вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.09.2023м. ДніпроСправа № 904/3058/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/3058/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ОВЕН"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 09.06.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ОВЕН" (далі - відповідач) про стягнення 52.131,51 грн, з яких: 26.122,22 грн основної заборгованості за договором про надання з організації перевезення відправлень №127879 від 08.11.2016, пені у розмірі 2.272,28 грн, тридцяти процентів річних у розмірі 14.578,35 грн та 9.158,66 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3058/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023.
Ухвалою від 16.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 06.07.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувавши наслідки спливу позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Через відділ документального забезпечення 14.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та залучити до матеріалів справи відомості з ЄДР щодо відповідача та специфікації спірних актів.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач стверджує, що він надав відповідачу послуги з організації перевезення відправлень, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані з боку позивача, однак відповідач ухиляється від їх підписання. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість, позивач нарахував пеню, проценти річних та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог з посиланням на те, що позивача надсилав відповідачу кореспонденцію на електронні адреси, які відповідачу не належать. Також відповідач зазначає, що позовна заява з тим самим предметом та підставами позову вже розглядалась господарським судом Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 17.01.2023 року у справі №904/2415/22 позовну заяву позивача було залишено без розгляду.
З позовними вимогами відповідач не погоджується та вважає їх такими, які заявлені з пропуском позовної давності, а тому на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладання договору; надання послуг; настання строку оплати послуг; фактичної оплати послуг; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що між позивачем (далі - позивач, експедитор) та відповідачем (далі - відповідач, замовник) був укладений договір про надання послуг з організації перевезення відправлень №127879 від 08.11.2016 (далі - договір), за яким відповідно до пункту 2.1 експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення (надалі за текстом - послуги), а замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору експедитор надає замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими експедитором. За надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua.
Загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100% вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку-фактури (пункт 5.1 договору).
Згідно з пунктом 8.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом 1 (одного) року з дати підписання, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором. У разі якщо ні одна із сторін договору, письмово за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору пролонгується (продовжується) на один рік на тих же самих умовах.
Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 26.122,22 грн, а саме:
рахунок-фактуру №НП-000388537 від 20.07.2018 на суму 1.213,19 грн (арк. 8, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000431474 від 31.07.2018 на суму 2.908,80 грн (арк. 10, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000473204 від 10.08.2018 на суму 2.561,60 грн (арк. 12, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000508987 від 20.08.218 на суму 2.858,97 грн (арк. 14, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000564057 від 31.08.2018 на суму 1.997,65 грн (арк. 16, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000626881 від 10.09.2018 на суму 1.763,00 грн (арк. 18, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000862407 від 20.09.2018 на суму 1.637,34 грн (арк. 20, том 1);
рахунок-фактуру №НП-000927091 від 30.09.2018 на суму 1.161,25 грн (арк. 22, том 1);
рахунок-фактуру №НП-001015215 від 10.10.218 на суму 1.285,55 грн (арк. 24, том 1);
рахунок-фактуру №НП-001086337 від 20.10.2018 на суму 819,00 грн (арк. 26, том 1);
рахунок-фактуру №НП-001176233 від 31.10.2018 на суму 2.754,22 грн (арк. 28, том 1);
рахунок-фактуру №НП-001256309 від 10.11.2018 на суму 3.986,65 грн (арк. 30, том 1);
рахунок-фактуру №НП-001340524 від 20.11.2018 на суму 1.175,00 грн (арк. 32, том 1).
На виконання умов договору позивачем були надані послуги відповідачу на загальну суму 26.122,22 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а саме:
актом №НП-000388537 від 20.07.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.213,19 грн (арк. 7, том 1);
актом №НП-000431474 від 31.07.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 2.908,80 грн (арк. 9, том 1);
актом №НП- НП-000473204 від 10.08.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 2.561,60 грн (арк. 11, том 1);
актом №НП- НП-000508987 від 20.08.218 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 2.858,97грн (арк. 13, том 1);
актом №НП-000564057 від 31.08.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.997,65 грн (арк. 15, том 1);
актом №НП-000626881 від 10.09.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.763,00 грн (арк. 17, том 1);
актом №НП-000862407 від 20.09.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.637,34 грн (арк. 19, том 1).
актом №НП- НП-000927091 від 30.09.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.161,25 грн (арк. 21, том 1);
актом №НП- НП-001015215 від 10.10.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.285,55 грн (арк. 23, том 1);
актом №НП-001086337 від 20.10.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 819,00 грн (арк. 25, том 1);
актом №НП-001176233 від 31.10.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 2.754,22 грн (арк. 27, том 1);
актом №НП-001256309 від 10.11.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 3.986,65 грн (арк. 29, том 1).
актом №НП-001340524 від 20.11.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1.175,00 грн (арк. 31, том 1).
Долучені до позовної заяви акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) в паперовому вигляді підписані з боку позивача, підпис відповідача відсутній.
Позивач долучив до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків (арк. 46, том 1) за період з 01.07.2018 до 08.06.2023, який складений щодо заборгованості відповідача за укладеними /у різний період/ між позивачем та відповідачем договорами про надання послуг з організації перевезень відправлень, з якого вбачається, що станом на 08.06.2023 заборгованість відповідача перед позивачем складає 26.122,22 грн.
Позивач надав до справи опис вкладення у цінний лист, датований поштою - 21.07.2021 (арк. 47, том 1), який свідчить про направлення позивачем на адресу відповідача рахунків-фактур та актів за договором. Матеріали справи містять і докази отримання відповідачем вказаних документів 27.07.2021, а саме рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення (арк. 51, том 1) з відміткою представника відповідача.
Оскільки відповідач спірну заборгованість у добровільному порядку не погасив, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 26.122,22 грн основної заборгованості, пені у розмірі 2.272,28 грн, тридцяти процентів річних у розмірі 14.578,35 грн та 9.158,66 грн інфляційних втрат.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг з організації перевезень відправлень.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено вище, між сторонами укладено договір на про надання послуг з організації перевезень відправлень. Вказана обставина визнається відповідачем, а тому не підлягає доказуванню.
Договір, укладений між сторонами у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За своїми основними та другорядними (не основними) ознаками договір №127879 про надання послуг з організації перевезення відправлень від 08.11.2016 є договором транспортного експедирування.
Статтею1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 №1955-ІV визначено, що:
- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу;
- експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно- експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;
- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічні приписи містить ст. 929 ЦК України.
Суд зазначає, що умови транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативними правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).
Відповідно до пункту 5.2 договору експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником.
Як вище встановлено судом, позивач направив на адресу відповідача рахунки-фактури та акти 21.07.2021 листом з описом вкладення і вказане відправлення було отримано відповідачем 27.07.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Суд наголошує, що відповідач не спростовував в процесі здійснення провадження у справі №904/3058/23 те, що на виконання п. 5.2 договору позивач склав акти наданих послуг на підставі фактичного наданих послуг і надіслав замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником.
Отже, суд доходить висновку, що позивачем обрано спосіб направлення на адресу відповідача актів надання послуг, що передбачено п. 5.2.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг (далі за текстом - акт) та повертає експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий день надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання замовником актів в продовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі, вважається, що акти погоджено, послуги експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманим рахунком та актами наданих послуг.
Як вище встановлено судом, відповідач отримав акти наданих послуг 27.07.2021, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
Тобто, з урахуванням п. 5.3 договору, відповідач мав узгодити отримані від позивача акти в строк до 29.07.2021 включно.
Однак, матеріали справи №904/3058/23 не містять ані підписаних з боку відповідача актів наданих послуг, ані доказів наявності мотивованої відмови від їх підписання, що прямо передбачено п. 5.3 договору.
Таким чином з огляду на наявні у справі №904/3058/23 докази та положення п. 5.3 договору суд доходить висновку, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 26.122,22 грн вважаються погодженими, а послуги за замовленнями надані в повному обсязі.
Також у справі №904/3058/23 містяться специфікації (арк. 33-45, том 1), у яких вказані експрес-накладні, вартість послуг за якими співпадає із сумою послуг, вказаною у актах наданих послуг. Вказані обставини свідчать про вірогідність існування таких експрес-накладних.
