79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.08.2023 Справа № 914/1565/23
За позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, с.Тартаків, Червоноградського р-ну,
до відповідача: Головного управління Національної поліції у Львівській області, м.Львів,
про: відшкодування матеріальної та моральної школи у розмірі 2 050 000 грн.
Суддя І. КОЗАК
При секретарі Г.Гелеш
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився,
Від відповідача: І.ЛАЗОРКО - представник.
На адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної школи у розмірі 2 050 000 грн.
Ухвалою суду від 23.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.06.2023. Розгляд справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 25.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.08.2023. Розгляд справи відкладався на 29.08.2023.
Правова позиція позивача.
У судове засідання 29.08.2023 позивач не прибув, просив розглядати справу за відсутності позивача за наявними у справі доказами. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. У зв'язку з порушенням посадовими (службовими) особами Головного управління Національної поліції у Львівській області прав позивача, гарантованих ст. 13,28,40,41,42 Конституції України шляхом порушення норм Конституції України, Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120131503100000388 від 23 травня 2013 року, ФГ Бурки В.В. нарахувало ГУНП 50000,00 грн матеріальної шкоди за період 01.01.2017 по 01.01.2020 та 2000000,00грн моральної шкоди.
Попередній розрахунок судових витрат позивача:
· Судовий збір за подання цього позову ФГ Бурки В.В. не сплачувався.
Правова позиція відповідача.
Відповідач у відзиві (вх.№14416/23 від 09.06.2023) проти позову заперечив повністю. Зазначив, що позивачем не подано доказів обгрунтування розміру заподіяної матеріальної шкоди, наявності причинового зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відсутні докази що підтверджують втрати немайнового характеру.
Позивач у відповіді на відзив (вх.№15143/23 від 19.06.2023) зазначив, що ухвалою слідчого судді Жовківського районного суду Львівської області від 08.07.2020 у справі №444/2458/16-к встановлено вину та незаконність дій працівників ГУНП, розмір заподіяної матеріальної і моральної шкоди обгрунтовано в позові.
Обставини справи.
Рішенням господарського суду Львівської області від02.08.2005 у справі №1/1639-11/180 стягнуто з ТОВ «Агронафтопродукт» на користь СГОК «Агроторговий дім «Сокаль» 49602,63 грн основного боргу, 6018,2 грн інфляційних втрат, 6251,92 грн пені, 1009,81 річних, 628,83 грн державного мита та 118,00 грн вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
30.06.2009 між СГОК «Агро торговий дім Сокаль» та ФГ «Бурка В.В.» укладено договір відступлення права вимоги за рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2009 по справі №1/1639-11/180, відповідно до умов якого первісний кредитор СГОК «Агро торговий дім Сокаль» передав право вимоги заборгованості новому кредитору ФГ «Бурка В.В.».
29.04.2013 ОСОБА_1 звернувся зі заявою про вчинений злочин до Прокурора Львівської області (щодо розкрадання дизельного пального, яке вже було оплачене).
За результатами розгляду Сокальським РВ ГУ МВС України у Львівській області 23.05.2013 внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013150310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Львівської обласної адміністрації, ТзОВ ?Агропафтопродукт?, яке в подальшому скеровано в Жовківський РВ ГУ МВС України у Львівській області.
За результатами досудового розслідування слідчим СВ Жовківського РВГУ МВС України у Львівській області Нестераком П.П. 28.05.2014 винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.І ст.284 К ПК України.
22.11.2016 постановою Червоноградської місцевої прокуратури скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 23.05.2014.
Постановою Жовківського відділення поліції від 11.12.2017 кримінальне провадження за № 12013150310000388 закрито на підставі п.2 ч.І ст.284 К ПК України.
Ухвалою слідчого судді Жовківського районного суду Львівської області від 08.07.2020у справі №444/2458/16-к скасовано постанову від 11.12.2017 про закриття кримінального провадження № 12013150310000388.
Позивач долучив довідки від ПАТ «Державний Ощадний Банк України» щодо інформації по відсоткових ставках по депозитах для юридичних осіб за 2012-2019.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 16.06.2023 клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м.Львова про закриття кримінального провадження у звязку зі закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України задоволено та закрито кримінальне провадження № 12013150310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Оцінка суду.
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що моральна шкода полягає у приниженні ділової репутації фермерського господарства , було порушено нормальні ділові зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушено стосунки з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують з ОСОБА_1 повторюючи неможливість доведення правоти в органах державної влади, адже рішення органів державної влади полягає у відмові в його зверненнях.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009 р.
Також слід зазначити, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, «Носов проти Росії» (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв'язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються і цієї справи.
Суд встановив певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, двічі скасовано постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150310000388 на підставі п.2 ч.І ст.284 К ПК України.
29.04.2013 ОСОБА_1 звернувся зі заявою про вчинений злочин до Прокурора Львівської області (щодо розкрадання дизельного пального, яке вже було оплачене).
Варто зауважити, що лише після звернення з цим позовом до суду (позовна заява надійшла 18.05.2023) Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 16.06.2023 клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м.Львова про закриття кримінального провадження у зв'язку зі закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України задоволено та закрито кримінальне провадження № 12013150310000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Враховуючи викладене, встановлені судом факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі (десять років).
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір.
Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
Згідно частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач визначив розмір моральної шкоди у сумі 2000000,00 грн.
Щодо заперечень відповідача, суд зазначає наступне.
Покликання відповідача на те, що наявність моральної шкоди є недоведена, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу незаконних дій посадових осіб органів досудового розслідування, у зв'язку з чим позивачу була завдана моральна шкода, а факт скасування постанов слідчого не є доказом моральної шкоди, а є лише механізмом реалізації права позивача на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні, доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими у кримінальному провадженні, є помилковими з огляду на таке.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Отже заперечення відповідача, наведені у відзиві, не спростовують позовних вимог.
Представник відповідач зазначав у судовому засіданні про те, що відповідачем у справі має бути держава в особі органу казначейської служби. Суд не погоджується з таким твердженням, оскільки орган казначейства виконує рішення суду про стягнення коштів, а відповідачем є особа, що винна у завданні шкоди. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц виснувала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в частині 90 000,00 грн. У задоволенні решти вимог суд відмовляє за їх безпідставністю.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 ЦК України).
Щодо розміру матеріальної шкоди, заявленої позивачем, то позивач зазначає різні суми матеріальної шкоди у тексті позовної заяви: 50000,00 грн (неодержаних доходів), 52468,14 грн. При цьому, цю суму матеріальної шкоди позивач визначив у такий спосіб: враховуючи рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2005 року по справі№ 1/1639-11/180, договору про відступлення права вимоги від 30.06.2009 року мінімальна сума прибутків, яка могла бути отримана фермерським господарством від недоотриманих в результаті незаконних дій органів державної влади - це коли фермерське господарство просто помістило б дані кошти на депозитний рахунок в банк.
Позивач на підставі інформації Ощадбанку про відсоткові ставки для депозитів юридичним особам за період 2012-2019 визначив суму прибутку за кожен рік з 2012 по 2019 включно. Суд враховує прохальну частину позову і задовольняє суму матеріальної шкоди в розмірі 50000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє за їх безпідставністю.
Судові витрати.
Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 231, 219-221, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: 79007, м. Львів, пл.Генерала Григоренка, буд.3, ідентифікаційний код 40108833) на користь Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича (адреса: 80033, Львівська обл, Червоноградський р-н, с.Тартаків, вул.Шевченка, 42, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 50000,00 грн матеріальної шкоди, 90000,00 грн моральної шкоди, 2684,00 судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
6. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2022.
Суддя Козак І.Б.