ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2023Справа № 910/126/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтеплоенерго" (Україна, 02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А; ідентифікаційний код: 40453893)
про стягнення 778 666,96 грн
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення 778 666,96 грн, з яких 589 329,41 грн заборгованості, 168 502,43 грн інфляційних втрат та 20 835,12 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 20/21-4183-ТЕ-41 постачання природного газу від 21.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
08.02.2023 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у задоволенні заяви позивача про здійснення розгляду справи в загальному позовному провадженні відмовлено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А.
На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 25.01.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
08.03.2023 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 25.01.2023, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку не було вручене відповідачу під час доставки та за закінченням встановленого терміну зберігання повернуто за зворотною адресою.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 25.01.2023 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 26.01.2023.
З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 було залишено позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.
14.08.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 було продовжено розгляд справи № 910/126/23.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21.09.2020 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київтеплоенерго" (споживач) було укладено Договір № 20/21-4183-ТЕ-41 постачання природного газу (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.8 Договору).
Пунктом 4.2 Договору визначено, що ціна за 1000 куб.м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту. У разі непідписання/несвоєчасного підписання сторонами відповідної додаткової угоди, сторони при оформленні актів приймання-передачі природного газу і визначенні ціни користуються прейскурантом.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом стовідсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Керуючись положеннями Меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, укладеного 09.02.2021 між Кабінетом Міністрів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, НАК "Нафтогаз України" і Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування "Асоціація міст України" (далі - Меморандум), сторони уклали Додаткову угоду № 8 від 14.04.2021 до Договору, якою п. 5.1 Договору доповнено підп. 5.1.1, яким визначено, що оплата за природний газ, переданий за період з січня по квітень 2021 року здійснюється споживачем двома частинами та виключно грошовими коштами наступним чином:
до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу, споживач зобов'язаний сплатити вартість природного газу згідно з наведеною формулою;
до 30.09.2021 (включно) споживач зобов'язаний сплатити вартість природного газу, на яку відповідно до умов Меморандуму споживачу надається відстрочка платежу (за період з січня по квітень 2021 року).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 19.05.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 11 від 20.05.2021).
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.10.2020 позивач передав, а відповідач прийняв у жовтні 2020 року природний газ в обсязі 6,59500 куб.м. на суму 43 513,24 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 30.11.2020 позивач передав, а відповідач прийняв у листопаді 2020 року природний газ в обсязі 81,80600 куб.м. на суму 539 873,46 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.12.2020 позивач передав, а відповідач прийняв у грудні 2020 року природний газ в обсязі 124,99800 куб.м. на суму 934 074,05 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.01.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у січні 2021 року природний газ в обсязі 120,32978 куб.м. на суму 1 076 558,30 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 28.02.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у лютому 2021 року природний газ в обсязі 130,89762 куб.м. на суму 1 094 091,00 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.03.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у березні 2021 року природний газ в обсязі 97,11874 куб.м. на суму 746 329,93 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 30.04.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у квітні 2021 року природний газ в обсязі 36,54023 куб.м. на суму 291 460,36 грн.
Відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.05.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у травні 2021 року природний газ в обсязі 11,38900 куб.м. на суму 108 329,62 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором щодо постачання відповідачу природного газу, який останній прийняв, проте свої зобов'язання щодо оплати природного газу виконав частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 589 329,41 грн.
З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриманий природний газ, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 589 329,41 грн заборгованості, 168 502,43 грн інфляційних втрат та 20 835,12 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором енергопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання природного газу. Особливості постачання природного газу споживачам та вимоги до договору постачання природного газу споживачу встановлюються Законом України "Про ринок природного газу".
Відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Суд встановив факт постачання позивачем природного газу за Договором загальною вартістю 4 834 229,96 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2020 на суму 43 513,24 грн, від 30.11.2020 на суму 539 873,46 грн, від 31.12.2020 на суму 934 074,05 грн, від 31.01.2021 на суму 1 076 558,30 грн, від 28.02.2021 на суму 1 094 091,00 грн, від 31.03.2021 на суму 746 329,93 грн, від 30.04.2021 на суму 291 460,36 грн та від 31.05.2021 на суму 108 329,62 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у п. 5.1 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача з оплати поставленого природного газу мало бути виконане до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Суд також встановив, що підп. 5.1.1 п. 5.1 Договору відповідачеві була надана відстрочка до 30.09.2021 оплати вартості природного газу, поставленого за період з січня по квітень 2021 року.
Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд встановив, що відповідач оплатив поставлений у спірний період природний газ на суму 4 244 900,55 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії банківських виписок по рахунку позивача.
Доказів виконання грошового зобов'язання в повному обсязі матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 589 329,41 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 168 502,43 грн інфляційних втрат та 20 835,12 грн 3 % річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Згідно з наданим позивачем розрахунком 3% річних, позивач нарахував 3% річних за зобов'язаннями квітня 2021 року (12 010,10 грн), травня 2021 року (4 389,58 грн) та за відстроченими зобов'язаннями відповідно до Додаткової угоди № 8 від 14.04.2021 до Договору (8 825,02 грн).
Тобто позивач розрахував суму 3% річних за зобов'язаннями травня 2021 року, яку втім не включив до позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), позивач має право вільно обирати способи захисту свого порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак суд розглядає вимоги про стягнення 3% річних виходячи з загальної суми 20 835,12 грн, яка зазначена в прохальній частині позовної заяви та складається з нарахувань за зобов'язаннями квітня 2021 року (12 010,10 грн), а також за відстроченими зобов'язаннями відповідно до Додаткової угоди № 8 від 14.04.2021 до Договору (8 825,02 грн).
Суд встановив, що при розрахунку 3% річних, які нараховані за зобов'язаннями квітня 2021 року, позивач припустився помилки, яка полягає у не врахуванні зменшення розміру боргу внаслідок здійснених відповідачем оплат 16.06.2021 на суму 34 000,00 грн та 09.07.2021 на суму 35 000,00 грн.
За підрахунком суду, здійсненим не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, розмір 3% річних, які нараховані за зобов'язаннями квітня 2021 року, склав 9 223,64 грн. В іншій частині розрахунок 3% річних вірний.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення сум не надано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 589 329,41 грн заборгованості, 168 502,43 грн інфляційних втрат та 18 048,66 грн 3% річних.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 11 638,21 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 41,79 грн залишається за позивачем.
Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, сума переплати - 0,01 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтеплоенерго" (Україна, 02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А; ідентифікаційний код: 40453893) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720) заборгованість в розмірі 589 329 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч триста двадцять дев'ять) грн 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 168 502 (сто шістдесят вісім тисяч п'ятсот дві) грн 43 коп., 3% річних в розмірі 18 048 (вісімнадцять тисяч сорок вісім) грн 66 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 638 (одинадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн 21 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 41,79 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 11.09.2023
Суддя О.В. Нечай