У відзиві відповідач визнає, що оплата за надані послуги мала бути ним здійснена.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином відповідач факт отримання послуг фактично визнав.
Однак відповідач помилкового зазначає, що така оплата мала бути здійснена ним в період з 22.07.2018 по 22.11.2018, адже, як встановлено судом, з огляду на умови п. 5.3 договору акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 26.122,22 грн вважаються погодженими лише 29.07.2021, а тому у відповідача виник обов'язок з оплати зазначених послуг 29.07.2021.
Більш того суд враховує, що отримавши спірні акти наданих послуг у липні 2021 року, відповідач проти таких послуг (актів) не заперечував аж до моменту до звернення позивача з даною позовною заявою до суду, тобто до червня 2023 року.
Також суд бере до уваги і те, що договір між сторонами укладений 08.11.2018. Як вбачається з акта звірки (арк. 46, том 1), протягом дії договору позивачем відповідачу були надані саме послуги, стягнення вартості яких і є предметом вирішення спору у справі №904/3058/23, однак матеріали справи не містять доказів розірвання, припинення, визнання недійсним тощо спірного договору, що свідчить не лише про отримання відповідачем послуг від позивача, але і про зацікавленість відповідача в дії спірного договору протягом трьох років. Суд акцентує увагу, що відповідач визнає факт укладення договору і не заперечує його дійсність на час вирішення спору по суті.
Позивач долучив до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків (арк. 46, том 1) за період з 01.07.2018 до 08.06.2023, який складений позивачем щодо заборгованості відповідача за укладеними /у різний період часу/ між позивачем та відповідачем договорами про надання послуг з організації перевезень відправлень, з якого вбачається, що станом на 08.06.2023 заборгованість відповідача перед позивачем складає 26.122,22 грн (не підписаний відповідачем).
Як зазначалось вище, з огляду на умови п. 5.3 договору акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 26.122,22 грн вважаються погодженими 29.07.2023, а послуги за замовленнями - наданими в повному обсязі, а тому відповідач зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з вказаними актами.
Відповідно до п. 5.1 договору оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100% вартості наданих послуг упродовж 2 банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку-фактури.
Відтак, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 29.07.2021. Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі відповідач не надав.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 26.122,22 грн основної заборгованості визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.3.1 договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань є більшим, ніж це передбачено ч. 6. ст. 232 ГК України і становить один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 30.07.2021 до 30.01.2022 на загальну суму 2.272,28 грн.
Відповідач проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити, а отже не визнав і нарахування пені.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, судом встановлено помилки у визначенні кількості днів прострочення.
Таким чином, здійснивши перерахунок, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 2.260,82 грн, а у стягненні пені в розмірі 11,46 грн слід відмовити.
Також, суд звертає увагу, що не зважаючи на умови договору про можливість нарахування пені протягом року та зміни, внесені в ГПК України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, як передбачено ч. 6 ст. 232 ГПК України.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач порушив договірні зобов'язання (ст. 610 ЦК України), і вважається таким, що прострочив його виконання (ст. 612 ЦК України), а тому наявні підстави для застосування встановленої законом (або договором) відповідальності.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 6.3.1 договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору 30 (тридцять) процентів річних від суми заборгованості.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача тридцять процентів річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 30.07.2021 до 08.06.2023 у загальних розмірах 14.578,35 грн та 9.158,66 грн відповідно.
Відповідач проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити, а отже не визнав і нарахування пені.
Господарський суд перевірив нарахування 30 процентів річних та інфляційних втрат і встановив неточності у розрахунку процентів річних, що вплинули на результат, а тому з відповідача, за перерахунком суду, підлягають стягненню проценти річних у розмірі 14.556,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 9.158,66 грн.
Оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач довів обставини наявності основної заборгованості у повному обсязі та підлягає задоволенню.
Водночас належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
За загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, що виникають з договорів транспортного експедирування, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов'язкових вимог щодо такого виду договорів із зазначенням його істотних умов та у відповідній формі.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, укладаючи договір про надання послуг з організації перевезень вантажів відповідач погодився з обов'язковою дією умов вказаного договору і, зокрема, положень п. 5.3, а тому не підписання актів наданих послуг не є підставою для того щоб вважати послуги не наданими, у разі дотримання позивачем інших положень договору і, зокрема, п. 5.2.
