79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.09.2023 Справа № 914/1190/23
За позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Радехівської міської ради Львівської області, м. Радехів Львівської області,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Радехів”, с.Кустин Радехівського району Львівської області,
про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення 10'731,00 грн орендної плати
Суддя Б. Яворський,
при секретарі В. Яворській.
За участю представників:
Прокурор: Леонтьєва Н.Т.,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Радехівської міської ради Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Радехів” про розірвання договору оренди землі б/н від 20.05.2019, повернення земельної ділянки площею 16,5780 га (кадастровий номер 4623982500:05:000:0344) та стягнення 10'731,00 грн орендної плати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач всупереч взятих на себе договірних зобов'язань, з червня 2020 року систематично не здійснює оплати за користування земельною ділянкою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2023 року справу № 914/1190/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою суду від 18.04.2023 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав.
Хід розгляду справи у підготовчому провадження викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
15.05.2023 відповідач подав відзив, у якому відзначено, що: з позовом до суду про розірвання договору може звернутися виключно сторона договору, а оскільки Радехівська міська рада не подавала до суду жодних позовних заяв та не просила суд розірвати договір, відсутні підстави для розірвання договору; у зв'язку із запровадженням карантину, усі працівники товариства були переведені на дистанційну роботу, а у позовній заяві та додатках до неї не подано жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідач здійснював діяльність на орендованому майні з початку запровадження карантину; відповідач не мав можливості належним чином та у строки встановлені договором виконати обов'язок внесення орендної плати, що було зумовлено форс-мажорними обставинами - повномасштабним вторгненням росії, що підтверджується листом ТПП; визначена прокурором сума заборгованості у розмірі 10'731,00 грн. жодними доказами не підтверджується; Головне управління ДПС у Львівській області уже звернулося до окружного суду із адміністративним позовом про стягнення орендної плати; прокурором не доведено, що рада не вживала заходи щодо усунення порушень законодавства і не бажає цього робити.
22.05.2023 прокуратура подала відповідь на відзив, у якій зазначено, що факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є істотним порушенням умов договору та вичерпною підставою для його розірвання, а рада, незважаючи на такі порушення, які тривають з 2020 року, не вживала жодних заходів для їх усунення; будь-яких доказів звернення орендаря з питань зменшення орендної плати на період карантину немає, як і немає доказів неможливості використання ділянки саме через встановлення карантинних обмежень; жодних доказів про те, що у відповідача відсутня можливість виконувати зобов'язання у зв'язку з форс-мажорними обставинами не надано.
02.06.2023 відповідач подав заперечення, у яких повторно відзначив, що Головне управління ДПС у Львівській області уже звернулося до адміністративного суду про стягнення орендної плати.
10.07.2023 прокуратура подала письмові пояснення, де відзначила, що предметом провадження у адміністративній справі є стягнення податкового боргу, тобто іншої позовної вимоги, що не є тотожною предмету і підставам даного спору. Вказане підтверджується також листом Радехівської міської ради №504 від 03.03.2023 про розмір заборгованості саме за спірним договором та розрахунком ГУ ДПС України податкового боргу станом на 01.03.2023.
У підготовчому засіданні 01.08.2023 суд постановив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.09.2023, та відповідною ухвалою повідомив відповідача у справі.
Прокурор у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та поясненнях.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, причин неявки не повідомили. Прокурор відзначив, що позивач у підготовчих засіданнях неодноразово висловлював свою позицію про те, що він підтримує позовні вимоги, а позиція відповідача відображена у відзиві на позовну заяву та запереченнях, а тому розгляд справи можна продовжувати за їх відсутності.
Суд відзначає, що відповідачу було відомо про даний спір, свідченням чого є його заяви по суті справи, а також те, що його представник знайомився з матеріалами справи 07.06.2023 та був присутній у підготовчому засіданні 06.06.2023. Про дату судового засідання сторони повідомлялися і не подали доказів поважності причин неявки. Враховуючи зазначене, суд розглянув справу за відсутності представників позивача та відповідача.
У судовому засіданні 05.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
20 травня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Радехів» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі протоколу електронних земельних торгів №2372 від 20.05.2019 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4623982500:05:000:0344, яка розташована за межами населених пунктів на території Немилівської сільської ради Радехівського району Львівської області.
В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 16,5780 гектарів, у тому числі: 16,5780 га сіножаті (п.2.1 договору).
Згідно п. 3.1 договору такий укладено на строк 10 років. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 48'056,57 грн. (п.2.3 договору).
