ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2023Справа № 910/11625/22
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ"
про стягнення 28 114,13 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (відповідач) про стягнення 28 114,13 грн., у тому числі 21 245,33 грн. страхового відшкодування, 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат, 295,11 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2840-21-00053 від 01.04.2021 у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Hyundai Tucson", державний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача з огляду на те, що відповідальність водія транспортного засобу "Mercedes-Benz", державний номер НОМЕР_2 з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 207340516.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 відкрито провадження у справі № 910/11626/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень щодо відповіді на відзив.
02.12.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
09.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
16.03.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення 21 245,33 грн. страхового відшкодування. У якості доказів оплати позивачем страхового відшкодування позивачем надано платіжну інструкцію № 17447 від 09.03.2023 на суму 21 245,33 грн.
13.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення 21 245,33 грн. страхового відшкодування та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат та 295,11 грн. 3 % річних.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
01.04.2021 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валартін Фарма» (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2840-21-00053 (надалі - Договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Hyundai Tucson", державний номер НОМЕР_1 .
13 січня 2022 року приблизно о 17 год. 55 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Мерседес Бенз Спринтер" номерний знак НОМЕР_2 з напівпричіпом "KHOTT" номерний знак НОМЕР_3 на Південному мосту в м. Києві, при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності свого маневру, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем "Хюндай" номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів, чим водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 13.1 та 10.1 Правил дорожнього руху.
Згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 23.02.2022 у справі № 752/1850/22 Погребноюса Пятраса визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до полісу серії ЕР № 207340516 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Mercedes-Benz", державний номер НОМЕР_2 була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
14.01.2022 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Відповідно до рахунку № 79212 від 17.10.2022, виданого СПД ОСОБА_2 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Tucson", державний номер НОМЕР_1 склала 30 599,20 грн.
Страховим актом позивача № ДККА-79212 від 26.01.2022 встановлено розмір страхового відшкодування у розмірі 30 599,20 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 20507 від 26.01.2022 позивач перерахував СПД Коровіну Є.Ю. 30 599,20 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою № 11/21152 від 01.02.2022 на виплату страхового відшкодування у розмірі 30 599,20 грн., яку отримано відповідачем 07.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У зв'язку з тим, що відповідачем не було виплачено розміру страхового відшкодування, позивач звернувся з даним позовом до суду, відповідно до якого просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 21 245,33 грн.
Крім того, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати страхового відшкодування, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат, 295,11 грн. 3 % річних.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія автомобіля "Mercedes-Benz", державний номер НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Відповідно до рахунку № 79212 від 17.10.2022, виданого СПД Коровіним Є.Ю. вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Tucson", державний номер НОМЕР_1 склала 30 599,20 грн.
Звертаючись із позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача суму страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 21 245,33 грн.
Водночас, після подання позивачем позову до суду і до моменту вирішення спору по суті відповідач сплатив позивачу суму страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією № 17447 від 09.03.2023 на суму 21 245,33 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
На момент розгляду цієї справи між позивачем та відповідачем відсутній предмет спору в частині стягнення суми страхового відшкодування, а відтак в цій частині провадження у справі має бути закрите.
Згідно приписів п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Як зазначалось вище позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана відповідачем 07.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.
Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Частиною 2 ст. 625 передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням того, що відповідачем порушено строк, встановлений законом на відшкодування та виплату страхового відшкодування, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат, 295,11 грн. 3 % річних.
Судом перевірено розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат, 295,11 грн. 3 % річних.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуюче викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 481,89 грн. пені, 2 091,80 грн. інфляційних втрат, 295,11 грн. 3 % річних.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Отже, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній.
З огляду на викладене, лише висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується.
У ст. 129 Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 903/181/19 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2022 у справі № 910/6848/21.
З огляду на викладене, лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується.
Отже, Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" підлягає відшкодуванню 606,15 грн. судового збору за подання позовної заяви у зв'язку із задоволенням позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Сплачені Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" 1 874,85 грн. судового збору за подання позовної заяви підлягають поверненню з Державного бюджету України на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. позивачем надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги №2-01/2022-ВР від 14.01.2022, акту виконаних робіт від 24.10.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги №2-01/2022-ВР від 14.01.2022, платіжного доручення № 4543 від 25.10.2022 на суму 15 000,00 грн.
На виконання умов договору представництво інтересів клієнта в суді здійснювалось адвокатом Гедз Юлією Володимирівною, повноваження якої підтверджуються довіреністю №0122-29.
Відповідно до п. 5.1. договору про надання правової (правничої) допомоги №2-01/2022-ВР від 14.01.2022, за надання правової допомоги Адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000,00 грн. за кожну справу.
Відповідач проти стягнення витрат на правову допомогу заперечує, зазначаючи, що розмір таких витрат є неспівмірним з ціною позову, складністю справи, виконанням адвокатських робіт та часом, витраченим адвокатом для надання послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи, що спір у справі № 910/11625/22 є малозначним, дана справа не становить складності для підготовки правової позиції по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача усього розміру витрат на правову допомогу.
З урахуванням заперечень відповідача, характеру спору, складності справи, обсягу наданих позивачу по справі адвокатом послуг, а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що витрати по їх оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 2 500,00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" про стягнення 28 114,13 грн. - задовольнити частково.
2.Закрити провадження у справі № 910/11625/22 в частині стягнення 21 245,33 грн. страхового відшкодування.
3.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 14, ідентифікаційний код 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ.А, ідентифікаційний код 30859524) 4 481 (чотири тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 89 коп. пені, 2 091 (дві тисячі дев'яносто одну) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн. 11 коп. 3 % річних, 606 (шістсот шість) грн. 15 коп. судового збору, 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.09.2023.
Суддя С. В. Стасюк