про залишення заяви без руху
04 вересня 2023 року Справа № 915/1339/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,
розглянувши матеріали заяви
боржника: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою, сформованою у системі "Електронний суд" 29.08.2023, яка того ж дня надійшла до суду та зареєстрована за № 11296/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства. Заявник, посилаючись на п. 2 та 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, просить відкрити провадження у справі про його неплатоспроможність, призначити керуючим реструктуризацією боргів арбітражного керуючого Белінську Наталію Олександрівну, оприлюднити оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на офіційному сайті ВГСУ, винести постанову та визнати його неплатоспроможним, прийняти план реструктуризації та зупинити штрафні санкції. В обґрунтування заявник указує, що станом на дату звернення до суду має заборгованість у сумі 244008,29 грн. перед 14 фінансовими установами: ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ", АТ "ОТП БАНК", ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", ТОВ "ФК "РІАЛЬТО", ТОВ "КРЕДИТПРОМІНВЕСТ", ТОВ "КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ", ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", ТОВ "КАЧАЙ ГРОШІ", ТОВ "МІЛОАН", ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", АТ КБ "ПРИВАТБАНК", ТОВ "ФК "Є ГРОШІ КОМ", ТОВ "ЄВРОПЕЙСЬКА ГРУПА", ТОВ "СЕНС БАНК", яку не може погасити з причини недостатності коштів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1339/23 та визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М.
Дослідивши матеріали поданої заяви, суд дійшов висновку про залишення її без руху, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
З пояснювальної записки до проекту Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави. Також у преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував увагу на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, необхідно враховувати, що, на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексу України з процедур банкрутства не встановлена.
З огляду на виключне право лише боржника - фізичної особи на ініціювання справи про свою неплатоспроможність (ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства), цим Кодексом запроваджено "добровільне банкрутство" боржника - фізичної особи, що є правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації боргів, їх часткового чи повного прощення (списання), за результатом чого отримати звільнення від боргів і відновити свою платоспроможність.
Така правова позиція викладена у п.п. 44-51 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.
Особливості застосування процедури банкрутства до боржника-фізичної особи передбачено Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника- фізичної особи наведені в ч.2 ст. 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Про наявність наведених підстав у кожному конкретному випадку мають свідчити достатні фактичні обставини, які згідно із закріпленими в КУзПБ нормами і вказують на неплатоспроможність фізичної особи або загрозу її неплатоспроможності.
Одночасно, зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати приписам ч. 2 ст. 116 КУзПБ, а ч. 3 ст. 116 КУзПБ передбачено перелік додатків, які мають подаватися до неї.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 116 КУзПБ обов'язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника.
Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 КУзПБ.
Звернення до господарського суду фізичної особи, яка вважає себе неплатоспроможною потребує належної підготовки та подання до суду повного пакету документів, визначених Кодексом України з процедур банкрутства для підтвердження наявності підстав за яких господарський суд без будь-яких сумнівів може відкрити провадження у справі про неплатоспроможність такої фізичної особи. Оскільки Кодексом України з процедур банкрутства лише боржнику - фізичній особі надано право ініціювати провадження про свою неплатоспроможність, то відповідно і обов'язок доведення перед судом наявності ознак такої неплатоспроможності покладається саме на нього.
Тобто, саме на заявника покладено обов'язок надання доказів на підтвердження своїх вимог.
Дослідивши заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, судом встановлено наступні порушення положень КУзПБ.
На виконання п. 3 ч.3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, Боржником надано конкретизований список кредиторів і боржників, у якому Боржником не зазначено суми заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо перед кожним із кредиторів. За таких обставин, вказаний список не може братись судом до уваги як належний доказ виконання п. 3 ч. 3 ст. 116 Кодексу.
При цьому, у вказаному списку ОСОБА_1 зазначає про наявність 14 кредиторів, однак доказів, які підтверджують виникнення зобов'язання перед кожним із них (договорів, закону, тощо) до господарського суду не надано.
На підтвердження заявлених боргових зобов'язань, заявником долучено до матеріалів заяви наступні документи:
- щодо виникнення кредитних зобов'язань заявником надано документи щодо ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", ТОВ "ФК "Є ГРОШІ КОМ", ТОВ "КАЧАЙ ГРОШІ", ТОВ "КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ", ТОВ "МІЛОАН", ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ", ТОВ "СЕНС БАНК", ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", ТОВ "ФК "РІАЛЬТО".
Разом з тим, суд звертає увагу, що майже всі зобов'язання виникли у травні 2023 року чи у червні 2023 року, що суперечить викладеним у заяві обставинам.