Суд, приймаючи рішення у справі №904/3058/23, взяв до уваги позицію Центрального апеляційного господарського суду, яка викладена у постанові від 30.05.2023 у справі №904/2416/22, яка є релевантною до справи №904/3058/23, і у якій зроблено висновок, що скаржник не спростував твердження суду про те, що на виконання п. 5.2 договору позивач на юридичну адресу відповідача надіслав підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання замовником, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.07.202 №0590003189106. Цінний лист №0590003189106 був отриманий відповідачем 27.07.2021. З огляду на умови п. 5.3 договору, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) вважаються погодженими, послуги за замовленнями надані в повному обсязі, претензії від відповідача відсутні. Тому відповідач зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з вказаними актами.
Приймаючи рішення по суті спору, суд виходить із того, що докази, які подані позивачем разом із позовною заявою, є достатніми для прийняття рішення по суті позовних вимог, оскільки позивачем дотримано п. 5.2 договору та направлено, а відповідачем отримано та не надано письмової мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг.
Щодо застосування строку позовної давності, яку у відзиві відповідач просить застосувати відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Як встановлено судом вище, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 29.07.2021.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як зазначено у ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);
5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу);
8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено: розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;
Вказані зміни набули чинності 02.04.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.
В подальшому Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.
Таким чином з моменту настання строку оплати послуг (29.07.2021) і до часу звернення позивача до суду (13.07.2023) строки як загальної, так і спеціальної позовної давності були зупинені.
Також суд відзначає, що укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення відправлень, за яким експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення, а замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.
Частинами 1, 2 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Глава 65 Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.
За договором перевезення вантажу (ст. 909 Цивільного кодексу України) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Слід зазначити, що особливістю та відмінністю договору перевезення від договору транспортного експедирування є те, що договір перевезення завжди є трьохстороннім (Відправник, Перевізник, Одержувач) (ст. 909 Цивільного кодексу України), а договір транспортного експедирування - двостороннім (Експедитор, Замовник).
Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються ст. 316 Господарського кодексу України та статтями глави 65 Цивільного кодексу України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями глави 64 Цивільного кодексу України є суттєво різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства.
Відтак, спеціальні строки позовної давності, визначені ст. 925 Цивільного кодексу України та п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України та стосуються саме перевезення вантажу, а на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням, не поширюються.
В даному випадку, спір виник між експедитором та замовником за двостороннім договором транспортного експедирування, а не договором укладеним між вантажовідправником, вантажоодержувачем та перевізником, що є обов'язковою умовою за договором перевезення.
Тому посилання відповідача на застосування наслідків пропуску позивачем строків, визначених ст. 925 ЦК України, є помилковим.
На правовідносини, які виникли між експедитором та замовником за укладеним між сторонами договором про надання послуг з організації перевезення відправлень поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Також висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 30.05.2023 у справі №904/2416/22.
А тому, навіть якщо припустити, що строк виконання зобов'язання настав у 2018 році, враховуючи, що законом було зупинено строки позовної давності починаючи з 02.04.2020 та до часу звернення позивача до суду (13.07.2023), то трирічний строк позовної давності не є пропущеним.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, щовипливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.682,39 грн з урахуванням того, що 99,94 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ОВЕН" (Україна, 51100, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, селище міського типу Магдалинівка, вул. Центральна, будинок 2; ідентифікаційний код 25522107) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" (Україна, 03026, місто Київ, СТОЛИЧНЕ ШОСЕ, будинок 103, корпус 1, ПОВЕРХ 9; ідентифікаційний код 31316718) 26.122,22 грн (двадцять шість тисяч сто двадцять дві грн 22 к.) основної заборгованості, 2.260,82 грн (дві тисячі двісті шістдесят грн 82 к.) пені, 14.556,88 грн (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн 88 к.) тридцяти процентів річних, 9.158,66 грн (дев'ять тисяч сто п'ятдесят вісім 66 к.) інфляційних втрат, 2.682,39 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн 39 к.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені у розмірі 11,46 грн, тридцяти процентів річних у розмірі 21,47 грн) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк