ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.08.2023Справа № 910/7369/22 (910/9238/23)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001"
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових рішень-повідомлень
в межах справи № 910/7369/22
Суддя Івченко А.М.
Представники: не викликались
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових рішень-повідомлень в межах справи № 910/7369/22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач та відповідач були повідомлені про відкриття провадження у справі відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.05.2023 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» були отримані податкові повідомлення-рішення від 26.04.2023 №0287822303, №0287982303, №28912/26-15-07-03-03-25, №28914/26-15-07-03-03-25. Підставою для цих податкових повідомлень-рішень стали результати перевірки позивача, за результатами складений акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТАН-2001» від 23.03.2023 за №20183/Ж5/26-15-07-03-03-21, складеного головним державним інспектором відділу перевірок суб'єктів господарювання у зв'язку з припиненням юридичних осіб сфери торгівлі та послуг управління податкового аудиту інших податків та категорій платників Головного управління ДПС у м. Києві, головним державним інспектором відділу перевірок фінансових операцій у сфері торгівлі та послуг управління податкового аудиту фінансових операцій Головного управління ДПС у м. Києві, заступником начальника відділу контролю міжнародних операцій та обміну інформацією управління трансферного ціноутворення Головного управління ДПС у м. Києві, головним державним інспектором відділу перевірок трансферного ціноутворення управління трансферного ціноутворення Головного управління ДПС у м. Києві, головним державним інспектором відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві, головним державним інспектором відділу перевірок трансферного ціноутворення управління трансферного ціноутворення Головного управління ДПС у м. Києві.
Позивач просить суд визнати податкові повідомлення-рішення №0287822303, №0287982303, №28912/26-15-07-03-03-25, №28914/26-15-07-03-03-25 підлягають скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається із змісту спірного акту, ТОВ «ТАН-2001» були встановлені порушення: п. 44.1, п.44.2, п.44.3 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 993500 грн., в т.ч. за 2017 рік на суму 219140 грн., за 2018 рік на суму 47743 грн., за 2019 рік на суму 15573 грн., за 2020 рік на суму 288984 грн., за 2021 рік на 47874 грн., за 2022 рік на суму 374186 гривень; п. 44.1 ст. 44, п.198.1,п. 198.2, п.198.3,198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 388804 грн., в т.ч. по періодах: в липні 2017 року на суму 138793 грн., серпні 2017 року на суму 29439 грн., в листопаді 2017 року на суму 39841 грн., в грудні 2017 року на суму 39146 грн., липні 2018 року на суму 39635 грн., в серпні 2018 року на суму 14486 грн., в вересні 2019 року 13913 грн., в листопаді 2019 року на 8645 грн., в грудні 2019 року на суму 4340 грн., в січні 2020 року на суму 4200 грн., в лютому 2020 року на суму 4517 грн., в квітні 2020 року на суму 2250 грн., в жовтні 2020 року 2170 грн., в листопаді 2020 року на суму 3607 грн., в грудні 2020 року на суму 3948 грн., в січні 2021 року на суму 3955 грн., в серпні 2021 року на суму 20105 грн., в вересні 2021 року на суму 4043 грн., в жовтні 2021 року на суму 1785 грн., в листопаді 2021 року на суму 9986 гривень; п. 141.4.4 п.141.4 статті 141 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами, а саме, занижено податок з доходів нерезидентів на загальну суму 2 841 539 грн, в т.ч. у 2017 році - 87 553 грн, у 2019 році - 1 086 444 грн, у 2020 році - 402 076 грн, у 2021 році - 948 129 грн та у 2022 році - 317 336 гривень.
Відповідно до п. 113.1 ст. 113 ПК України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
Згідно з п. 114.1 ст. 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
За правилами п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Відповідачем не були дотримані наведені вище приписи законодавства та здійснено перевірку поза межами строку, про що свідчить акт перевірки від 23.03.2023 за №20183/Ж5/26-15-07-03-03-21, який слугував підставою для винесення оскаржуваних рішень.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 статті 44 Кодексу).
Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті (пункт 44.1 статті 44 Кодексу).
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 Кодексу).
Згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Кодексу контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 Кодексу).
Отже, платник податків зобов'язаний надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки посадовим (службовим) особам контролюючих органів, які проводять перевірку. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності викладені у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996).