- також боржник указує кредитором АТ КБ "ПРИВАТБАНК", однак, згідно Конкретизованого списку кредиторів та довідки банку, наразі заборгованість відсутня, та навіть погашена завчасно.
- матеріали справи містять роздруківку електронного листа без ідентифікуючих ознак відправника про наявність боргу у розмірі 3330,60 грн.
- щодо виникнення кредитних зобов'язань перед іншими кредиторами жодних документальних доказів не надано.
- щодо розміру боргу заявником надано виписку з кредитної історії, сформовану в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" станом на 25.08.2023.
Жодних інших документів, які б вказували на строк виникнення боргу перед кожним кредитором, його розмір, та взагалі про наявність такого боргу суду не надано, при цьому, боржник однією д підстав звернення до суду зазначає п.2 ч.2 ст. 115 КУзПБ за якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців .
Разом з тим, Боржник надає розписки щодо заборгованості перед ТОВ "СЕНС БАНК", у розмірі 36689,26 грн., проте суд зазначає, що надана розписка не є належним та допустимим доказом наявності боргу у розумінні приписів ГПК України.
Надана боржником виписка з кредитної історії, сформована в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" свідчить про те, що за боржником станом на 25.08.2023 загальна поточна заборгованість у розмірі 226660,28 грн. та поточна прострочена заборгованість - 206041,62 грн.
Разом з тим, кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 904/4140/22, постанова Південно - Західного апеляційного суду від 13.02.2023 у справі № 916/2607/22), а тому суд не приймає її в якості доказу..
Слід зауважити, що заявником не проведено належної досудової роботи щодо з'ясування розміру боргу. Так, у дату звернення до суду із даною заявою - 28.08.2023 боржником на електронні адреси фінансових установ надіслані запити щодо розміру боргу, при цьому, ел.адреси фінустанов частково не співпадають з ел.адресами у кредитних документах. Доказів надсилання відповідних запитів на поштові адреси фінустанов до заяви не додано.
При цьому відомості, які можуть бути отримані мають істотне значення для встановлення наявності та розміру заборгованості боржника перед кредиторами.
У заяві про відкриття провадження у справі Боржник зазначає, що докази, які підтверджують виникнення зобов'язання перед кожним із них (договорів, закону, тощо) до заяви не надано у зв'язку із їх відсутністю.
Суд звертає увагу, що посилання Заявника на відсутність у нього оригіналів доказів не звільняє Заявника від обов'язку, визначеного п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, щодо зазначення у кого знаходяться оригінали доказів, та не звільняє від обов'язку вжити заходів щодо отримання засвідчених належним чином копій документів, у тому числі у суду або банківської установи. У разі обґрунтованої неможливості подання зазначених Заявником доказів, процесуальним законодавством передбачена можливість вчинення певних процесуальних дій Заявником (ч. 3 ст. 164, ст. 81 Господарського процесуального кодексу України).
Відсутність доказів наявності кредиторів, первісної документації, на підставі якої виникла заборгованість та суми такої заборгованості, позбавляє можливості суду надати оцінку щодо права боржника звернутись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку ч.2 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Кодекс України з процедур банкрутства визначає обов'язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
Метою законодавця при запровадженні процедури банкрутства фізичних осіб було створення правового механізму, який дозволить фізичній особі - боржнику відновити її задовільний фінансовий стан через механізм погашення всіх існуючих боргів, що реалізується в тому числі шляхом реструктуризації зобов'язань.
Передумовою звернення фізичної особи - боржника до господарського суду із відповідною заявою та намір кінцевого результату є повне відновлення платоспроможності такої особи.
Отже, звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог ст.ст.76-77 ГПК України, що також передбачено п.п.3, 14 ч.3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Не надання всіх доказів до заяви про відкриття провадження у справі унеможливлює для господарського суду здійснити перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясувати наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Водночас при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
Додатково, за матеріалами заяви боржник щомісячно утримує батька, при цьому, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно батько має у власності земельні ділянки та нерухоме майно у різних областях України та за словами заявника отримує пенсію. Заявник не обґрунтував необхідності зазначених щомісячних витрат.
Також суду не наведено необхідності орендувати житло.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 116 Кодексу до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна.
Із змісту наданого заявником опису майна вбачається, що в останньому відображена інформація взята із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру іншого речового права та зазначено про відсутність у нього транспортних засобів.
