11.09.23
22-ц/812/976/23
Єдиний унікальний номер справи: 490/3905/22
Номер провадження:22-ц/812/976/23
Головуючий у першій інстанції Шолох Л.М.
Суддя-доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
11 вересня 2023 року м. Миколаїв справа № 490/3905/22
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Титаренком Юрієм Олександровичем, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року, постановлену у складі головуючого судді Шолох Л.М., в приміщенні того ж суду, за заявою представника ОСОБА_3 - адвоката Шумілової Наталі Ігорівни про забезпечення зустрічного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком,-
встановив:
26 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 за участю третьої особи - Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, в якому просила визначити місце проживання її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, відібрати дитину та стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 в розмірі частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення заяви до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2022 року відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2022 року заяву ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод та надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі кожного місяця у тому числі і за місцем проживання матері.
У лютому 2023 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 за участю третьої особи - Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, в якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва 28 березня 2023 року заяву ОСОБА_3 про застосування зустрічного забезпечення позову задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 повертати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_3 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка та не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітнім сином в тому числі і за місцем проживання батька (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця).
Постановою головного державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткаченко М.П. від 14 квітня 2023 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання вказаної ухвали суду.
Ухвалою того ж суду від 29 травня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_3 об'єднано з первісним позовом ОСОБА_1
17 липня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шумілова Н.І. звернулась до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову, в якій просила зобов'язати ОСОБА_1 повертати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_3 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка та не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітнім сином в тому числі і за місцем проживання батька з 07 год. 30 хв. кожного понеділка до 00.00 год. кожної п'ятниці (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця).
Заява обґрунтована тим, що на даний час відповідачу невідомо місце проживання дитини, позивач не виконує ухвалу суду від 28 березня 2023 року та наразі намагається до ухвалення рішення змінити місце проживання дитини, а також протиправно обмежити батька у його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Крім того, ухвала суду від 28 вересня 2022 року зобов'язує ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином протягом кожної суботи та неділі, тому з понеділка до п'ятниці дитина має бути з батьком.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 повертати малолітнього ОСОБА_5 його батьку ОСОБА_3 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка кожного місяця.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , в тому числі і за місцем проживання батька з 07 год. 30хв. кожного понеділка кожного місяця до 20 год 00 хв. кожної п'ятниці кожного місяця (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця).
Частково задовольняючи заяву про забезпечення зустрічного позову суд першої інстанції виходив з необхідності забезпечення відносин та емоційного контакту дитини з батьком.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Ю.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про застосування забезпечення зустрічного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 необґрунтовано чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення, і чи є взагалі в ньому потреба, виходячи з самого поняття забезпечення позову, як тимчасової процесуальної дії примусового характеру, що застосовується з метою гарантування виконання судового рішення в разі задоволення позову та яким чином зобов'язання ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 кожного понеділка забезпечить виконання, чи унеможливить утруднення виконання рішення суду. Суд, прийнявши рішення про повернення кожного понеділка малолітнього ОСОБА_5 відповідачу фактично вирішив питання про місце проживання дитини, оскільки ухвалою від 28 вересня 2022 року, він забезпечив позов ОСОБА_1 зобов'язав лише не чинити перешкод у спілкуванні останньої з сином кожної суботи та неділі місяця, при цьому питання місцезнаходження малолітньої дитини та перебування його у матері, а також обов'язок батьком передавати сина ОСОБА_1 в ці дні судом не вирішувалося.
Таким чином, заявник вважав, що згідно ухвал суду про забезпечення позовів від 28 вересня 2022 року та 19 липня 2023 року малолітній ОСОБА_5 має постійно перебувати за місцем проживання батька, чим вирішено спір по суті, що суперечить вимогам ч. 10 ст. 150 ЦПК України.
В порушення приписів ст. 141 СК України суд надав перевагу ОСОБА_3 щодо права спілкування з малолітнім ОСОБА_5 та участі в його вихованні, оскільки останній за ухвалою суду повинен весь час перебувати разом з батьком і тільки два дні на тиждень позивачка має можливість спілкуватися з дитиною.
Судом також не взято до уваги, що рішенням про знаходження дитини переважний час у батька порушений справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків, оскільки оскаржувана ухвала надає переважне право на спілкування з дитиною батькові, при цьому інтереси матері обмежені можливістю спілкування з дитиною лише в суботу та неділю.
Матеріали, додані ОСОБА_3 до зустрічного позову свідчать, що ОСОБА_3 18 січня 2023 року уклав шлюб та створив іншу сім'ю, на теперішній час у нього в новій сім'ї народилась дитина. Постійне перебування малолітнього ОСОБА_5 з батьком в іншій сім'ї, відповідно до оскаржуваної ухвали, негативно впливає на дитину та створює в останньої психологічний дискомфорт.
Вказані обставини судом були проігнорованій та їм не надана жодна оцінка.
Крім цього, в ухвалі не зазначено спосіб, порядок та місце її виконання, що суттєво порушує права позивача, як і зобов'язання останньої повертати дитину кожного понеділка при відсутності обов'язку відповідача передавати дитину ОСОБА_7 . Зазначені обставини суттєво утруднюють виконання ухвали та призводять до неможливості її виконати взагалі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Шумілова Н.І., посилаючись на необґрунтованість її доводів, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників справи, які брали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову, адвокат, як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на те, що на даний час відповідачу невідомо місце проживання дитини, позивач не виконує ухвалу суду від 28 березня 2023 року та наразі намагається до ухвалення рішення змінити місце проживання дитини, а також протиправно обмежити батька у його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Крім того, ухвала суду від 28 вересня 2022 року зобов'язує ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином протягом кожної суботи та неділі, тому з понеділка до п'ятниці дитина має бути з батьком.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення зустрічного позову суд першої інстанції виходив з необхідності забезпечення відносин та емоційного контакту дитини з батьком.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом як первісного так і зустрічного позову є визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2022 року заяву ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод та надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі кожного місяця у тому числі і за місцем проживання матері.
Ця ухвала суду набрала законної сили та учасниками справи не оскаржувалась.
Отже, між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача ОСОБА_1 можливості спілкуватися з дитиною, оскільки дитина проживає з батьком.
17 липня 2023 року звертаючись до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову представник ОСОБА_3 - адвокат Шумілова Н.І. просила зобов'язати ОСОБА_1 повертати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_3 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка та не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітнім сином в тому числі і за місцем проживання батька з 07 год. 30 хв. кожного понеділка до 00.00 год. кожної п'ятниці (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця).
Заява обґрунтована тим, що на даний час відповідачу невідомо місце проживання дитини, позивач не виконує ухвалу суду від 28 березня 2023 року та наразі намагається до ухвалення рішення змінити місце проживання дитини, а також протиправно обмежити батька у його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Крім того, ухвала суду від 28 вересня 2022 року зобов'язує ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином протягом кожної суботи та неділі, тому з понеділка до п'ятниці дитина має бути з батьком.
Колегія суддів зауважує, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29 травня 2023 року, ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про зустрічне забезпечення шляхом зобов'язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_3 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, а також зобов'язання ОСОБА_1 передавати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_3 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, не пізніше 20-00 години кожної неділі кожного місяця до ухвалення судом рішення у справі- відмовлено.
Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення зустрічного позову відповідає нормам процесуального права.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява №6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, його ставлення до виконання своїх обов'язків, відсутність підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їх спілкування будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Спілкування батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин і предметом спору не є визначення способів участі батька у вихованні дитини.
Підстави для забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
На вказане суд першої інстанції звернув належну увагу та задовольнивши заяву про забезпечення зустрічного позову, не порушив статтю 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 150, 155 СК України, статті 149, 150 ЦПК України, оскільки повною мірою врахував вимоги вказаних норм права щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим ОСОБА_3 вимогам.
Встановлення судом першої інстанції в справі, що розглядається, зобов'язання позивачки, у якої має перебувати дитина кожної суботи та неділі кожного місяця, у тому числі і за місцем її проживання, згідно ухвали суду від 28 вересня 2022 року, повертати дитину позивачу та не чинити перешкод у його спілкуванні з дитиною, у тому числі і за місцем проживання батька з 07 год 30 хв кожного понеділка кожного місяця до 20 год 00 хв кожної п'ятниці кожного місяця (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця), не вирішує по суті спір про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки стосується тимчасових зустрічей відповідача з дитиною та узгоджується із раніше вжитими заходами забезпечення первісного позову ОСОБА_1 , з якими вона погодилася. При цьому сторони не позбавлені можливості в подальшому змінити раніше вжиті заходи забезпечення позову.
За такого, знаходженням дитини переважний час у батька не буде порушений справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо доведеності певних обставин справи не можуть бути предметом перевірки судом під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з'ясуванню під час вирішення спору по суті.
За такого, аргументи заявника стосовно суті спору при вирішенні питання про доцільність забезпечення позову не заслуговують на увагу.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду першої інстанції про те, що запропонований відповідачем вид забезпечення позову є необхіднім для забезпечення відносин та емоційного контакту дитини з батьком.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
За такого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії апеляційним судом не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Титаренком Юрієм Олександровичем, залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 11 вересня 2023 року