цій справі суди попередніх інстанцій, дотримуючись принципу змагальності сторін, надали належну правову оцінку наданим сторонами доказам; всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідили наявні у справі докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.
Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).
Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18).
Водночас у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків є належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.
З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про доведення позивачем надання відповідачу кредитних коштів та наявність заборгованості відповідача за кредитами, у зв'язку з чим судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги банку про стягнення боргу за кредитними договорами у заявленому позивачем розмірі.
Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредитів та їх розмірів, а також заборгованість по кредитам, розмір якої відображено у детальних розрахунках та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Посилання у касаційній скарзі на те, що банк не надавав позичальнику кредитні кошти, є необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи передбачений кредитними договорами порядок надання кредитних коштів був дотриманий, що підтверджується у тому числі виписками з особових рахунків позичальника (а. с. 136-217, т. 3, а. с. 1-250 т. 4, а. с. 1-250, т. 5, а. с. 1-77, т. 6). Отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується також подальшими діями останньої щодо передачу в іпотеку нерухомого майна на забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань, внесенням змін до кредитних договорів, шляхом укладення додаткових угод, вчиненням дій по частковому виконанню умов з повернення кредитів протягом тривалого часу.
Разом із тим відповідач не зверталась до суду із клопотанням про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи з метою спростування факту укладення кредитних договорів, додаткових угод до них, іпотечного договору, тощо, а також не спростувала ці обставини під час розгляду інших судових спорів між учасниками цієї справи, зокрема і щодо правомірності відступлення прав вимоги за цими кредитними договорами.
На обґрунтування аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 вказала, що суди встановили обставини виконання позивачем своїх зобов'язань з надання кредитних коштів, виникнення зобов'язань відповідача за кредитними договорами та наявності заборгованості за кредитними договорами на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі копій банківських виписок та за відсутності первинних бухгалтерських документів.
Разом із тим Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.
Ці та інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, а також доказів наявності кредитної заборгованості, наданих кредитором, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Щодо належного кредитора
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 вказувала, що право вимоги за кредитними договорами (№ 434-Ф від 27 жовтня 2005 року та № 506-Ф від 27 січня 2006 року) має лише ОСОБА_2 , яка, на переконання відповідача, набула право вимоги до неї за кредитними договорами у зв'язку із тим, що 02 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Актив-Гарант» уклали договір про відступлення прав вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 і того ж дня ТОВ «ФК «Актив-Гарант»» відступило це право вимоги ОСОБА_2 .
Надаючи оцінку цим доводам відповідача, суди попередніх інстанцій керувалися нормами частини четвертої статті 82 ЦПК України, згідно із якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому суди підставно послались на рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2016 року, що набрало законної сили у справі № 910/15244/16, та яким визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 434-Ф від 27 жовтня 2005 року, укладений 02 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Актив-Гарант», зобов'язано товариство повернути на користь банку оригінали кредитних та додаткових договорів.
Установивши, що за договором від 02 липня 2014 року ТОВ «ФК «Актив-Гарант»» відступило це ж саме право вимоги ОСОБА_2 , суди вірно керувалися тим, що недійсний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що укладений між ТОВ ФК «Актив-Гарант»» та ОСОБА_2 договір відступлення прав також не має своїм наслідком набуття останньою прав кредитора за кредитними договорами № 434-Ф від 27 жовтня 2005 року та № 506-Ф від 27 січня 2006 року.
Водночас суди обґрунтовано звернули увагу відповідача на те, що вона була третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також оскаржувала судові рішення у справі № 910/15244/16, де доводам ОСОБА_1 була надана правова оцінка, її апеляційну та касаційну скарги залишені без задоволення.
Аналогічні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із судовими рішеннями, ухваленими у справі 910/15244/16, а також неправильного тлумачення положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права
В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначала, що під час розгляду справи вона неодноразово висловлювала незгоду з документами, наданими позивачем на підтвердження надання кредиту, зверталася із заявами (клопотаннями) про витребування оригіналів документів, що свідчать про видачу кредитних коштів та підтверджують наявність кредитних відносин, зокрема оригіналів кредитних договорів, належно оформлених первинних бухгалтерських документів (касових ордерів, заяв тощо), які підтверджують факт надання кредитних коштів, однак суди необґрунтовано відхилили клопотання відповідача.