Водночас, щодо наявності будь-якого іншого рухомого майна (зокрема але не виключно: ювелірні вироби; персональні або домашні електронні пристрої; одяг; твори мистецтва; антикваріат; авторське та суміжні з ним права; права користування природними ресурсами; права на знаки для товарів і послуг; права на об'єкти промислової власності; тощо), яке б дало змогу погасити наявну заборгованість, про яку заявниця зазначає у своїй заяві, останньою в описі не вказано.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно з ч. 5 ст. 116 КУзПБ, декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з поданої до суду заяви, заявником долучено декларації про майновий стан за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Водночас, ані у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ані у деклараціях не зазначено будь-якої інформації щодо особи, яка перебуває у шлюбі із заявником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації); осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням заявника, інших осіб, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних) у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Крім того, відповідно до п. 9 Приміток до затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 № 2627/5 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію".
Водночас, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була йому для заповнення розділу ІІ та ІІІ декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Так, у справі № 910/6639/20, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
На переконання суду, коло членів сім'ї боржника в частини п'ятої статті 116 КУзПБ визначено у зв'язку із встановленням його обов'язку подати декларацію про майновий стан боржника за відповідною формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства, як додаток до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Подання декларації про майновий стан боржника полягає у необхідності підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зазначених у частині другій статті 115 КУзПБ.
Подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміки розміру активів за відповідний період. Поряд з цим, ця декларація повинна містити відомості, що можуть свідчити про ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6639/20 також зазначила, що включення до кола членів сім'ї осіб, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхніх дітей, у тому числі повнолітніх, батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, пояснюється фідуціарним, зазвичай, характером відносин боржника з цими особами (обов'язок діяти якнайкраще в інтересах таких осіб), що може сприяти ухиленню від виконання боржником зобов'язань перед кредиторами шляхом перереєстрації майна (майнових прав) на цих осіб. До цих зловживань правом боржник може вдатись незалежно від того, що ці особи проживають окремо від боржника, не пов'язані з ним спільним побутом та сімейними правами і обов'язками.
Окрім цього, зазначаючи у заяві про відкриття провадження про наявність боргу, заявником у всіх деклараціях не указано про наявність фінансових зобов'язань боржника перед кредиторами, як не указано й витрат, здійснених боржницею протягом звітного періоду. Разом з тим, у розділі ІІ Декларацій заявник указує про наявність доходу, який заявник отримує за основним місцем роботи. За відсутності у деклараціях відомостей щодо витрат, неможливо встановити неплатоспроможність.
Вирішуючи питання про виконання боржником вимог п.12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.
Згідно із до ч.4 ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Таким чином, грошова винагорода арбітражного керуючого є заробітною платою за виконання ним своїх повноважень.
Передбачені п.12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень є гарантією оплати праці арбітражного керуючого в процедурі реструктуризації боргів боржника.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником мають бути додані докази здійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п?ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень (ч. 2 ст. 30 Кодексу). Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", зокрема, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684,00 грн. Таким чином, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п?яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 40260,00 грн. (2684,00*5*3).
Водночас, абз. 7 п. 16 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу установлено, зокрема, що тимчасово, під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також протягом шести місяців після його припинення чи скасування стосовно боржника справу про неплатоспроможність може бути відкрито без здійснення авансування передбаченої цим Кодексом винагороди арбітражному керуючому на депозитний рахунок суду. У такому разі до заяви про відкриття справи про неплатоспроможність додається копія укладеної заявником угоди з обраним ним арбітражним керуючим про виконання арбітражним керуючим повноважень у справі про неплатоспроможність до її закриття з виплатою на умовах, визначених цією угодою, винагороди в розмірі, що не має перевищувати розмір, встановлений цим Кодексом.
Суд зауважує, що дане положення не містить імперативного припису щодо відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без здійснення авансування, а лише указує на таку можливість.
Боржник у даному випадку надав суду Договір про оплату праці винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 25.08.2023 на загальну суму 40260,00 грн. за весь строк виконання повноважень (п.3.1).
Відповідно п. 3,3 Договору, оплата вноситься рівними частинами протягом 10 місяців у розмірі 2013 грн. щомісячно, що у загальній сумі становитиме 20130,00 грн., що є вдвічі меншим, від визначеного КУзПБ розміру.
Надану заявником копію договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 25.08.2023, укладеного між заявником та арбітражним керуючим Белінською Н.О., суд не приймає як належний доказ виконання обов'язку щодо авансування основної винагороди керуючому реструктуризацією, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 114 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до приписів ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, за принципом випадкового вибору.
