79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.09.2023 Справа № 914/1952/23
За позовом: Фізичної особи - підприємця Парашар Нагендера , с.Петропавлівська Борщагівка Київської області
до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів
про: стягнення 148192,76 грн заборгованості за договором поставки №284 від 29.07.2016
Суддя У.І.Ділай
Без участі представників
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023, справу №914/1952/23 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 28.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
10.07.2023 від позивача до суду надійшов лист, до якого долучено оригінали документів, копії яких знаходиться до матеріалів справи.
11.07.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений на адресу, яка зазначена в позові.
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 28.08.2023. Суддя У.І. Ділай перебувала у щорічній відпустці з 01.08.2023 до 31.08.2023. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
29 липня 2016 року між ФОП Парашар Нагендер та Львівським казенним підприємством засобів пересування і протезування укладено договір №284, відповідно до п.1.1. якого, позивач зобов'язався передати у власність замовника товар, який визначений у специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договором.
Згідно п.2.2. договору, товар вказаний, в п. 1.1. цього договору, поставляється замовнику партіями.
Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії та ціна товару кожного найменування (п.2.3. договору).
Згідно п.3.2. договору, перехід права власності на товар відбувається з моменту прийняття (передачі) відповідної партії товару, що оформлюється видатковою накладною або актом прийому-передачі.
Відповідно до п.6.2.2. замовник зобов'язаний здійснювати оплату товару постачальнику на підставі виставленого рахунку та накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару.
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 172 223,55 грн, що підтверджується видатковими накладними: №7 від 02.10.2020 на суму 97361,61 грн; №7 від 04.12.2020 на суму 64007,94 грн; №1 від 10.12.2020 на суму 3724,00 грн; №22 від 24.12.2020 на суму 7130,00 грн.
За твердженням позивача загальна вартість відвантаженого, але не оплаченого товару становить 95082,37 грн.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу в повному обсязі вартості отриманого товару. Відтак, ФОП Парашар Нагендер подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 95082,37 грн основного боргу.
Крім того, керуючись ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 45 217,82грн інфляційних втрат та 7892,57грн 3% річних.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просить стягнути з відповідача 95082,37 грн основного боргу, 45217,82грн інфляційних втрат та 7892,57грн 3% річних за відвантажений товар.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як підтверджується матеріалами справи, 29 липня 2016 року між сторонами укладено договір №284, відповідно до п.1.1. якого, позивач зобов'язався передати у власність замовника товар, який визначений у специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договором. На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 172 223,55 грн, що підтверджено видатковими накладними: №7 від 02.10.2020 на суму 97361,61 грн; №7 від 04.12.2020 на суму 64007,94 грн; №1 від 10.12.2020 на суму 3724,00 грн; №22 від 24.12.2020 на суму 7130,00 грн. Загальна вартість не оплаченого товару становить 95082,37 грн.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу в повному обсязі вартості отриманого товару.
Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в накладних не зазначено. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою зі сторони відповідача.
Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за переданий товар.
Відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 02.12.2022 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування в результаті його реорганізації. Строк для заявлення кредиторами своїх вимог: 03.02.2023.
До матеріалів справи позивач долучив копію вимоги №2 від 16.01.2023, яка надіслана на адресу відповідача. За змістом вказаної вимоги позивач просив задовольнити кредиторські вимоги в розмірі 95082,37 грн. Господарському суду не подано доказів розгляду зазначеної вимоги комісією з припинення.
Правове регулювання процедури припинення юридичної особи шляхом ліквідації за рішенням її учасника спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом такого учасника як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і правом кредитора цієї юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про її припинення, на задоволення своїх кредиторських (грошових) вимог. Тож настання наслідків у вигляді припинення юридичної особи шляхом добровільної ліквідації є можливим за умови дотримання учасником цієї особи та її ліквідаційною комісією (ліквідатором) добросовісної й послідовної поведінки, обумовленої положеннями цивільного законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу. Інша поведінка названих осіб суперечитиме таким засадам цивільного законодавства, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється, зокрема, в результаті реорганізації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з ч. 1 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
Частинами 3, 5, 6 статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може ставити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання (ст. 106 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК України, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
У матеріалах справи відсутні відомості про відповідні обставини затвердження/незатвердження передавального акту Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування.
Звернувшись до відповідача з вимогою про включення кредиторських вимог до передавального акту, позивач намагався захистити свій майновий інтерес на задоволення своїх вимог за спірним договором.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за спірним договором суд зазначає таке.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути заборгованість за поставлений товар.
Виходячи із встановлених судом обставин справи, такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.
Якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулося в межах строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення, однак ліквідаційна комісія (ліквідатор) ухилилася від розгляду цих вимог, то кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ліквідаційної комісії (ліквідатора) про зобов'язання визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог. За тих самих обставин щодо своєчасного звернення, однак у випадку відмови ліквідаційної комісії (ліквідатора) у задоволенні кредиторських вимог, кредитор має право звернутися із зазначеним позовом до суду протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову (частина п'ята статті 105, частина восьма статті 111, частина третя статті 112 ЦК України).
При цьому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, саме шляхом застосування способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, може вирішуватися питання про відновлення порушеного права.
Суд звертає увагу, що заявлені вимоги можуть бути предметом під час вирішення судом спору про визнання грошових вимог та зобов'язання включити їх до передавального акту
Виходячи із вищенаведеного, в Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цьому спорі через невідповідність обраного позивачем способу захисту приписам статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 08.09.2023.
Суддя Ділай У.І.