83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
14.09.10 р. Справа № 44/135
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30623536
до Відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 13504334
про: стягнення суми боргу у розмірі 1679152,2грн., інфляційної індексації у розмірі 232730,6грн., 3% річних у розмірі 43423,04грн., пені у розмірі 121570,69грн., штрафу у розмірі 83957,66грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Ніколаєв О.О. (за довіреністю №б/н від 15.09.2009р.);
від Відповідача - Зверева С.С. (за довіреністю №234/юро-18 від 04.01.2010р.)
Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався з 27.05.2009р. на 06.07.2009р., з 06.07.2009р. на 13.07.2009р. з оголошенням перерви до 20.07.2010р. та подальшим зупиненням. Згідно ст. 79 ГПК України провадження у справі поновлено 07.09.2010р. із призначенням до розгляду на 30.06.2010р. і подальшим зупиненням та поновленням 10.08.2010р. з призначенням на 30.08.2010р. та відкладанням на 14.09.2010р.
У судовому засіданні 14.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь (далі - Відповідач) про стягнення суми боргу у розмірі 1679152,2грн., інфляційної індексації у розмірі 232730,6грн., 3% річних у розмірі 43423,04грн., пені у розмірі 121570,69грн., штрафу у розмірі 83957,66грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних, інфляції та штрафу
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р. з специфікацією та додатковими угодами, розрахунок заборгованості, накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 193, 216, 217, 231, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.1988р.
Позивачем надані додаткові документи, витребувані судом, для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.1-6, 173-175т.2).
Відповідач у відзиві №523/2322 від 27.08.2010р. (а.с.а.с.146, 147 т.1) вказав про здійснення сплати стягуваної заборгованості у сумі 1670757,6грн. в перебігу розгляду справи, та наголосив на невизначеності строку виконання зобов'язань через зміну фактичними діями сторін положень договору щодо 100% попередньо оплати, заперечивши, таким чином, проти вимог щодо стягнення 3% річних і інфляційної індексації.
У подальшому, у судому засіданні 14.09.2010р. надав заяву (а.с.171т.2) про визнання позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції в сумі 232730,6грн., 3% річних - в сумі 43423,04грн., пені - в сумі 121570,69 та штрафу 83957,66грн., наполягаючи при цьому на задоволенні заяви №523/2323 від 27.08.2010р. (а.с.142 т.1) про зменшення розміру стягуваних штрафних санкцій на 70%. Та надаючи додаткові документи на обґрунтування такої заяви (а.с.а.с. 7-168 т.2).
У судовому засіданні 14.09.2010р. представники сторін підтримали свою позицію викладену письмово, при цьому представник Позивача заперечив проти заяви Відповідача про зменшення штрафних санкцій (а.с.172 т.2), підтверджуючи факт повного погашення вимог щодо стягуваної суми заборгованності.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
20.09.2007р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 (а.с.а.с.9-12 т.1), згідно п.п.1.1., 1.2. якого Постачальник зобов'язується поставити колесі ні пари РУ1Ш-950-А чер. 100.10.000-12СБ (далі - продукція), а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її. Обсяг кожної партії, ціна, загальна вартість і строки поставки, інші істотні умови, які не визначені цим договором, узгоджуються сторонами шляхом підписання специфікацій та/або додаткових угод, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 3.1. ціна за одиницю продукції, а також загальна вартість партії продукції вказуються у додатку № 1 (а.с.13 т.1) на умовах FCA - м. Дніпропетровськ (залізничним транспортом), згідно „Інкотермс-2000”, з якого (додатку - специфікації №1) вбачається узгодженість постачання 800 одиниць продукції на зальну суму 14940480грн. разом із ПДВ.
Відповідно до п. 3.2. договору покупець сплачує переданий товар Постачальником за ціною, визначеною в специфікаціях, і після перерахування попередньої оплати ціни на товар не підлягають перегляду в бік збільшення.
Як встановлено умовами розділу 4 договору оплата товару здійснюється безготівковим розрахунком зі 100% попередньої оплати, тоді як за змістом п. 5.1. строк поставки продукції - 10 днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника із допущенням можливості дострокової поставки продукції.
Пунктом 12.1 договору сторони дійшли згоди про застосування по неврегульованих цим договором питаннях Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.1988р.
В перебігу дії договору між сторонами укладалися додаткові угоди від 02.10.2007р., 30.10.2007р., 31.12.2007р., 03.08.2010р., 02.06.2008р., 03.07.2008р. (а.с.а.с.14-20 т.1), якими узгоджували кількість, ціну та умови постачання продукції щодо кожної партії, анулюючи при цього домовленості за попередніми специфікаціями у невиконаній частині.
На виконання обов'язків своїх обов'язків за договором Позивачем було здійснено постачання товару, отриманого Відповідачем згідно наданих накладних (а.с.а.с.32-84 т.1). У зв'язку із припиненням останнім у червні 2008р. своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, нарахувавши на заборгованість у сумі 1679153,2грн. додатково:
- 3% річних в сумі 43423,04грн., інфляційну індексацію в сумі 232730,6грн. - згідно ст. 625 Цивільного кодексу України;
- пеню в сумі 121570,69грн. та штраф в сумі 83957,66грн. - згідно п. 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.1988р.
Позивачем 14.09.2010р. були надані нові розрахунки стягуваних 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій (а.с.а.с.1-6т.2), згідно яких певні складові відповідних нарахувань збільшилися, а інші - зменшилися, проте жодних заяв в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України з метою відповідного коригування суми заявлених вимог подано не було.
Відповідач згідно своєї остаточної позиції, викладеної в заяві від 14.09.2010р. (а.с.171 т.2), повністю позиції визнав заявлені вимог щодо 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, наполягаючи при цьому на зменшенні штрафних санкцій на 70% у заяві №532/2323 від 27.08.2010р. (а.с.142 т.1).
Як вбачається із наданого до матеріалів справи акту звірення розрахунків станом на 18.08.2010р. (а.с. 8 т.2), підписаного сторонами без зауважень, шляхом здійснення платежу згідно платіжного доручення №311294 від 25.08.2009р. (а.с.9 т.2) та зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою №234/ф-42 від 25.06.2009р., Відповідачем у повному обсягу припинені грошові зобов'язання перед Позивачем відносно оплати отриманої продукції, заборгованість з якої є предметом стягнення у цій справі.
Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних вимог у їх розмірі, визначеному в позовній заяві, оскільки їх (вимог) сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними (грошовими), пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов'язань за договором поставки) , а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.
Водночас, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір заявлених вимог, проте відсутність заяв на реалізацію означеного процесуального права унеможливлює вирішення спору в контексті розміру вимог, встановленому у додатково наданих розрахунках (а.с.а.с.1-6 т.2).
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р. та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.
В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення оплати продукції відповідно до умов договору поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р. в порядку 100% попередньої оплати. При цьому, за відсутністю жодних відповідних письмових угод у розумінні ст. 654 Цивільного кодексу України, дострокове виконання своїх обов'язків Постачальником жодною мірою не впливає на обов'язок Відповідача із здійснення розрахунків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Водночас, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України та ст.601 Цивільного кодексу України передбачає належність припинення зобов'язань і шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Як було встановлено судом, в перебігу розгляду справи Відповідач шляхом проведення платежу та узгодженого із Позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог припинив існування свого грошового зобов'язання перед Постачальником, на примусове виконання якого, серед іншого, і був спрямований розглядуваний позов. Таке припинення спірного грошового зобов'язання зумовило і припинення існування у відповідній частині предмету спору, що має наслідком необхідність припинення провадження у справі в частині вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 1679153,2грн. відповідно до п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Цей висновок суду у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, приведеною в п. 3.2. Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.1994р. N 02-5/612.
Водночас, суд зауважує, що оскільки припинення грошових зобов'язань відбуло із простроченням у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, поточна відсутність стягуваної заборгованості не впливає на факт наявності порушення з боку Відповідача у розумінні ст. 610 цього Кодексу.
Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення інших вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі - рішенні.
Відносно решти позовних вимог позиція суду полягає у наступному:
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.
В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:
По-перше, визнання позову щодо 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;
По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою;
По-третє, оскільки учасниками спірних правовідносин є лише Позивач та Відповідач, остільки визнання позовних вимог як таке не має безпосередніх негативних наслідків для прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відносно наявності/відсутності суперечності визнання позову закону суд зазначає таке:
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, інфляційну індексацію та 3% річних.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про обґрунтованість задоволення вимог щодо: інфляційної індексації - в сумі 230043,99грн. та 3% річних - в сумі 43423,04грн., приймаючи визнання позову стосовно цих вимог саме в межах цих визначених сум, відхиляючи прийняття решти (щодо інфляційної індексації) як таке, що суперечить закону.
Водночас, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Наразі домовленість сторін про застосування неустойки обумовлюється змістом п. 12.1 договору поставки продукції №20/09-0/ПСП-02913 від 20.09.2007р., яким сторони передбачили можливість застосування Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.1988р., п.66 якого, в свою чергу, передбачає застосування стягуваних штрафних санкцій.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку, що за розглядуваний період правомірно може бути нарахована пеня у сумі - 121570,69грн. та штраф - в сумі 83957,66грн.
Разом із тим, враховуючи подану Відповідачем заяву №538/2323 від 27.08.2010р. про зменшення розміру штрафних санкцій та позицію Позивача з цього приводу, , суд зазначає, що оскільки:
· Позивачем не представлено жодних доказів несення ним додаткових збитків у зв'язку із несвоєчасністю здійснення оплати товару, а зволікання із такими платежами достатньою мірою компенсується стягуваними 3% річних та інфляційною індексацією;
· Відповідач в перебігу розгляду справи у повному обсягу погасив стягувану заборгованість та не заперечує, а визначає решту позовних вимог;
· Відповідачем достатньою мірою представленими доказами (а.с.а.с.7-168 т.2) обґрунтовано надання істотної допомоги у розвитку соціально-культурної сфери м. Маріуполя шляхом надання фінансової підтримки медичним, дитячим, освітнім та спортивним закладом, діяльність яких має визначальну роль у забезпеченні відповідних конституційних прав мешканців міста Маріуполя
· стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій в умовах кризових явищ в економіці ставить під загрозу своєчасність виплати заробітної плати та виконання зобов'язань перед бюджетами;
· Відповідач, виходячи із змісту Постанови КМУ №76 від 24.01.2002р. входить до складу Концерну „Бронетехніка України”, діяльність якого, в свою чергу, за змістом Закону України від 11 січня 2001р. N 2211-III має безпосереднє відношення до ефективного використання виробничого, науково-технічного та експортного потенціалу бронетанкової галузі промисловості України і підвищення її конкурентоспроможності, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, зниження витрат на виробництво броньованих бойових машин для потреб Збройних Сил України та іноземних замовників. Отже, стабільне (у тому числі - фінансове) становище Відповідача як одного із підприємств Концерну „Бронетехніка України” пов'язане із сферою національних інтересів України у розумінні ст.ст. 6, 7 Закону України „Про основи національної безпеки України”,
відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та в порядку п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи майнові інтереси Позивача, дійшов висновку про часткове задоволення заяви про зменшення штрафних санкцій, стягуючи на користь Відповідача 50% нарахованої суми пені та штрафу - 60785,36грн. та 41978,83грн. відповідно.
Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог і вимог, провадження за якими підлягає припиненню, та з урахуванням суми зменшення штрафних санкцій і за клопотанням Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Припинити провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30623536) до Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13504334) про стягнення суми боргу у розмірі 1679152,2грн. у зв'язку із відсутністю предмету спору.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30623536) до Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13504334) про стягнення інфляційної індексації у розмірі 232730,6грн., 3% річних у розмірі 43423,04грн., пені у розмірі 121570,69грн., штрафу у розмірі 83957,66грн. задовольнити частково.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13504334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30623536) інфляційну індексації в сумі 230043,99грн., 3% річних в сумі 43423,04грн., пеню в сумі 60785,36грн. та штраф в сумі 41978,83грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволені решти вимог відмовити.
5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Азовзагальмаш”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 13504334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аріс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30623536) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 21581,47грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312 грн.11 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 14.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2010р.
Суддя