Арбітражний керуючий може бути відсторонений господарським судом від виконання повноважень розпорядника майна, керуючого реструктуризацією, керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реалізацією за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою у разі.
Таким чином, у разі непризначення арбітражного керуючого, з яким підписано договір, або його відсторонення судом, фактично призведе до того, що призначеному/новопризначеному судом арбітражному керуючому у разі відсутності авансованої боржником винагороди не буде гарантовано оплату праці.
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст.28 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі, які є заінтересованими особами у цій справі.
На думку суду, укладення договору про оплату праці між боржником та арбітражним керуючим може сприяти неналежному виконанню обов'язків останнім, оскільки арбітражний керуючий може бути зацікавлений в однобічному розгляді справи, нехтуючи законними очікуваннями кредиторів щодо повернення боргу.
Обов'язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом України з процедур банкрутства і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, встановленою статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому, ані даний Кодекс, ані інші діючі норми законодавства, не містять умов та не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди керуючому реструктуризацією при поданні заяви та вирішенні судом питання про її прийняття до розгляду. Будь-яких положень, умов та підстав, за яких суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від здійснення авансування винагороди керуючому реструктуризацією чинним законодавством України не передбачено (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №910/2629/20, від 17.02.2021 у справі № 927/166/20).
Суд зауважує, що ні нормами Кодексу України з процедур банкрутства, ні будь-які інші норми чинного законодавства не передбачають ні права суду, ні права сторін на самостійне визначення, зокрема, зменшення на власний розсуд розміру авансування послуг арбітражного керуючого, а також розстрочення авансування винагороди арбітражному керуючому протягом тривалого періоду; не містить Кодекс України з процедур банкрутства і положень щодо можливості та тим більше обов'язку прийняття судом в якості доказу авансування винагороди арбітражному керуючому договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Суд зазначає, що укладений боржником договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого із конкретним арбітражним керуючим не може ототожнюватися з вимогами ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства про авансування винагороди, оскільки цей договір не є гарантією справедливого проведення реструктуризації боргів боржника.
Крім того, укладення договору з арбітражним керуючим не є безумовною підставою для суду для його призначення керуючим реструктуризацією.
За змістом п. 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу встановлено, що боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Отже, звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізична особа повинна зазначити конкретні (а не загальновідомі) обставини, які безпосередньо вплинули на заявника та вказують на настання загрози його неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому), та надати на підтвердження зазначеного відповідні докази. Проте, відповідних обставин заявник не зазначив та відповідних доказів до своєї заяви не долучив.
Відповідно до ч.3 ст.37 Кодексу України з процедур банкрутства, яка застосовується судом відповідно до ст. 113 цього кодексу, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених ст. 174 ГПК України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У ч.ч. 2,4 ст.174 ГПК України зазначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Суд зазначає, що інститут залишення без руху заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство покликаний надати захист заявнику, враховуючи, що допущення ним формальних помилок при оформленні заяви та формуванні додатків до неї не вплине на визначений строк подання заяви, а при їх усуненні, дозволить суду вирішити питання щодо прийняття до провадження заяви для призначення у підготовчому засіданні.
За положеннями ч.1 ст. 117 КУзПБ господарський суд у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або для повернення такої заяви не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття заяви до розгляду.
Згідно з ч.1 ст. 35 цього Кодексу у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду.
Отже, приписами статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання, та прийняття її до розгляду судом першої інстанції.
Разом з тим частинами четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України визначено негативний наслідок для позивача у разі невиконання вимог суду щодо усунення недоліків позовної заяви, а саме якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Враховуючи те, що боржником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано доказів, обов'язковість надання яких передбачено ст. 115 та ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: конкретизованого списку кредиторів і боржників із зазначенням суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; не повністю наведено опис майна боржника; неповно зазначена інформація у Деклараціях; доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень у повному обсязі; доказів наявності заборгованості перед фінансовими установами, які зазначені у заяві; обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання, суд залишає без руху заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов?язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, судом прийнято до уваги прецедентні рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Керуючись ст. 174, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 2, 35, 37, 113, 115, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Заяву ОСОБА_1 б/н від 28.08.2023 про неплатоспроможність боржника залишити без руху.
2. Встановити заявнику 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви.
3. Роз?яснити заявнику, що в разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається заявникові згідно з ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та ст. 38 Кодексу України з процедур банкрутства.
4. Копію ухвали надіслати заявникові на фактичну та електронну адресу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.М.Давченко