83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
07.09.10 р. Справа № 26/64пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,
при секретарі судового засідання Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 20355550,
до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів”, м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 00293255,
про визнання недійсним договору №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р.,
за участю уповноважених представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Мізіна Г.О., -
Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м.Маріуполь Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів”, м.Запоріжжя, про визнання недійсним договору №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р., укладеного між учасниками процесу.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що зміст спірного правочину суперечить чинному законодавству, а також волевиявленню учасників угоди, оскільки п.3.3 договору №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р. містить незаконну оговорку про право самостійної зміни Продавцем призначення платежу та використання отриманих грошових коштів не за призначенням, зазначеним у платіжному дорученні, а також на відсутність відповідальності останнього в порушення норм ст.216 Господарського кодексу України. Одночасно, Позивач вказує на те, що через різне тлумачення сторонами обсягу зобов'язань Покупця, які виникли з вишевизначеної угоди, має місто невідповідність волевиявлення учасників даного правочину їх внутрішній волі, отже, ця угода суперечить п.3 ст.180 Господарського кодексу України.
На підтвердження наведених обставин Позивач надав копію договору купівлі-продажу №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р. разом із специфікацією до нього, протоколу розбіжностей від 23.01.2007р. до договору №53/5/ПСН-02606, узгодження від 22.02.2007р. до наведеного правочину, додаткових угод №1 від 28.12.2007р., №2 від 01.03.2007р., №3 від 23.05.2008р., №4 від 27.05.2008р., №5 від 09.09.2008р., №6 від 09.10.2008р., №7 від 19.12.2008р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.203, 207, 215, 216, 534, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст.67, 180, 216 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 54-57 Господарського процесуального кодексу України та п.3.8 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті”, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р.
03.09.2009р. Відповідачем через канцелярію господарського суду Донецької області представлено відзив на позовну заяву, за яким позовні вимоги не визнано у повному обсязі. До матеріалів справи надано копії реєстрів відвантаження та оплати.
09.09.2009р. представником Відповідача надано копії договору купівлі-продажу №53/5 від 07.12.2006р. разом із специфікацією №1 до нього, протоколу розбіжностей від 23.01.207р., узгодження від 22.02.2007р., копії додаткових угод №1-6 та листів №506/3-256 від 01.04.2008р., №506/3-442 від 17.06.2008р., №506/3-761 від 24.10.2008р., платіжних вимог-доручень №232245 від 20.12.2007р., №270939 від 08.08.2008р., №272649 від 19.08.2008р., №310293 від 14.08.2009р., рахунку-фактури №1663 від 15.08.2008р., фіскального чеку №3365 від 19.08.2008р., реєстру замовленої кореспонденції за серпень 2008р., рахунку-фактури №1297 від 24.06.2008р., фіскального чеку №8273 від 01.07.2008р., реєстру відправленої замовленої кореспонденції за червень 2008р., квитанцій про приймання вантажу №45419788, №45247488.
05.10.2009р. Позивачем надано заву №523/2695 від 02.10.2009р. про застосування заходів до забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу здійснювати дії, направлені на уступку своїх прав за договором №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р., а також накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на поточних рахунках Відповідача в розмірі 160 121,57 грн., що відповідає сумі оплат, здійснених Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський завод важкого машинобудування” за спірним договором.
Судом заяву №523/2695 від 02.10.2009р. залишено без задоволення, про що 05.10.2009р. винесено відповідну ухвалу.
02.09.2010р. для всебічного та повного розгляду даної справи представником Відповідача представлено суду копії документів на підтвердження виконання спірного правочину: копії залізничних квитанцій на відвантаження товару Позивачу, рахунків-фактур на вимогу оплати відвантаженого товару, реєстрів-доказів направлення рахунків-фактур останньому, накладних на відпуск товару, довіреностей на одержання товару Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський завод важкого машинобудування”, вимог-доручень по оплаті Позивачем за товар по спірному договору.
У судове засідання 07.09.2010р. представник Позивача не з'явився.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.
07.12.2006р. між Відповідачем, Відкритим акціонерним товариством „Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів” (Продавець) та Позивачем, Відкритим акціонерним товариством „Маріупольський завод важкого машинобудування” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №53/5 (ПСН-02606).
Дана угода містить підписи представників сторін та скріплена основними печатками підприємств.
Пунктом 1.1 цієї угоди передбачено, що у відповідності з цим договором Продавець зобов'язується виготовити та передати у власність Покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації (додаток №1), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.
Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу, кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Специфікацією №1 до спірного правочину, що підписана та скріплена печатками з обох сторін, обумовлена поставка силікату натрію розчинного ДСТУ 13079-81 модуль: 2.8-3.0у кількості 830тн. загальною вартістю з урахуванням податку на додану вартість 821 700,00 грн.
З урахуванням узгодження від 22.02.2007р., що також містить підписи та печатки сторін, погоджено ціну та порядок розрахунків. Так встановленою, що оплата товару за ціною вказаною у специфікації до цього договору здійснюється шляхом 100% попередньої оплати (п.3.1).
Пунктом 3.2 договору купівлі-продажу передбачено, що згідно наведеного узгодження, прийнятого у редакції Покупця, у разі зміни цін на енергоносії, сировину та матеріали, що безпосередньо впливають на виробничі затрати, ціни на несплачений товар можуть бути змінені по погодженню сторін. Про майбутню зміну цін Постачальник зобов'язаний письмово повідомити Покупця не менш ніж за 15 днів до планового періоду введення нових цін. Зміна ціни оформляється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін додаткової угоди. У разі незгоди Покупця з новою ціною, умови договору відносно постачання товару, по якому не узгоджена ціна, втрачають юридичну силу для обох сторін. Після здійснення передоплати вартість товару зміні не підлягає.
Пунктом 3.3 договору (з урахуванням узгодження від 22.02.2007р.) встановлено, що Покупець зобов'язаний здійснити 100% попередню оплату за товар у національній валюті України по банківським реквізитам Продавця, зазначеним у договорі, за кожну партію погодженого сторонами до відправки товару по цінам діючим на момент оплати. При наявності на момент перерахунку грошових коштів по цьому договору, простроченої будь-якої заборгованості Покупця за раніш фактично відвантажений товар, чи заборгованості по рішенню суду, грошові кошти в першу чергу направляються на погашення такої заборгованості і тільки після цього використовуються у відповідності з призначенням платежу, вказаному в платіжному дорученні.
У розділі 6 договору купівлі-продажу (з урахуванням узгодження від 22.02.2007р. та протоколом розбіжностей від 23.01.2007р.) передбачена майнова відповідальність сторін. За прострочення відвантаження оплаченого товару Продавець на вимогу Покупця сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми не відвантаженого товару за кожний день прострочення відвантаження. Відповідальність за несвоєчасне відвантаження має місце в тому випадку, якщо Покупцем своєчасно підписані та повернуті в установленому порядку акти звірення розрахунків (п.6.1 договору); у разі одержання товару з відстрочкою платежу і його несвоєчасної оплати, Покупець на вимогу Продавця зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу (п.6.2 договору).
Позивач стверджує, що положення спірного правочину не відповідають п.3.8 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті”, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., ст.534 Цивільного кодексу України та ст.216 Господарського кодексу України і тому ця угода має бути визнана недійсною.
Суд не погоджується з даними доводами, виходячи з наступного.
Пунктом 3.8 Інструкції Національного банку України №22 від 21.01.2004р. "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
В статті 534 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Стаття 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з приписів ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 2 даної норми матеріального права встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільною в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб'єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.
Отже, виходячи з наведеного, вбачається право сторін при укладенні господарського правочину щодо вільного, на власний розсуд визначення відповідальності за відповідне правопорушення, яке не суперечить вимогам закону.
Враховуючи скріплення підписами та відбитками печаток з обох боків учасників процесу договору купівлі-продажу №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р., протокол розбіжностей від 23.012.2007р. та узгодження від 22.02.2007р., сторони скористались представленим ним законом правом вільного визначення умов договору та прийнятної для них відповідальності за певний вид порушення умов укладеного правочину.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сторонами здійснювались дії, направлені на виконання оспорюваного договору, що свідчить про фактичне схвалення правочину, тобто має наслідком створення, зміну, припинення цивільних права та обов'язків юридичної особи, стосовно якої укладено угоду.
З огляду на встановлене, невідповідність умов спірного правочину законодавству, яке регулює правовідносини, що витікають з договору поставки, судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про визнання недійсним договору №53/5 (ПСН-02606) від 07.12.2006р.,від 24.01.2008 року як такого, що укладений з порушенням діючого законодавства, не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 46-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -
1.У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м.Маріуполь Донецької області, до Відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів”, м.Запоріжжя, про визнання недійсним договору №53/5/ПСН-02606 від 07.12.2006р., укладеного між учасниками процесу, відмовити.
2.У судовому засіданні 07.09.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.
4.Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Суддя
Повний текст рішення підписано 10.09.2010р.