Статтею 3 Закону № 996 визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Тобто, головною метою складання фінансової звітності є достовірна оцінка минулих, поточних та майбутніх подій господарської діяльності. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено принципи, на яких ґрунтуються бухгалтерський облік та фінансова звітність. Згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318 (далі - П(С)БО 16). Відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. При цьому відповідно до пункту 6 П(С)БО 16 витрати відображаються в сумі, яка є достовірно оціненою.
Відповідно до статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка При цьому об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно із законодавством.
Випадки обов'язкового проведення інвентаризації передбачено в п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419, до яких належить, зокрема, проведення інвентаризації активів та зобов'язань перед складанням річної фінансової звітності підприємства.
Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань затверджено наказом МФУ від 02.09.2014 № 879.
Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності проводити інвентаризацію активів і зобов'язань відповідно до Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.14 №879. Порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності викладено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 № 137 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за № 392/3685 (далі - П(С)БО №6).
Виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) (пункт 4 П(С)БО №6).
Позивач вказує, що відображення TOB «ТАН-2001» у бухгалтерському обліку за 2022 рік витрат, понесених протягом 2016 року у загальній сумі суму 2067900 грн. були проведені правомірно, оскільки, строку давності для виправлення помилок у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності не передбачено у жодному нормативному акті.
Відповідно до приписів ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Відповідно до абзаців 5, 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами 1, 2, 8 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товарів та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
У свою чергу, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їхнього реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника з метою штучного створення умов для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку.
01.07.2017 був укладений договір про надання послуг між TOB «ТАН- 2001» та ПрАТ «АГРОТРАНС», відповідно до якого Перевізник за плату бере на себе зобов'язання надати Замовникові транспортні послуги. Перевезення здійснюються вантажним автомобільним транспортом. Загальна сума договору складає 3 000 000,00 (Три мільйона) гривень, у т.ч. ПДВ - 500000,00 гривень.
В ході перевірки позивачем були надані договір про надання послуг №б/н від 01.07.2017, специфікації до договору про надання послуг, акти наданих послуг, реєстри до актів наданих послуг.
Суми податку на додану вартість, що віднесені до складу податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак відповідно до п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 210 ПК України дають підприємству право для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та є достатньою підставою для його декларування у податкових деклараціях.
У статті 83 ПК України наведений перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.
Пунктом 73.5 статті 73 ПК України передбачено, що з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв'язку з проведенням перевірок, контролюючі органи мають право здійснювати зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Під час зустрічної звірки здійснюється зіставлення даних, отриманих від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування повноти їх відображення в обліку платника податків. За результатами зустрічних звірок складається довідка, що надається суб'єкту господарювання у десятиденний строк.
Як вбачається із змісту акту, зустрічні перевірки не проводились, внаслідок цієї обставини висновки в акті перевірки не відповідають дійсності.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Тобто, отримавши від контрагента податкові накладні, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані в якості суб'єктів господарювання та були платниками ПДВ, у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Позивач зазначає, що в Акті перевірки не наведено жодного доказу того, що укладених між позивачем та Приватним підприємством «АГРОТРАНС» договір суперечить актам цивільного законодавства, чи свідчить про приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.
Надані первинні бухгалтерські документи до перевірки свідчать, що отримані послуги у вищевказаного контрагента ТОВ «ТАН-2001» використало в межах своєї господарської діяльності.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 26.04.2023 №28912/26-15-07-03- 03-25, №28914/26-15-07-03-03-25 підлягають скасуванню.
Відповідно до приписів підпункту 14.1.260 пункту 14.1 статті 14 ПК України фрахт винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
Фрахт, як одна з категорій доходів, що можуть одержуватись нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено на час спірних правовідносин у підпункті "г" підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України.
Отже, за своєю сутністю зміст терміну «фрахт» містить дві кваліфікуючі ознаки: а) цивільно-правову природу договору: договір перевезення, договір найму судна або транспортного засобу або їх частин, договір піднайму судна або транспортного засобу або їх частин; б) мету укладання договору: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами або перевезення вантажів (але не пасажирів) залізничним або морським транспортом.
Загальні положення про перевезення визначені статтею 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в той час як договору перевезення вантажу присвячена стаття 909 ЦК України, відповідно до частини першої якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу, згідно із частиною третьою статті 909 ЦК України, підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Зазначене відповідає приписам абзацу першого статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) (абзаци 2, 3 частини першої статті 929 ЦК України).
Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб (частина перша статті 932 ЦК України).
За загальним правилом, якщо нерезидент виступає як експедитор, він може обрати декілька способів виконання операцій: безпосереднє здійснення перевезення або організація перевезення. Якщо нерезидент, виступаючи як експедитор, здійснює лише організацію перевезення, а не саме перевезення, отримані експедитором від клієнта кошти можуть мати характер: а) плати за послуги перевезення, яку буде передано безпосереднім перевізникам; б) плати за послуги з навантаження, розвантаження, схову тощо; в) винагороди експедитора.
Виходячи із зазначеного вище правового регулювання, перші дві складові (за виключенням винагороди експедитора) охоплюються поняттям фрахту.
Згідно із підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Виходячи із матеріалів справи, за період з 01.01.2017 по 16.03.2023 були укладені договори транспортного експедирування (транспортно-експедиторських послуг) з компаніями нерезидентами:
- «АТОМА TRANS OU» (Естонія) за договором від 01.10.2021 № AT 43-01 на загальну суму 383 606,00 дол. США (еквів. 10 408 391,95 грн), у тому числі у 2021 році 245 600,00 дол. США (еквів. 6 517 343,42 грн), у 2022 році 138 006,00 дол. США (еквів. 3 891 048,53 грн);
- «CAVUSOGLU KUM CAKIL INSAAT SAN. TIC.LTD.STI» (Туреччина) за договором від 25.03.19 б/н у 2019 році на суму 70 607,10 дол. США (еквів. 1 881 265,32 грн);
- SIA "MINERAL ІМРЕХ" (Латвія) за договором з перевезення вантажу від 01.06.2017 № 208/17 у 2017 році на суму 56 090,00 дол. США (еквів. 1 459 219,10 грн);
- «TripleANY Sarl» (Швейцарія) за договорами з перевезення вантажу від 29.09.2021 № 2909/21, від 26.10.2020 №2610/20, від 15.01.2019№ 1501/19 та від 11.11.2019 № 1111/19 на загальну суму 1 650 524,60 дол. США (еквів. 44 018 498,22 грн), у тому числі у 2019 році 619 625,00 дол. США (еквів. 16 226 139,70 грн), у 2020 році 257 338,00 дол. США (еквів. 6 701 273,32 грн), у 2021 році 586 716,60 дол. США (еквів. 15 802 151,02 грн), у 2022 році 186 845,00 дол. США (еквів. 5 288 934,18 грн).
Отже, відповідачем безпідставно зроблені висновки про порушення позивачем підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 ПК України, у зв'язку із чим збільшено основне зобов'язання на суму 2 841 539 грн, та нараховано штрафні санкції у сумі 339 372,00 грн., що підлягає скасуванню в силу протиправності таких нарахувань.
Податкові повідомлення-рішення повинні прийматися податковими органами за результатами оцінки фінансово-господарських документів, актів, обставин господарської діяльності особи, з дотриманням процедури, яка визначена законом, висновки та акти повинні підтверджуватись належними доказами.
Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення-рішення від 26.04.2023 №0287822303, №0287982303, №28912/26-15-07-03-03-25, №28914/26-15-07-03-03-25 є незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям правомірності, а тому підлягають скасуванню.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви в повному обсязі.
Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.04.2023 №0287822303, штрафна санкція (податок на прибуток іноземних юридичних осіб) у сумі 1 700,00 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.04.2023 №0287982303, яким збільшено зобов'язання з податків та зборів, у тому числі на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 2 841 539,00 грн, та нараховано штрафні санкції у сумі 339 372,00 грн.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.04.2023 №28912/26-15-07-03-03-25, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток у сумі 993 500,00 грн та нараховано штрафні санкції у сумі 70 614,00 грн.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.04.2023 №28914/26-15-07-03-03-25, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 388 804,00 грн та нараховано штрафні санкції у сумі 194 402,00 грн.
6. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний номер 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" (03186, м. Київ, вул. Антонова, буд. 5-Б, офіс 701, ідентифікаційний номер 31445756) 72 448,97 грн витрат зі сплати судового збору.
7. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.09.2022
Суддя А.М. Івченко