Номер провадження: 22-ц/813/2752/23
Справа № 522/9467/19
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Сегеда С. М.
06.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Нечитайло А.Ю,
представника ОСОБА_1 - адвоката Швець К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року, ухваленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_6 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації м. Одеси, про визнання протиправним, скасування розпорядження та свідоцтва про право власності,
встановив:
03.06.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло.
В обґрунтування позову, позивач зазначив, що з 2000 по 2016 роки разом з родиною він постійно проживав в однокімнатній кв. АДРЕСА_1 , проводив поточний ремонт, сплачував комунальні платежі, ніхто та ніколи не виявляв заперечень щодо їх проживання, однак 21.12.2016 року невідомі особи без відповідних законних на те підстав, насильницьким шляхом виселили його родину із займаної квартири. Позивач вважає, що розпорядження №250564 від 09.11.2016р., постановлене Департаментом міського господарства Одеської міської ради та подальша приватизація квартири, були здійснені всупереч законних прав та інтересів подружжя позивачів та під час їх фактичного проживання в спірному приміщенні.
Крім того, 25.02.2020р. до суду надійшла заява ОСОБА_6 про залучення її до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у зв'язку з тим, що з 2000 року вона разом з позивачем та малолітнім сином проживали в спірній квартирі, проводили ремонт, оплачували комунальні послуги, відтак, заявлена позивачем позовна вимога впливає на її права та обов'язки (т.1, а.с.230) . Разом з заявою про залучення в якості третьої особи, ОСОБА_6 надала до суду позовну заяву до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації м. Одеси, про визнання протиправним та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності та просила залучити її до спільного розгляду разом із первісною позовною заявою ОСОБА_2 (т.2, а.с.19-22).
В обґрунтування своєї позиції, ОСОБА_6 зазначила, що майже 16 років вона разом з чоловіком проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , жодний уповноважений орган за весь період проживання з 2000 по 2016 рік не звертався з вимогою звільнити займану квартиру, однак, в грудні 2016 року невідомі особи виселили її сім'ю із малолітньою дитиною, чим порушили їх право на мирне володіння майном. Згодом ОСОБА_6 стало відомо, що на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації №726 від 12.10.2016 року ОСОБА_4 та її доньці, в порушення житлових прав родини ОСОБА_7 , було надано у користування підсобне приміщення площею 18,97 кв.м., яке розташоване на першому поверсі противоротнього флігелю буд. АДРЕСА_2 , хоча законодавчому визначенню «підсобного приміщення», виділена відповідачці та фактично займала родиною ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1 , не відповідає. На думку третьої особи, згадане розпорядження та видане на підставі нього свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна від 09.11.2016р. є незаконними та підлягають скасуванню.
21.07.2020 року на електронну адресу суду від представника ОСОБА_4 надійшли заперечення на заяву ОСОБА_6 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в яких зазначається, що заява подана з порушенням норм процесуального законодавства та не повинна прийматися до спільного розгляду з первісним позовом, крім того, ОСОБА_6 не має жодного права на користування спірною квартирою, до якої вона з чоловіком незаконно вселилася, а тому не є особою чиї права можуть порушуватися (т.2, а.с.1-5).
Разом з тим, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2020р. до участі у справі в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору залучено - ОСОБА_6 та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2020р. до спільного розгляду із первісною позовною заявою прийнято позовну заяву ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування розпорядження №726 від 12.10.2016р., розпорядження №250564 від 09.11.2016р. та свідоцтва про право власності на житло (т.2, а.с.37-39, 40-43).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та в задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_6 було відмовлено (т.2, а.с.211-220).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Шкода В.М. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2021 року, ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.232).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Швець К.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість (т.3, а.с.15-21).
У зв'язку зі звільненням головуючого у справі судді ОСОБА_8 у відставку з посади судді, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 763/0/15-23 року від 01 серпня 2023 року, з урахуванням службової записки у даній справі про заміну судді-доповідача, на підставі п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року (із змінами та доповненнями), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2023 року головуючий у справі суддя Цюра Т.В. замінена на суддю Сегеду С.М., в подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2023 року судді: Комлева О.С. і Сєвєрова Є.С. замінені на суддів постійно діючої колегії: Громіка Р.Д. і Драгомерецького М.М. (т.3, а.с.74, 77-78).
До суду апеляційної інстанції з'явилась лише представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Швець К.О., інші учасники справи до суду не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомили (т.3, а.с.66-72), за виключенням представника апелянта і позивача ОСОБА_2 - адвоката Шкоди В.М., яка надала суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони (т.3, а.с.76).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 22.01.1980 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , що є відповідачкою по справі, вселилися до квартири АДРЕСА_3 на підставі ордеру №1308 серія ЦР від 22.01.1980р.
В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів №510 від 19.09.1980р., колишня квартира АДРЕСА_4 по вищевказаній адресі була списана з житлового фонду (1к.-6,0 кв.м.) під підсобне приміщення двірника та за призначенням не використовувалась. У зв'язку з цим, було задоволено клопотання домового комітету адміністрації Одеського заводу «Кінап» та передано ОСОБА_9 дане приміщення під підсобне приміщення до квартири АДРЕСА_5 (т.2, а.с.6-7).
14.09.2016 року особовий рахунок ОСОБА_9 на 1 кімнату 15,53 кв.м. був закритий, у зв'язку зі зняттям з реєстрації на інше місце мешкання. В той же час, на цю кімнату було відкрито особовий рахунок дочці - ОСОБА_4 , на одну кімнату житловою площею 15,53 кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_6 , на склад родини в 2 особи (вона та дочка - ОСОБА_5 ) на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №665 від 14.09.2016р. (т.2, а.с.9).
На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №726 від 12.10.2016р., громадянці ОСОБА_4 , як наймачу ізольованої квартири АДРЕСА_6 , було надано підсобне приміщення площею 18,97 кв.м. (11,62 + 7,35), яке розташоване на першому поверсі противоротнього флігелю зазначеного будинку, на склад родини в 2 особи (вона та дочка - ОСОБА_5 ) (т.2, а.с.8).
15.11.2016 року ОСОБА_4 на підставі вищезазначених документів звернулася до органу приватизації із заявою з метою оформлення передачі кв. АДРЕСА_6 разом з підсобним приміщенням, які вона займала із донькою на умовах найму, у приватну власність у рівних частках: ОСОБА_4 та її доньці ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
На підставі розпорядження органу приватизації №250564 від 09.11.2016р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_6 разом з підсобними приміщеннями, загальною площею 54 кв.м., було передано у спільну часткову власність, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, зареєстрованим в реєстрі за №8-25104 від 09.11.2016р. (т.2, а.с.10-14).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_6 , разом з підсобними приміщеннями, загальною площею 54 кв.м.
У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В свою чергу, позивач ОСОБА_2 та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 стверджують, що з 2000 по 2016 роки відкрито володіли та користувалися однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , проводили поточний ремонт та сплачували комунальні платежі.
Проте, суд першої інстанції правильно виходив із того, що вищевказані особи не надали суду жодних належних та допустимих доказів правомірності вселення родини до вказаного приміщення.
Що стосується документів, які були надані суду позивачем, а саме: абонентський договір №3495 від 21.02.2008р., договір про надання послуг мережі Internet від 15.12.2010 року, Акт про проживання, довідка Одеського дошкільного навчального закладу «Ясла-садок» №143, історія розвитку дитини ОСОБА_10 , то суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані документи жодним чином не підтверджують правомірність вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 разом з їх спільною дитиною до спірного нерухомого майна, а також не підтверджують правомірність набуття речових прав на нього.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач без дозволу повноважних органів самовільно підключився до електричних, газових та водопостачальних мереж, не сплачував платежі за комунальні послуги, здійснював неодноразове залиття та шкодив майну, що підтверджуються листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №А-3912 від 16.12.2016р., Актом про порушення ЦРЄС-ОРБП №036421 від 16.11.2016р., Актом про порушення ЦРЄС-ОРБП №036426 від 22.11.2016р., Актом ПАО «Одесагаз» на відключення від 22.11.2016р., Актом обстеження від 02.11.2016р. та приписом КП ЖКС «Порто-Франківський» від 02.11.2016р. (т.2, а.с.55-55-звор.).
В матеріалах справи також відсутні докази (технічна документація, правовстановлюючі документи тощо), підтверджуючі існування відокремленої однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка складається з житлової кімнати, кухні, туалету, коридору, щодо якої, на думку позивача та третьої особи, були порушені їх житлові права. Так, згідно відповіді КП «БТІ» Одеської міської ради від 02.07.2021р., інвентаризаційна справа стосовно квартири під АДРЕСА_1 , в комунальному підприємстві не зареєстрована.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що існує квартира АДРЕСА_6 , до якої були приєднані підсобні нежитлові приміщення площею 6,0 кв.м. (на підставі рішення Виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів №510 від 19.09.1980р.) та площею 18,97 кв.м. (на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №726 від 12.10.2016р.) та яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (т.2, а.с.116).
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність у позивача ОСОБА_2 та третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення їх позовних вимог.
Що стосується заяви представника - ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності до позовних вимог третьої особи, що заявляє позовні вимоги на предмет спору - ОСОБА_6 , суд першої інстанції правильно зазначив, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Дані правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11.09.2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький