ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2023Справа № 910/9486/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Фізичної особи - підприємця Малиновського Олександра Леонідовича до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 39 713,93 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У червні 2023 року Фізична особа - підприємець Малиновський Олександр Леонідович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - Підприємство) 39 713,93 грн, з яких: 19 424,00 грн - основний борг, 13 400,96 грн - пеня та 6 888,97 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) від 5 квітня 2021 року № УМТЗ-21-187/12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
5 липня 2023 року на адресу суду від позивача надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 липня 2023 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9486/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
3 серпня 2023 року на адресу суду від Підприємства надійшов відзив на позовну заяву від 27 липня 2023 року вих. № 8-1313, у якому останнє заперечувало проти задоволення позову, вказувало на те, що невиконання зобов'язань за договором зумовлене настанням форс-мажорних обставин: запровадженням на всій території України дії карантину та введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Тому, на думку відповідача, у силу положень частини 1 статті 617 ЦК України та пункту 8.1. договору, він звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань. Також відповідач вказував на безпідставність нарахування позивачем штрафних санкцій та компенсаційних виплат за спірний період та просив відмовити в їх задовленні в зв'язку з недотриманням позивачем приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пропуском річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
9 серпня 2023 року на адресу суду від позивача надійшло повідомлення про те, що ціна позову не змінилася.
Жодних інших клопотань та заяв по суті справи від сторін не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
5 квітня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-187/12, відповідно до умов якого Підприємець зобов'язався поставити Підприємству товари (ДК 021:2015: 39220000-0 - кухонне приладдя, товари для дому та господарства і приладдя для закладів громадського харчування; ДК 021:2015: 39830000-9 - продукція для чищення; ДК 021:2015: 33760000-5 - туалетний папір, носові хустинки, рушники для рук і серветки), зазначені в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, або в заявці в разі поставки товару до укладання вказаної угоди, а відповідач - оплатити отриману продукцію.
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно із заявкою Підприємства, переданою Підприємцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляється за цим договором, передбачені у специфікаціях, або в заявці в разі поставки товару до укладення цього правочину (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору його загальна ціна на момент укладання складає 19 424,00 грн без ПДВ.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться наступним чином: Підприємець передає Підприємству рахунок для оплати замовленої продукції, а останнє згідно цих рахунків у рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати якого зазначаються в кожній специфікації або в заявці (у разі поставки товару до укладання цього договору окремо). Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міністерства оборони України (у разі його залучення), якщо інше не передбачено умовами договору.
Строк, місце поставки партії товару, умови його поставки та гарантії будуть вказані в кожній специфікації або заявці (у разі поставки товару до укладання цього договору) окремо (пункти 5.1. - 5.3. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (пункт 10.1. договору).
Специфікацією від 5 квітня 2021 року № 1 до договору сторони погодили поставку товарів на загальну суму 8 370,00 грн із зазначенням умов її оплати: 100 % оплати - протягом 30 банківських днів після поставки. Строк поставки - до 7 квітня 2021 року.
Специфікацією від 5 квітня 2021 року № 2 до договору сторони погодили поставку товарів на загальну суму 7 940,00 грн із зазначенням умов її оплати: 100 % оплати - протягом 30 банківських днів після поставки. Строк поставки - до 7 квітня 2021 року.
Специфікацією від 5 квітня 2021 року № 3 до договору сторони погодили поставку товарів на загальну суму 3 114,00 грн із зазначенням умов її оплати: 100 % оплати - протягом 30 банківських днів після поставки. Строк поставки - до 7 квітня 2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а Підприємством - прийнято товар на загальну суму 19 424,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 7 квітня 2021 року: № 43 на суму 8 370,00 грн, № 42 на суму 3 114,00 грн та № 36 на суму 7 940,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін без жодних заперечень чи зауважень щодо кількості, асортименту, якості поставленого товару, у тому числі щодо строків здійснення поставки зазначеної продукції.
Разом із цим, в обумовлений договором строк Підприємство не оплатило за поставлений йому товар.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу за договором, яка складає 19 424,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Підприємство на момент прийняття рішення не надало доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого Підприємцем товару, позивач просив стягнути з відповідача 6 888,97 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості за період з червня 2021 року по квітень 2023 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розраховані судом суми вказаної компенсаційної виплати, дана позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також позивач просив суд стягнути з Підприємства 13 400,96 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості за період прострочення з 25 травня 2021 року до 8 червня 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.
За умовами пункту 7.2. договору в разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо оплати товару Підприємство сплачує Підприємцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях, за кожний день прострочення у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак пунктом 7 Розділу Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
На час звернення позивача до суду з даним позовом на всій території України тривав карантин, який був установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Враховуючи викладене, нарахування Підприємцем пені більше ніж за 6 місяців є обґрунтованим.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач заявив про застосування строків позовної давності щодо нарахованої неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 257, пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскільки вказаною нормою продовжено строк позовної давності по вимогам щодо стягнення штрафних санкцій на час дії карантину, який не був скасований на момент звернення до суду з даним позовом (9 червня 2023 року), останній дійшов висновку про те, що Підприємець не пропустив зазначений строк.
Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності в 1 рік є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.
Проте, частиною 1 статті 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто, нарахування заявленої до стягнення пені має здійснюватися не з 25 травня 2021 року, а з 27 травня 2021 року.
Враховуючи викладене, судом проведено власний розрахунок заявленої до стягнення пені за належний період прострочення виконання зобов'язання відповідачем - з 27 червня 2021 року по 8 червня 2023 року (включно).
За перерахунком суду, обґрунтований розмір пені складає 13 385,00 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 15,96 грн пені слід відмовити у зв'язку з її необґрунтованістю.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про непідтвердження позивачем дати здійснення поставки спірних товарів з огляду на таке.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на дату здійснення спірної поставки товару) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Наявні у матеріалах справи видаткові накладні від 7 квітня 2021 року: № 43 на суму 8 370,00 грн, № 42 на суму 3 114,00 грн та № 36 на суму 7 940,00 грн, - підписані уповноваженими представниками сторін, що не заперечується відповідачем, а також містять усі вищевказані обов'язкові реквізити первинних документів, у тому числі дані про місце й дату їх складання .
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 6 червня 2018 року в справі № 906/953/17.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відтак, враховуючи відсутність доказів порушення позивачем обумовленого у специфікаціях строку поставки товару - 7 квітня 2021 року, та відсутність з боку відповідача претензій до Підприємця з приводу порушення ним обумовлених договором та специфікаціями строків постачання товару, наявність у матеріалах справи належним чином оформлених та підписаних без заперечень та зауважень видаткових накладних, суд дійшов висновку про те, що Підприємець належними доказами довів факт виникнення у Підприємства грошового зобов'язання зі сплати отриманого ним товару, яке відповідач повинен був виконати до 26 травня 2021 року (30-й банківський день після дати поставки товару).
Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності правових підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання вказаного зобов'язання у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 8.1. - 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим правочином у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне зобов'язання.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги Підприємця підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Фізичної особи - підприємця Малиновського Олександра Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 19 424 (дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 00 коп. основної заборгованості, 6 888 (шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 97 коп. інфляційних втрат, 13 385 (тринадцять тисяч триста вісімдесят п'ять) грн 00 коп. пені та 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 92 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 8 вересня 2023 року.
Суддя Є.В. Павленко