ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2023Справа № 910/8857/23
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О, розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"
вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В, м. Київ, 04112
до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
пр. Науки 3, м. Київ, 03039
про стягнення 27 383,33 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (далі-відповідач) про стягнення 27 383,33 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8857/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
11.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що до ПрАТ "Європейський страховий альянс" ніхто не звертався з вимогами про виплату страхового відшкодування і жодних документів, що підтверджують майнові вимоги, не надавав, про огляд пошкодженого транспортного засобу, оцінку збитку не повідомляв. Оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про виплату спірного страхового відшкодування у спосіб, передбачений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", право ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" не було порушене ПрАТ "Європейський страховий альянс", а тому звернення позивача із позовом є передчасним.
Крім того, відповідач заперечує щодо заявленої до стягнення суми страхового відшкодування в частині ПДВ та вказує на те, що позивач не надав доказів понесення збитків у розмірі ПДВ (відремонтував авто у платника ПДВ), акт виконаних робіт на підтвердження фактично проведеного ремонту автомобіля не надав, у зв'язку з чим нарахування до суми страхового відшкодування суми ПДВ є безпідставним, а правильною сумою страхового відшкодування є 22 819,44 грн (вартість відновлювального ремонту з вирахуванням ПДВ).
Також відповідач просить зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ТОВ "ГРІНФЛОР" (далі - Страхувальник) укладено сертифікат добровільного комплексного страхування на транспорті №245002/4098/0004282 від 02.11.2021 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Строк дії Договору встановлено з 02.11.2021 по 01.11.2023 (п. 13 Договору).
17.04.2023 о 17 год. 00 хв., за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська сталася дорожньо- транспортна пригода за участю транспортних засобів «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , та "Subaru Forester", д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої за шкоду майну перед третіми особами застрахована в ПрАТ "Європейський страховий альянс" за полісом №213736643.
Згідно постанови Дарницького районного суду міста Києва від 15.05.2023 у справі про адміністративне правопорушення №753/6706/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Згідно рахунку СТО вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_1 склала 27 383,33 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №9881642046 від 20.04.2023 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 27383,33 грн., виплата страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 085064 від 21.04.2023.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику, як потерпілій у ДТП особі на підставі Договору, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 27 383,33 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання зобов'язань за Договором страхування, було виплачено страхове відшкодування в розмірі в розмірі 27 3,83,33 грн на рахунок СТО - ТОВ "Автомобільний дім «Атлант», що підтверджується платіжною інструкцією № 0865064 від 21.04.2023.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 17.04.2023, суду не надано.
Отже, оскільки на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Subaru Forester", номерний знак НОМЕР_3 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Європейський страховий альянс", відповідно до полісу ЕР № 2137366438 загальнообов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою, відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Тобто позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом ЕР № 2137366438 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Згідно з полісом ЕР № 2137366438 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160 000, 00 грн, франшиза - 0,00 грн.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 в справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля засобом «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік його випуску - 2021, а отже, на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики, у зв'язку з чим підстави для вирахування коефіцієнту фізичного зносу відсутні.
Матеріалами справи підтверджено вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та виплату ПрАТ "СК "Уніка" страхового відшкодування в розмірі 27383,33 грн, у зв'язку з чим до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми.
Відповідач у відзиві заперечував щодо розміру страхового відшкодування та зазначив, що позивач не надав доказів понесення збитків у розмірі ПДВ (відремонтував авто у платника ПДВ), акт виконаних робіт на підтвердження фактично проведеного ремонту автомобіля не надав, у зв'язку з чим нарахування до суми страхового відшкодування суми ПДВ є безпідставним.
Стосовно доводів відповідача про необхідність вирахування суми ПДВ з суми страхового відшкодування та відсутності Акту виконаних робіт на ремонт автомобіля, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.
З огляду на викладене, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.
Разом з тим, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.
У Листі Верховного суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" зазначено, що нерідко до виплати заявляється сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість. Зазначена сума, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.
Таким чином, у випадку проведення ремонту пошкодженого автомобіля особою, яка зареєстрована як платник ПДВ, сума страхового відшкодування має бути виплачена з урахуванням ПДВ, а у випадку виконання таких робіт особою, як не зареєстрована як платник ПДВ - без урахування ПДВ.
Згідно з п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що страхове відшкодування виплачено особі, яка здійснювала ремонт транспортного засобу на підставі виставленого СТО - "Автомобільний дім «Атлант». В призначенні платежу платіжної інструкції № 085064 від 21.04.2023 вказано що сплата строхового відшкодування зхдійснена за атомобіль КА1398ЕН Без ПДВ. Окрім того, сплачено страхове відшкодування не безпосередньо на рахунок потерпілої особи. Також суд звертає увагу відповідача на те, що у шапці рахунку-фактури зазначаються відомості, що ТОВ "Сервісний центр "Діамант" є платником ПДВ на загальних підставах. У зв'язку з цим відсутні підстави для зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ, а тому суд відхиляє твердження відповідача.
Також суд зазначає, що наявність або відсутність акту виконаних робіт з ремонту застрахованого транспортного засобу не впливає на виплату страхового відшкодування, оскільки цей документ не є обов'язковим для здійснення страхового відшкодування за умовами договору добровільного страхування. Для виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування необхідним є рахунок-фактура, на підставі якого в порядку укладеного договору позивачем і було здійснено страхове відшкодування.
Судом враховано викладені у відзиві на позовну заяву посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" з заявою про виплату спірного страхового відшкодування у досудовому порядку.
Разом з тим, такі посилання не спростовують обґрунтованості позовних вимог з огляду на наступне.
За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
З аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є присічним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим, у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому в контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення з заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Водночас, у даному випадку саме річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика (відповідача) настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 в справі № 465/4287/15.
Відтак, у межах справи, що розглядається, з'ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Як вже було встановлено судом, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 17.04.2023, тоді як з позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до суду 06.06.2023, тобто в межах установленого Законом річного строку.
Відтак, подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.
Зазначений висновок суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2019 року в справі № 465/4621/16-к.
Також у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 року в справі № 910/6013/20 колегією суддів Касаційного господарського суду зазначено, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом ЕР № 213736643 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 27383,33 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу розмірі 7 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Як вбачається з позовної заяви, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" зазначило, що позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 2 147,20 грн та 7 000,00 грн витрат на правову допомогу.
За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 31.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (далі - бюро) підписано договір № 1/20ю про надання правової допомоги, відповідно до якого Адвокатське бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" зобов'язується за дорученням Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, у тому числі, але не виключно: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).
Ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що визначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (п. 4.1. договору про надання правової допомоги).
Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок (п. 4.2. договору про надання правової допомоги).
У подальшому найменування Адвокатського бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" змінилося на Адвокатське бюро "Лисов2856 "Еквіт" (код ЄДРПОУ та місцезнаходження не змінилися), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Додатково угодою № 2 до Договору про надання правової допомоги сторони продовжили його дію до 31.12.2023.
Відповідно до Додаткової угоди №2 від 09.06.2023 до договору клієнт доручає АБ "Лисов2856 "Еквіт", в особі заступника керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В. надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Клієнта за цивільним або господарським судочинством за переліком справ Клієнта, у відповідному додатку визначено 7 справ. За надання Бюро Клієнтові правової (правничої) допомоги Клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, фіксована сума гонорару адвоката сплачується на підставі виставленого Бюро клієнту рахунку, оплата гонорару здійснюється протягом 5 робочих днів на рахунок Адвокатського Бюро "Лисов2856 "Еквіт" у безготівковій формі", яке, в свою чергу, має надати правову допомогу в суді першої інстанції по кожній справі з переліку, про що в подальшому звітує Клієнту та надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.
Отже, в даному випадку розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи:
- розрахунок витрат на правову допомогу у страховій справі № 33763 за страховим актом № 9881642046, страхувальник ТОВ «ГРІНФЛОР» - надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції - 7 000,00 грн;
- копію рахунку № 44 від 10.05.2023 на суму 7 000,00 грн щодо надання правової допомоги по страховій справі № 33763 (страховий акт № 9881642046);
- копію акту надання послуг № 44від 05.06.2023;
У матеріалах справи також міститься ордер серія АА № 1278640 від 02.02.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серія РН № 1639 від 21.05.2019 на ім'я Білоконь І.В.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанов об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 908/2685/19.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві відповідач заперечує щодо визначеної позивачем суми витрат на правничу допомогу та просить зменшити їх розмір до 2 000,00 грн у зв'язку з тим, що заявлена до стягнення сума понесених витрат є неспівмірною зі складністю справи. Відповідно до Додатку № 1 від 05.05.2023 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 клієнт доручив адвокату Білоконь І.В. надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Клієнта за цивільним або господарським судочинством у справі за випадком від 17.04.2023. Крім того, даний адвокат неодноразово вже звертався до відповідач із позовними вимогами в інтересах позивача та надавали тотожні послуги з повернення заборгованості. Отже, адвокат Білоконь І.В. неодноразово здійснює представництво саме у цій категорії спорів та такий спір для останньої не є спором з високим рівнем складності.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування страхової виплати. При цьому, відповідач проти позовних вимог заперечень не висловив і не заперечував проти суми, яка заявлена позивачем до стягнення.
Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо суми виплаченого страхового відшкодування та розміру завданих збитків, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач не заперечує суму позовної вимоги).
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законами України Про страхування та Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
З урахуванням вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 3500,00 грн.
Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Європейський Страховий Альянс" (03039, м. Київ, пр. Науки, буд. 3, код 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. В, код 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 27 383,33 грн., судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов