83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
30.08.10 р. Справа № 12/144пн
Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.
при секретарі судового засідання Левтеровой Н.Ф.
за участю представників сторін
від позивача - ОСОБА_1 за довір
від відповідача - не з”явився
від третьої особи - ОСОБА_2 за довір.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Торез
до Пелагеївської селищної ради, м. Торез
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Інспекція державного архітектурного-будівельного контролю в Донецькій області
про визнання права власності
Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Торез звернувся до господарського суду з позовною заявою до Пелагеївської селищної ради, м. Торез та просив суд визнати за ним право власності на капітальну будівлю торговельний павільйон зі складом розташований за адресою: АДРЕСА_2 та перейменувати назву “Торговельний павільйон зі складом” у магазин.
В подальшому позивач зменшив позовні вимоги та просив суд визнати за ним право власності на капітальну будівлю торговельний павільйон зі складом розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд приймає зменшення позовних вимог.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ст. 392 ЦК України.
Відповідач проти задоволення позову не заперечував.
Ухвалою суду в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Інспекцію державного архітектурного-будівельного контролю в Донецькій області, представники якої проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив
04.04.2002 р. між ОСОБА_3 ( продавець) та позивачем було підписано договір купівлі-продажу павільйону, площею 20,1 кв.м. розташований у мікрорайоні АДРЕСА_3.
Договір посвідчено нотаріально 04.04.2002 р., реєстровий номер 689.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу для попереднього узгодження місця розташування земельної ділянки по вул. Мира ( р-н Лесного склада) для розміщення торговельного павільйону та майданчика.
20.11.2002 р. виконавчий комітет Пелагеївської селищної ради за № 57 приймає рішення “Про попереднє погодження місця розташування об”єктів”, яким погодив попереднє місце розташування об”єкта на земельній ділянці 0,0034га ( кадастровий номер 1414745400:01:023:0001) для розміщення торговельного павільйону ( кіоску) з прилеглим до нього майданчиком для роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах переважно продовольчим асортиментом, розташований за адресою: м. Торез вул. Міра ( район лісовго складу) із земель Пелагеївської селищної ради.
25.04.2002 р. за № 18 виконавчий комітет Пелагеївської селищної ради приймає рішення “Про дозвіл на розміщення малих архітектурних форм”, яким дозволено позивачу розмістити павільйон по вул. Міра .
12.05.2003 р. між позивачем та відповідачем укладається договір оренди, згідно якого позивач отримує земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності для розміщення торговельного павільйону . Строк оренди 5 років.
Зазначений договір було розірвано за взаємною згодою сторін ( угода про розірвання 01.07.2008 р.)
16.04.2008 р. за № 145 виконавчий комітет Торезьської міської Ради приймає рішення за № 145 “Про надання поштової адреси торговельному павільйону по вул. Мира, згідно якого торговельний павільйон, розташований в районі лісового складу по вул. Мира, присвоєна поштова адреса Донецька область, місто Торез, селище міського типу Пелагіївка, вул. Клубна, будинок 2 корпус 1.
16.09.2008 р. Пелагеєвська селищна Рада приймає рішення за № 5/22-302 , згідно якого позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрію на земельній ділянці площею 0,008га для відведення строком на один рік для обслуговування самочинно побудованого торговельного павільйону зі складом.
16.02.2009 року сторон підписали між собою договір оренди земельної ділянки дял обслуговування самовільно збудованого торговельного павілйону зі складом. ( п.15 договору)
04.03.2010 р. за № 5/37-460 відповідачем приймаєтьмя рішенян щодо продовження дії договору оренди з позивачем, у зв»язку з чим підписується додаткова угода до договору оренди.
Згідно технічного висновку Акціонерного товариства Закритого типу Проектно-виробниче підприємство “Донбассреконструкція” , будівництво торговельного павільйону зі складом по реалізації продовольчих товарів по вул. Клубна, 2 корпус 1 м. Торез виконано без порушень діючих нормативних документів. Зазначений павільйон придатний для експлуатації.
Позивач просить суд визнати за ним право власності на спірний об”єкт нерухомості.
Розглядаючи зазначений спір суд виходить з наступного.
Стаття 16 Цивільного Кодексу України гарантує кожній особі право на звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, є визнання права.
Стаття 1 Господарського процесуального Кодексу України встановлює право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб звертатися до суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. ( ст. 319 ЦК України)
Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності ( ст. 320 ЦК України)
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом ( ст. 321 ЦК України).
Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.
Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки, яка була йому виділена саме для обслуговування спірного майна ( самочинно побудованого, як зазначено у договорі) та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Сторонами не було доведено, що визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.
Що стосується, що спірне майно не прийнято до експлуатації, то суд зазначає наступне.
Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише визнання в судовому порядку.
Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.
На час розгляду справи і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган, не здійснював дії та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.
Як зазначалося вище, згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.
Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.
Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.
На цей час, право власності на спірне майно не спростовується жодною особою. В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.
Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами нерухомості.
Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.
За таких обставин, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Суд також зазначає, що визнання права власності на самочинно збудоване майно в порядку ст. 376 ЦК України, не перешкоджає в подальшому , у разі наявності всіх необхідних документів, прийняттю цього майна в експлуатацію та не позбавляє відповідні органи прав як на створення комісії щодо прийняття об”єкта в експлуатацію, так і на здійснення відповідного контролю і прийняття заходів встановлених спеціальним закодавством.
Судові витрати покласти на позивача так як саме з його вини виник спір.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст.82-85 ГПК України господарський суд
Позов задовольнити
Визнати за Приватним підприємцем ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) право власності на капітальну споруду торговельний павільйон зі складом, розташований за адресою: АДРЕСА_2
Повний текст рішення виготовлено 03.09.2010 р.
Суддя