Крім того, на переконання відповідача, апеляційний суд усунувся від вирішення заявленого відповідачем клопотання про проведення економічного експертного дослідження, чим фактично позбавив її можливості надати суду докази на обґрунтування своїх заперечень проти позову, що свідчить про порушення принципу змагальності цивільного процесу.
Відповідно до частини першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не зверталась до суду першої інстанції із клопотанням про витребування оригіналів кредитних договорів, а заявляла таке клопотання лише на стадії апеляційного перегляду справи, обґрунтовуючи його необхідність виключно питанням правонаступництва.
Крім того, на стадії розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не зверталась до суду із клопотанням про призначення судово-економічної експертизи у справі, хоча мала об'єктивну можливість це зробити з огляду на значну тривалість розгляду справи в суді першої інстанції (6 років), тому правильно застосувавши положення статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції підставно відхилив відповідне клопотання відповідача.
Колегія суддів відхиляє також як безпідставні доводи касаційної скарги про розгляд справи апеляційним судом без участі відповідача та її представника та за відсутності їх належного повідомлення про час та місце слухання справи.
Вказане спростовується наявним у матеріалах справи поштовим повідомлення про вручення ОСОБА_1 22 липня 2021 року поштового відправлення про розгляд справи 02 вересня 2021 року (а. с. 49, т. 11)
Водночас колегія суддів враховує, що у суді апеляційної інстанції розгляд цієї справи призначався 10 разів, а тому учасники справи мали процесуальну можливість реалізувати свої права у повному обсязі.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: «під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц, від 03 липня 2019 року № 342/180/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 539/1582/16-ц суд касаційної інстанції при вирішенні спору виходив із того, що позивач на вимогу судів попередніх інстанцій не надав документів, які б підтверджували розмір кредитних коштів, наданих відповідачу, та дійшов висновку про те, що внаслідок вказаного суд першої інстанції не перевірив, який розмір кредитних коштів отримано відповідачем та у якій валюті; який розмір коштів ним сплачено на погашення кредитної заборгованості; в якій валюті він здійснював таку оплату.
У справі № 553/1325/14-ц суди поклали в основу свого висновку про недоведеність позовних вимог висновок комісійної судової економічної експертизи, у якому експерт констатував неможливість підтвердження розміру заборгованості у зв'язку із відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку, тоді як у справі, що переглядається, така експертиза не проводилась.
У справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду при вирішенні спору керувалась тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані банком витяг із тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із умов та правил надання правил банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
У справі, що є предметом перегляду, такі обставини не були установлені судами.
Тобто, у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, та у справі, яка переглядається, є відмінними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Водночас висловлений Верховним Судом висновок у наданій заявником для порівняння справі № 278/2177/15-ц про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, не суперечить висновку, які зробили суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Щодо клопотань про залучення у справі правонаступників
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення ТОВ «Гайдфінанс» до участі у справі як правонаступника ТОВ «Вердикт-Капітал» за вимогою до позичальника про стягнення боргу за кредитним договором № 501-Ф від 23 січня 2006 року.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_4 , у якій вона просить суд залучити її як правонаступника ТОВ «Гайдфінанс», що у свою чергу є правонаступником ТОВ «Вердикт-Капітал», за вимогою до позичальника ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором від 23 січня 2006 року.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Заявляючи клопотання про залучення до участі у справі правонаступника позивача за кредитним договором № 501-Ф від 23 січня 2006 року, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 не надали доказів направлення цих клопотань разом з доданими до них матеріалами всім учасникам справи, зокрема ТОВ «Вердикт Капітал, яке ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залучено до участі у справі як правонаступник АТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 23 січня 2006 року, що позбавляє його можливості скористатися правом, наданим частиною першою статті 182 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом з доданими до них матеріалами підлягають поверненню заявникам без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович