ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2023Справа № 910/14652/22
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Київського обласного центру зайнятості (Україна, 02100, м. Київ, пров. Будівельників, буд. 5-А; ідентифікаційний код: 03491085)
до Головного управління Національної поліції в Київській області (Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код: 40108616)
про стягнення 25 826,26 грн
Київський обласний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач) про стягнення 25 826,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплачена ОСОБА_1 допомога по безробіттю в розмірі 25 826,26 грн підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
23.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
24.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 № 66 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) на підставі атестаційного листа від 22.01.2016.
19.05.2016 ОСОБА_1 звернувся до Кагарлицького районного центру зайнятості (правонаступником якого є Київський обласний центр зайнятості) із заявами про надання статусу безробітного та про призначення виплати допомоги по безробіттю.
З 19.05.2016 ОСОБА_1 надано статус безробітного, а з 26.05.2016 розпочато виплату допомоги по безробіттю.
17.05.2017 припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного.
За період перебування на обліку як безробітний ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю в сумі 25 826,26 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №826/13909/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції України в Київській області від 16.02.2016 № 66 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 16.02.2016 за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції та стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 170 347,10 грн.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.09.2017 № 627 о/с поновлено капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції, з 16.02.2016, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №826/13909/16.
У зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду, який перебував на обліку як безробітний з 19.05.2016 по 16.05.2017, Кагарлицькою районною філією Київського обласного центру зайнятості було видано наказ від 07.12.2021 № НТ211207 про повернення коштів виплачених як допомога по безробіттю в сумі 25 826,26 грн за період з 26.05.2016 по 16.05.2017 за рахунок роботодавця - Головного управління Національної поліції в Київській області.
Позивач звертався до відповідача із претензіями №107/28.01-35 від 09.12.2021, №7/28.01-35 від 10.02.2022, №2309/09/01-36 від 08.11.2022 у яких просив повернути суму виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в розмірі 25 826,26 грн.
Однак, будь-якої відповіді на вказані претензії відповідач не надав, як і не відшкодував в добровільному порядку суму коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 25 826,26 грн.
У свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію тим, що ним виплачено ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 170 347,10 грн. А тому враховуючи, що Головне управління Національної поліції в Київській області вже понесло матеріальну відповідальність у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі, задоволення цього позову, на думку відповідача, призведе до притягнення його до подвійної відповідальності, що суперечить приписам статті 61 Конституції України. Також відповідач зазначає, що у даному випадку грошові кошти в розмірі 25 826,26 грн, сплачені позивачем ОСОБА_1 як допомога по безробіттю, мають бути стягнуті саме з останнього.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Пунктами 2, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону; страховий випадок - це, зокрема, подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видом забезпечення за цим Законом, серед іншого, є допомога по безробіттю.
За визначенням, наведеним у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили (пункт 2); подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг (пункт 3).
З наведеним кореспондуються приписи статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" згідно з якими виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (пункт 2); подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (пункт 10).
Частиною 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено право Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 втратив роботу з незалежних від нього обставин та в установленому законодавством порядку був зареєстрований як безробітний. Позивач за період з 26.05.2016 по 16.05.2017 виплатив ОСОБА_1 допомогу по безробіттю в загальному розмірі 25 826,26 грн, що вбачається з Акту № 22 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 25.11.2021 та наказу Кагарлицької районної філії Київського обласного центру зайнятості від 07.12.2021 № НТ211207.
Також матеріали справи свідчать про те, що призначення, звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 здійснювалося відповідачем, який по відношенню до нього є роботодавцем у розумінні частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на Головне управління Національної поліції в Київській області покладено обов'язок з відшкодування суми виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Суд відзначає, обов'язок роботодавця відшкодувати центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Положеннями частин 1, 2 статті 8 та частини 6 статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (п.п. 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 № 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").
З наведених норм вбачається, що основні функції Фонду, виконувані Державною службою зайнятості України (територіальним органом якої є позивач у цій справі), мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Такий правовий статус Фонду, визначений наведеними нормами чинного законодавства, дає підстави для висновку, що центр зайнятості, діючи як виконавча дирекція Фонду, як юридична особа публічного права, може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин (зокрема під час здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 813/9165/13-а.
Зважаючи на те, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.09.2017 № 627 о/с ОСОБА_1 було поновлено на роботі на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №826/13909/16, то виплачена йому позивачем сума допомоги по безробіттю - 25 826,26 грн за період з 26.05.2016 по 16.05.2017 підлягає стягненню з відповідача як з роботодавця безробітного, поновленого на роботі за рішенням суду.
Аналогічна позиція щодо стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з роботодавця викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/12913/17, від 22.03.2018 у справі № 914/913/17 та від 12.07.2018 у справі № 914/586/17.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд зауважує, що стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення виплаченого забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не є одним і тим самим видом юридичної відповідальності. Так, розмір суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю, стягнення яких є предметом даного позову, та які були виплачені позивачем на користь безробітного підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", натомість виплати, здійснені відповідачем на підставі рішення суду, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед ОСОБА_1 є різними, оскільки мають різні правові підстави застосування.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 25 826,26 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код: 40108616) на користь Київського обласного центру зайнятості (Україна, 02100, м. Київ, пров. Будівельників, буд. 5-А; ідентифікаційний код: 03491085) суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 25 826 (двадцять п'ять тисяч вісімсот двадцять шість) грн 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 11.09.2023
Суддя О.В. Нечай