Відповідно до п.4.1 договору плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом земельних торгів №2372 від 20.05.2019 у розмірі річної орендної плати 8,1200% від нормативної грошової оцінки 48'056,57 грн у грошовій формі, що становить 3'902,19 грн, підлягає сплаті переможцем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди.
За умовами п.4.2 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, шо заповняються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Строки внесення орендної плати визначено сторонами у п.4.4 договору.
Пунктом 8.4.8 та 8.4.9 передбачено, що орендар взяв на себе зобов'язання, зокрема, повідомляти орендодавця не рідше ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки (земельних ділянок) на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки (земельних ділянок); здійснювати інвестиції у розвиток та модернізацію відповідних меліорованих систем і об'єктів інженерної інфраструктури та сприяти їх належній експлуатації; своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; самостійно, щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі етапом на 1 січня поточного року та, враховуючи вимоги п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України, не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Пунктом 11.3 договору встановлено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених цим договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України.
02 вересня 2019 року державним реєстратором Радехівської районної державної адміністрації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-3648/16-19-СГ від 12.06.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за №32018071, яким за Радехівською міською радою Львівської області зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 33074672), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №327942628 від 04.04.2023.
Відповідно до п.11.6 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 20.05.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Радехів» прийнято у строкове платне користування земельну ділянку за означеним договором.
Листами ГУ ДПС у Львівській області (№ 3908/5/13-01-04-05 від 27.05.2022 та № 2384/5/13-01-04-02-11 від 02.03.2023) скеровано на адресу обласної прокуратури податкові декларації з плати за землю, подані ТзОВ «Агро Радехів», з яких вбачається, що нарахована сума орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 4623982500:05:000:0344 за 2020 рік складає 3'902,19 гри. (щомісячний розмір орендної плати становить - 325,20 грн.), а згідно з уточнюючою податковою декларацією від 30.05.2020 - річний розмір орендної плати за 2020 рік задекларовано в розмірі 3 577,01 грн. (щомісячний розмір орендної плати -298,08 грн.); за 2021 рік- 3'902 грн. (щомісячний розмір орендної плати становить - 325,20 грн.); за 2022 рік - 3'902 грн. (щомісячний розмір орендної плати становить - 325,20 грн.) та за 2023 рік - 4'487,52 грн. (щомісячний розмір орендної плати становить - 373,96 грн.).
Згідно інформації Головного управління ДПС у Львівській області №199/5/13-01-04-02-11 від 05.01.2023 у ТзОВ «Агро Радехів» наявна заборгованість зі сплати орендної плати по земельній ділянці площею 16,5780 га (кадастровим номером 4623982500:05:000:0344). Згідно долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості з орендної плати, щомісячні задекларовані суми сплати орендної плати (в тому числі за земельну ділянку з кадастровим номером 4623982500:05:000:0344 в розмірі 298,08 грн. (за 2020 рік), 325,20 грн. (за 2021-2022 р.р.) та 373,96 грн. (за 2023 рік) з червня 2020 року по даний час не сплачувались взагалі, тому заборгованість ТОВ «Агро Радехів становить 10'731,01 грн. Вказана заборгованість також підтверджена інформацією, наведеною позивачем у листі №504 від 03.03.2023.
У зв'язку із систематичною несплатою орендної плати, прокурор звернувся до суду із позовом про розірвання договору оренди землі від 20.05.2019, повернення земельної ділянки площею 16,5780 га з кадастровим номером 4623982500:05:000:0344 та стягнення заборгованості з орендних платежів.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Радехівську міську раду Львівської області та зазначив, що прокуратурою листами № 15/1-81 вих-22 від № 15/1 -375 вих-22 від 24.03.2022, № 15/1 -584 вих-22 від 13.05.2022, № 15/1 - 1482 вих-22 від 25.10.2022 та № 15/1-214 вих - 23 від 22.02.2023, було поінформовано міську раду та надано можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (зокрема, шляхом вчинення дій до виправлення ситуації, а саме подання позову), маючи самоврядні повноваження до припинення порушень вимог земельного законодавства. Таким чином, незважаючи на те, що позивач володів інформацією про порушення відповідачем законодавства, він самостійно не вживав відповідних заходів та не звертався з позовом до суду. Вказані обставини свідчать про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування своїх зобов'язань щодо реалізації функції захисту порушених інтересів територіальної громади та держави протягом розумного строку, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, і як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.
Прокурор зазначив, що в зв'язку з цим звертається до суду з позовом на захист інтересів держави, які полягають у здійсненні представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, що полягають у даному випадку в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. Листом від 04.04.2023 за № 15/1-409 вих-23 прокуратура повідомила позивача про звернення до суду в інтересах держави
Щодо правових підстав для представництва інтересів держави, наведених в позовній заяві, зазначено, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 виклав правову позицію з приводу представництва прокуратурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Як вже зазначалося, своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради прокурор обґрунтовував невжиттям позивачем заходів, спрямованих на звернення з позовом про стягнення плати за землю, чим суттєво порушуються інтереси держави.
Отже, прокурор правомірно оцінив такі дії позивача як бездіяльність і самостійно звернувся з позовом до суду для захисту інтересів держави. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.09.2020 (справа №923/359/19), від 09.09.2020 (справа №908/1662/18), від 14.09.2020 (справа №925/285/19).
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.
Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 ГПК України).
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом частини 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст.83 ЗК України).
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю це - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (ст.96 ЗК України).
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (п.3 ч.1 ст.15 Закону).
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який Орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок), який застосовується з 01.01.2017. Відповідно до цього Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (додаток 1 Порядку).
При цьому, пунктами 271.1.1 та 271.1.1.2 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Орендна плата вноситься орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (п.287.1, п.287.3 ст.287 та п.289.1 ст.289 ПК України).
Суд відзначає, що земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.72, 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Суд також зазначає, що сам факт несплати товариством за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату міською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. При цьому, відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач. Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Суд бере до уваги інформацію надану ДФС у Львівській області, яким фіскальна служба повідомила про розміри сплаченої орендної плати за землю та одночасно інформувала, що відповідач з червня 2020 року систематично не здійснює оплати за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4623982500:05:000:0344), і в останнього існує заборгованість по орендній платі у розмірі 10'731,01 грн. Міська рада також підтвердила вказаний розмір заборгованості та зазначила, що відповідних оплат не надходило. У матеріалах справи відсутні докази, що дана сума є предметом стягнення у адміністративній справі.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо невиконання взятих на себе зобовязань з обставин непереборної сили, з огляду на таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 (постанова від 14 червня 2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.
Тому, сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Відповідач, який знаходиться у Львівській області, не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, а також, враховуючи те, що орендні платежі відповідачем не сплачувались з червня 2020 року (до введення воєнного стану), не надав доказів звернення до позивача з питань зменшення орендної плати у зв'язку із введенням карантинних обмежень. Відтак, доказів наявності обставин зазначених, у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 10'731,01 грн заборгованості з орендної плати.
Щодо вимоги про розірвання договору та повернення земельної ділянки суд відзначає наступне.
Відповідно ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.
За змістом наведеної норми, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №924/925/18).
Отже, стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати, призвели до істотного порушення умов договору.
Матеріалами справ підтверджується факт систематичної несплати відповідачем орендної плати, адже орендна плата не сплачувалася з червня 2020 року.
Таким чином, уклавши з відповідачем договір, позивач розраховував на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань у відповідності до умов зазначеного договору та вимог чинного законодавства України, тому позовні вимоги щодо розірвання договору правомірні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про розірвання договору, у відповідача з моменту розірвання договору відсутні правові підстави для використання спірної земельної ділянки відповідачем.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою та доведеною належними доказами, позовну вимогу про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 16,5780 га з кадастровим номером 4623982500:05:000:0344 позивачу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій часині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжними дорученнями №580 від 30.03.2023 на суму 8'052,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 8'052,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» (80242, Львівська область, Радехівський район, с. Кустин, вул. Данилюка, 1а; ідентифікаційний код 35307623) на користь Радехівської міської ради Львівської області (80200, Львівська область, м.Радехів, пр.Відродження, З; ідентифікаційний код 026361149) в сумі 10'731 грн. заборгованості зі сплати орендної плати згідно договору оренди земельної ділянки від 20.05.2019).
3. Розірвати договір оренди землі від 20.05.2019, укладений між Радехівською міською радою Львівської області (80200, Львівська область, м.Радехів, пр.Відродження, З; ідентифікаційний код 026361149) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» (80242, Львівська область, Радехівський район, с. Кустин, вул. Данилюка, 1а; ідентифікаційний код 35307623) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4623982500:05:000:0344.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» (80242, Львівська область, Радехівський район, с. Кустин, вул. Данилюка, 1а; ідентифікаційний код 35307623) повернути Радехівській міській раді Львівської області (80200, Львівська область, м.Радехів, пр.Відродження, З; ідентифікаційний код 026361149) земельну ділянку площею 16,5780 га кадастровий номер 4623982500:05:000:0344.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Радехів» (80242, Львівська область, Радехівський район, с. Кустин, вул. Данилюка, 1а; ідентифікаційний код 35307623) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, ідентифікаційний код 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) 8'052,00 грн судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 11.09.2023.
Суддя Б. Яворський.