вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" вересня 2023 р. Справа№ 911/911/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Ткаченка Б.О.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни
на рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2023
у справі №911/911/23 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Чебиряк Оксани Петрівни
до Фізичної особи - підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни
про стягнення 25 000, 00 грн.,-
Фізична особа-підприємець Чебиряк Оксана Петрівна звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення боргу за договором транспортного експедирування у сумі 25 000, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2023 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чебиряк Оксани Петрівни до Фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни на користь Фізичної особи-підприємця Чебиряк Оксани Петрівни 25 000, 00 грн. заборгованості, 2 684, 00 грн. витрат по сплаті судового збору, 4 700, 00 грн. витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Фізична особа-підприємць Гаврилюк Лідія Павлівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2023 у справі №911/911/23 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляціна скарга мотивована тим, що рішенн суду першої інстанції є незаконним, ухваленим із порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, та без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, апелянт зазначив, що з накладної №4430103214873 вбачається, що лист з документами на оплату повернувся за зворотною адресою. Скаржник звертає увагу, що вказаний лист надіслано позивачем за адресою: АДРЕСА_3. Однак, Відповідач знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, станом на день розгляду справи, відповідач не отримав оригіналів CMR, документів та маршрутного листа.
Крім того, апелянт вказує, що позивачем не надано доказів отримання та надсилання електронною поштою договору-заявки № 19 від 13.01.2023року, а також, доказів, що така заявка на здійснення міжнародного перевезення між сторонами укладалась за допомогою електронної пошти. Надана позивачем копія договору-заявки є неналежним та недопустимим доказом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023 апеляційну скаргу у справі №911/911/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03.07.2023 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зокрема, позивач зазначив, що він вказав у листі повну адресу відповідача, яка не завжди відображається в накладній чи фіскальному чеку. Позивач є добросовісним учасником спірних господарських правовідносин, який, з метою оплати наданих послуг, вжив усіх заходів для направлення документів іншій стороні.
Крім того, обов'язковість підписання електронним цифровим підписом документів, в умовах заявки не зазначено, тому доводи апелянт на відсутність електронного цифрового підпису є безпідставними та необґрунтованими.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3356/23 від 28.08.2023, у зв'язку перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/911/23.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Коротун О.М., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни по справі № 911/911/23 прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 13.01.2013 року між фізичною особою-підприємцем Чебиряк Оксаною Петрівною (за договором перевізник) та фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною (за договором замовник) укладено договір-заявку на здійснення міжнародного перевезення №19 (далі - договір-заявка), відповідно до умов п.п. 1, 4 якого, перевізник зобов'язався організувати міжнародне перевезення вантажу запасні частини для виробництва 0,5 тон, 6 палета місць, за маршрутом м. Дортмунт (Німеччина) - м. Київ.
Позивач зазначив, що перевезення відбувалося за посередництва експедитора (виконавця) фізичної особи - підприємця Воробея І.І., який до безпосереднього виконання перевезення залучив перевізника фізичну особу - підприємцяЧебиряка П.М., що підтверджується доданими до матеріалів справи заявками б/н від 16.01.2023 року.
Відповідно до пп. 4.8 п. 4 договору-заявки, дата розвантаження 23.01.2023 року.
Згідно із п. 5 договору-заявки, вартість перевезення 25 000, 00 грн. Форма оплати безготівкова. Термін оплати протягом 2-3 банківських днів після отримання замовником оригіналів CMR, документів та маршрутного листа (пп. 5.1, 5.2 п. 5 договору-заявки).
Як зазначає позивач, на виконання договору-заявки ним доставлено вантаж до міста Києва, що підтверджується складеною міжнародною товаро-транспортною накладною CMR №148713 від 17.01.2023 року.
01.03.2023 року позивачем на адресу відповідача було направлено документи, що підтверджують виконання перевезення, а саме: CMR №148713 від 17.01.2023 року, рахунок, акти, маршрутний лист, заявка, рекомендованим листом з описом вкладення, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист від 01.03.2023 року та накладною Укрпошта №4430103214873. Однак, у строк до 09.03.2023 року відповідач надані позивачем послуги з перевезення у сумі 25 000,00 грн. не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Водночас, заперечуючи проти позову апелянт зазначає, що з накладної №4430103214873 вбачається, що лист з документами на оплату повернувся за зворотною адресою. Скаржник звертає увагу, що вказаний лист надіслано позивачем за адресою: АДРЕСА_3. Однак, Відповідач знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Тому, станом на день розгляду справи, відповідач не отримав оригіналів CMR, документів та маршрутного листа.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) та сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 ЦК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України (далі ГК України), за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна відповідно до Закону України від 01.08.2006 року №57-V (далі - Конвенція), договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №148713 від 17.01.2023 року підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором-заявкою.
Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено перелік даних, які повинна містити вантажна накладна.
За приписами статті 9 Конвенції, саме вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.05.2018 року у справі №920/99/17.
Згідно ст. ст. 526, 629 ЦК України, п. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Апелянт зазначає, що позивач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором-заявкою, оскільки, згідно умов договору-заявки, зобов'язання з поставки повинно було бути виконане 23.01.2023 року, а фактично виконано 24.01.2023 року.
Згідно ст. 1 Конвенції її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначене в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Тому, до правовідносин сторін даного спору також застосовуються положення Конвенції.
Як вже зазначалось, відповідно до ст.ст. 4, 5, 6, 9 Конвенції, первинним доказом виконання перевезення є міжнародна вантажна накладна.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (СМК).
Колегією суддів встановлено, що спірне перевезення було виконано згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) №148713 від 17.01.2023 року. Вантаж передано належному одержувачу, що підтверджується печаткою в графі 24 міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR).
Факт здійснення позивачем перевезення згідно договору-заявки не заперечується відповідачем.
Умовами договору-заявки передбачено відповідальність за порушення договірних зобов'язань, в тому числі і порушення строків доставки вантажу.
Таким чином, сторони в договорі-заявці чітко визначили відповідальність позивача за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором, в тому числі за несвоєчасну доставку вантажу шляхом сплати штрафних санкцій. Отже, відповідач не позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав щодо стягнення з позивача штрафних санкцій за несвоєчасну доставку вантажу.
Однак, неналежне виконання перевізником зобов'язань за договором, а саме, несвоєчасна доставка вантажу та, як наслідок, сплата штрафних санкцій, не є підставою для звільнення замовника від обов'язку сплатити за надані послуги.
Посилання відповідача на те, що договір-заявка не містить електронного цифрового підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, а також, що така заявка є неналежним доказом є необґрунтованими з огляду на наступне.
Позивачем до позовної заяви в якості доказу додано договір-заявку на здійснення міжнародного перевезення №19 від 13.01.2023 року, який підписано представниками обох сторін та скріплено їх печатками. Договір-заявка надіслана відповідачем за допомогою електронної пошти та містить печатки фізичних осіб-підприємців та підписи сторін. Відповідачем не надано доказів, що на дату надіслання договору-заявки печатку фізичної особи - підприємця Гаврилюк Л.П. було втрачено або нею скористалась неуповноважена на те особа. Крім того, доказом того, що перевезення виконано за заявкою відповідача, є копія накладної CMR №148713 від 17.01.2023 року без зауважень з боку вантажоодержувача.
Крім того, згідно ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис може використовуватися для ідентифікації автора електронного документа. Тобто, його використання сторонами не є обов'язковим та умовами Договору-заявки не визначено, а тому, встановлення факту наявності чи відсутності електронного підпису у договорі не є визначальним у даному випадку.
Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги відсутність заперечення відповідачем недійсності його підпису та відбитку печатки на договорі-заявці та не надання суду доказів того, що на дату надіслання заявки печатку фізичної особи - підприємця Гаврилюк Л.П. було втрачено чи нею скористалась не уповноважена на те особа, враховуючи норми ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про надсилання на його електронну пошту саме відповідачем договору-заявки є більш вірогідними. Вказане спростовує доводи відповідача про відсутність доказів отримання та надсилання електронною поштою заявки на здійснення міжнародного перевезення.
Таким чином, долучена до матеріалів справи копія договору-заявки є належним та допустимим доказом підтвердження існування між сторонами правовідносин щодо надання послуг з організації перевезення вантажу на умовах, визначених цим договором-заявкою.
Щодо доводів апелянта про неотримання від позивача оригіналів CMR, документів та маршрутного листа, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, CMR №148713 від 17.01.2023 року, рахунок, акти, маршрутний лист, заявка надсилалися на адресу відповідача: АДРЕСА_3, що підтверджується накладною № 4430103214873.
Апелянт зазначає, що накладна № 4430103214873 не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження факту направлення позивачем і отримання відповідачем оригіналів вищезазначених документів, оскільки відповідач знаходить за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи видно, що вищевказане відправлення повернуто за зворотною адресою «відправлення не вручене під час доставки: інші причини».
Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (надалі - правила) рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), який приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.
Реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку (пункт 2 Правил).
Розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (пункт 2 Правил).
На поштовому відправленні, поштовому переказі зазначається найменування адресата: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (у називному відмінку). На рекомендованих листах може бути зазначено лише прізвище та ініціали або ім'я та прізвище адресата (пункт 42 Правил).
На поштовому відправленні, поштовому переказі зазначається поштова адреса в такій послідовності: найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулку), номер будинку, квартири; найменування населеного пункту, району, області; поштовий індекс; країна призначення (пункт 42 Правил).
Оператори поштового зв'язку зобов'язані забезпечувати надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості відповідно до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв'язку, умов договору (пункт 10 Правил).
Зважаючи на вказане, наявна в матеріалах справи накладна № 4430103214873 Укрпошти підтверджує надання АТ «Укрпошта» послуг поштового зв'язку відповідачу. Оскільки оператор поштового зв'язку забезпечує надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості, можна стверджувати, що позивач належним чином зазначив на поштовому конверті прізвище та ініціали адресата та його адресу. В протилежному випадку оператор поштового зв'язку не прийняв би поштове відправлення - адже таке б не відповідало встановленому рівню якості відповідно до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв'язку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що аналогічне оформлення поштового документа, а саме зазначення адреси відповідача: АДРЕСА_3 було при направленні Гаврилюк Лідії Павлівни позовної заяви з додатками, що підтверджується накладною № 4430103233215.
З сайту «Укрпошта» вбачається, що відправлення за накладною № 4430103233215 отримано відповідачем 04.05.2023 року.
До того ж з опису вкладення до відправлення № 4430103233215 видно, що разом з позовною заяву позивач направляв на адресу відповідача CMR №148713 від 17.01.2023 року, акт наданих послуг, заявку.
Натомість, отримавши вказаного листа відповідач не здійснив жодних дій щодо погашення заборгованості за наданні позивачем послуги з перевезення.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач, стверджуючи про необхідність направлення йому оригіналів документів як умови для виникнення зобов'язання з оплати вартості послуг перевезення, а також не здійснюючи тривалий час оплату отриманих послуг, та не звертаючись до позивача з вимогою надати оригінали документів, проявив недобросовісність по відношенню до наявних зобов'язань за договором-заявкою.
Стосовно посилань відповідача на обов'язковість досудового врегулювання спору, суд зазначає, що згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Таким чином, позивач вправі звернутись до суду з позовом за захистом свого порушеного права, не застосовуючи при цьому заходи досудового врегулювання спору.
Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не розрахувався за надані послуги з перевезення вантажу. Зазначений факт відповідачем не спростовано, отримання товару за міжнародною видатковою накладеною не заперечується.
За таких обставин, колегія суддів, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у повномі обсязі про стягненя з відповідача на користь позивача 25 000, 00 грн.
Інші доводи апелянта не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову та не є підставою звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань за договором-заявкою щодо оплати наданих йому послуг з перевезення вантажу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4700,00 грн., апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції враховуючи наступне.
На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано до суду договір про правову допомогу б/н від 15.03.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 16.03.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру №07-05 від 16.03.2023 року на суму 4700,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Апелянт зазначив, що враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для спору, заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4700,00 грн. не є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, розмір адвокатських витрат підлягає зменшенню до 500,00 грн.
На думку відповідача, витрати позивача на правничу (правову) допомогу адвоката підлягають зменшенню оскільки, заявлені судові витрати завищені, представник позивача не врахував обставини справи, а саме, тривалість справи, виклик свідків (будь-які свідки у позивача відсутні та будь-які клопотання про виклик свідків не заявлялись), призначення експертизи (будь-яке клопотання про призначення експертизи не заявлялось), категорія цієї справи, спосіб захисту, обсяг та характер доказів свідчать про незначну складність справи, заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Згідно п. 1.1. договору про правову допомогу, за цим договором повірений зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі з ФОП Гаврилюк Л.П. З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (3 год). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0,5 год). 3. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву(6 год.). 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення (3 год.). За здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 4 700,00 грн. Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви (п.п. 2.1, 2.2 договору).
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 16.03.2023 року, адвокатом надано а позивачем прийнято наступні послуги: огляд, дослідження та аналіз документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням. (3 год. 10 хв.); проведення заходів досудового врегулювання спору, проведення переговорів на предмет повернення боргу (0 год. 20 хв.); підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, виготовлення позовної заяви (6 год. 15 хв.); вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення (3 год. 00 хв.). Загальна вартість послуг складає 4700,00 грн.
Крім того, пунктом 2.3 договору про правову допомогу визначено, що у випадку задоволення позову (отримання позитивного рішення) довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 2000,00 грн.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З урахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).
Апеляційним судом встановлено, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідачем не надано, у зв'язку з чим, висновки суду першої інстанції, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи є обгрунтованими.
При цьому, саме лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №910/5410/19.
Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи, проведеної адвокатом при підготовці позовної заяви та під час розгляду справи, а також, задоволення позову, з урахуванням критеріїв пропорційності та розумності, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарсього суду, що 4700, 00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката є обгрунтованими та не вбачає законних підстав для їх зменшення.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни на рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2023 у справі №911/911/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2023 у справі №911/911/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/911/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
Б.О. Ткаченко