Іменем України
16 вересня 2010 року справа № 5020-12/126-4/174
За позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону
(вул. Суворова, 27, м. Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі
Міністерства внутрішніх справ України
(вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01024)
Військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства
внутрішніх справ України
(вул. друга Бастіонна, 14-а, м. Севастополь, 99004)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тиара”
(вул. Ушакова, 23, м. Бориспіль, Київська обл., 08300)
про стягнення заборгованості у розмірі 116540,23 грн.,
Суддя Погребняк О.С.
За участю представників:
Прокурор (Військова прокуратура Севастопольського гарнізону) -Жовнір С.О., посвідчення №357 від 15.07.2010;
Позивач (Міністерство внутрішніх справ України) -Мельник Ю.В., представник, довіреність №70/2009 від 28.01.2009;
Позивач (Військова частина 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України) -Слюсаренко М.В., представник, довіреність №13 від 25.01.2010;
Відповідач (ТОВ «Тиара») -не з'явився;
12.07.2010 Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, військової частини 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Тиара” про стягнення заборгованості у розмірі 116540,23 грн.
Позов обґрунтований порушенням з боку відповідача умов договору суборенди земельної ділянки військового містечка №308 в частині належного та своєчасного внесення плати за суборенду.
Ухвалою від 13.07.2010 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 09.08.2010.
У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи був відкладений у судовому засіданні 09.08.2010 на 06.09.2010.
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №88 від 02.09.2010 у зв'язку з відбуттям судді господарського суду міста Севастополя Харченка І.А у відрядження, в цілях дотримання процесуальних строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та відповідно до вимог Інструкції з діловодства у господарських судах України, справа №5020-12/126 передана до провадження судді Погребняка О.С.
Ухвалою від 03.09.2010 справу прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., з присвоєнням справі №5020-12/126-4/174, справу призначено до розгляду у судовому засіданні 06.09.2010.
У ході розгляду справи, у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач надав відзив на позовну заяву, зазначивши, що ТОВ «Тиара»частково проводить розрахунки за оренду земельної ділянки, оплативши 10000,00 грн. в рахунок суми заборгованості та зобов'язується оплатити іншу частину заборгованості в найкоротший термін (арк.с. 33).
У якості доказів проведення оплату на зазначену суму боргу відповідач надав платіжне доручення №261 від 03.09.2010 на суму 10000,00 грн. (арк.с. 34).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави. Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до Законів України "Про Внутрішні війська Міністерства Внутрішніх Справ України", "Про оборону", "Про Збройні Сили України", Концепції "Про оборону і будівництво Збройних Сил України", затвердженої Постановою Верховної Ради України № 1695-ХІІ від 10.11.1991, військова частина 4110 є структурним формуванням Міністерства Внутрішніх Справ України (військовою державною структурою, призначеною для несення служби з охорони громадського порядку та боротьбі із злочинністю, конвоювання заарештованих і засуджених, охорони підсудних під час судових процесів, охорони дипломатичних представництв і консульських установ закордонних держав на території України і фінансується за рахунок державного бюджету).
Згідно зі статтями 6, 7 Закону України "Про Внутрішні війська Міністерства Внутрішніх Справ України" внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Внутрішні війська складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.
Таким чином, військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся до суду для захисту інтересів держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, його структурного формування -військової частини 4110.
Підставою для звернення прокурора до господарського суду з даним позовом є шкода економічним інтересам держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, його структурного формування -військової частини 4110, що полягає у несплаті товариством з обмеженою відповідальністю "Тиара" заборгованості за договором. На думку прокурора, відповідач тим самим заподіяв збитки військовій частині та, у зв'язку з тим, що військова частина фінансується з державного бюджету, то своїми діями відповідач заподіює збитки державному бюджету України.
Як встановлено судом, Рішенням Севастопольської міської Ради від 10.09.2008 №5358 військовій частині 4110 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України була надана згода на передачу в суборенду земельної ділянки, що розташована по вул. 2 Бастіонна, 14А, площею 74380 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків, без зміни цільового призначення, на умовах, які не суперечать умовам договору оренди земельної ділянки від 26.06.2008, реєстраційний номер 040866100064 від 31.07.2008, укладеного між військовою частиною 4110 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та Севастопольською міською Радою (арк.с. 3).
01.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тиара» (Суборендар) та військовою частиною 4110 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (Орендар) укладений договір суборенди земельної ділянки (далі -Договір, арк.с.4-8), предметом якого є передача Орендарем Суборендарю земельної ділянки, розташованої по вул. 2 Бастіонна, 14А міста Севастополя, площею 74380 га для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків.
Договір укладений строком до 26.05.2033 (пункт 3.1. Договору).
Відповідно до пункту 4.1 Договору річна плата за суборенду за користування земельною ділянкою встановлюється згідно з Методикою визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі, затвердженої рішенням Севастопольської міської Ради №1348 від 14.10.2003 в розмірі 1,0% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки до введення в експлуатацію об'єкта, 0,09% після введення об'єкта в експлуатацію.
Величина річної суборендної плати за користування земельною ділянкою складає:
- на період будівництва 119439,96 грн;
- на наступний період 21499,192 грн.
Вказаний розрахунок величини річної суборендної плати щорічно коригується, з урахуванням індексом інфляції (пункти 4.2 -4.3 Договору).
Відповідно до пункту 4.4 Договору, суборендна плата оплачується суборендарем щомісячно до 15 числа, наступного за останнім календарним днем звітного періоду місяця, в національній валюті України на спеціальний рахунок Орендаря.
Відповідно до пункту 4.6 Договору, в строк до 15 лютого поточного року щорічний розрахунок суборендної плати, узгодженої з Орендодавцем (Севастопольська міська Рада), надається Орендарем в Державну податкову інспекцію по місту розташування земельної ділянки.
Згідно з пунктом 4.9 Договору, за несвоєчасне внесення суми орендної плати стягується пеня в розмірі ставки пені за несвоєчасну оплату земельного податку відповідно до законодавства України.
Обов'язком Суборендаря є своєчасне внесення суборендної плати відповідно до умов цього договору та щорічно, до 15 січня надавати Орендарю довідку, затверджену інспекцією, про платежах за орендною платою за рік, що сплинув (пункт 9.2.2).
Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки від 01.10.2008, сторонами засвідчена передача ділянки, відповідно до умові договору суборенди (арк.с. 9).
Таким чином з боку позивача умови договору оренди виконувались належним чином.
Проте, відповідачем умови договору були порушені, а саме у нього перед позивачем -військовою частиною виникла заборгованість у розмірі 116540,23 грн., що і стало причиною для звернення позивача з відповідними позовними вимогами до господарського суду.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників прокурора та сторін, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо внесення плати за суборенду, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України - до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до частини першої статті 759, частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк; розмір цієї плати встановлюється договором найму.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Проте, відповідач взяті на себе за Договором зобов'язання в повному обсязі не виконав, а саме, порушуючи умови договору не вносив орендну плату за договором належним чином.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, на дату розгляду справи сума боргу в повному обсязі не сплачена.
Матеріалами справі підтверджується, що відповідач у процесі розгляду справи сплатив в якості оплати за суборенду земельної ділянки за Договором від 01.10.2008 суму в розмірі 10000,00 грн., про що свідчить Платіжне доручення №261 від 03.09.2010 (арк.с. 34).
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти наявності суми заборгованості не заперечує, зобов'язується погасити борг у найкоротший час (арк.с. 33).
Згідно з пунктом 3.8 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76) реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Приймаючи до уваги той факт, що відповідач сплачував грошові кошти зазначаючи в якості призначення платежу -“оплата за суборенду земельної ділянки за Договором від 01.10.2008”, у суду відсутні підстави зараховувати грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за даними позовними вимогами, враховуючи те, що прокурором у позовній заяві зазначено період заборгованості, щодо якого заявлені позовні вимоги -з початку дії договору оренди до 18.03.2010, в той час, як відповідачем у платіжному дорученні не вказано періоду, за який ним сплачена зазначена сума боргу.
Тому суд не може вважати означену сплачену грошову суму такою, що сплачена в рахунок суми заборгованості, що заявлена до стягнення з відповідача в рахунок заборгованості саме за термін до 18.03.2010.
Таким чином, представлене відповідачем у судовому засіданні платіжне доручення не може бути прийнято судом в якості доказу погашення частини заборгованості, оскільки доказів перерахування грошових коштів саме за період з початку дії договору до 18.03.2010 суду не представлено.
За викладених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, у заявленому прокурором розмірі.
У позовній заяві прокурор, з метою забезпечення позову, просив накласти арешт на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову.
Суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування, зокрема, своїх вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.
Проте, прокурор не обґрунтував причин зазначення вимог про вжиття заходів до забезпечення позову, ним не додано належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Зазначені правові позиції викладені у Постанові Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/611 від 23.08.1994 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», інформаційних листах Вищого господарського суду України №01-8/2351 від 20.10.2006, №5-05/759 від 30.12.2008, №01-8/2776 від 12.12.2006, тощо.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги прокурора про накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього витрати по сплаті державного мита (1165,40 грн. - 1% від суми позовних вимог прокурора), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (236,00 грн.).
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тиара” (вул. Ушакова, 23, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, ідентифікаційний код 31839309) на користь Військової частини 4110 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (99004, м. Севастополь, вул. 2-га Бастіонна, 14-а, ідентифікаційний код 14323646) заборгованість в сумі 116540,23 грн. (сто шістнадцять тисяч п'ятсот сорок грн., 23 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тиара” (вул. Ушакова, 23, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, ідентифікаційний код 31839309) в доход державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200) державне мито у сумі 1165,40 грн. (одна тисяча сто шістдесят п'ять грн., 40 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тиара” (вул. Ушакова, 23, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, ідентифікаційний код 31839309) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) на р/р 31212264700007, банк одержувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, одержувач: Ленінський район, код бюджетної класифікації 22050000, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598.
Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.
Суддя підпис О.С. Погребняк
Рішенні оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 20.09.2010.