07 вересня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/11035/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії № 163750024320 від 24.07.2023 року; зобов'язання призначити з 17.07.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла віку 50 років, має загальний страховий стаж 42 роки 10 місяць 20 днів, з якого 11 років 05 місяців 16 днів - пільговий стаж за списком №2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження), витребувано докази.
Відповідач позов не визнав, наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що питання призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку урегульовано статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у силу якої пенсія позивачу може бути призначена після досягнення нею віку 55 років. Звертав увагу на те, що згадані положення закону є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню у спірних відносинах. За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку, відповідач вважав, що спірним рішенням їй правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
17.07.2023 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2).
Рішенням ГУПФ України в Рівненській області від 24.07.2023 №163750024320 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного підпунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погодившись із зазначеним рішенням позивач оскаржила його до суду.
Надаючи оцінку вимогам позивача суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком жінкам з підстави, визначеної пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.
Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Пенсійним органом обчислено стаж роботи ОСОБА_1 та визначено, що загальний страховий стаж роботи позивача на дату звернення із заявою про призначення пенсії становив 42 роки 10 місяців 20 днів, з якого 11 років 05 місяців 16 днів - спеціальний стаж роботи за списком №2.
Отже, як загального, так і спеціального стажу роботи ОСОБА_1 достатньо для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, про що відповідачем зазначено у спірному рішенні; спір щодо цих обставин між сторонами відсутній. Натомість спірним питанням є досягнення позивачем віку, з якого можливе призначення пенсії на пільгових умовах.
Так, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось 50 років, тоді як згаданими вище положеннями пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII передбачено, що пенсія за віком на пільгових умовах може бути призначена після досягнення особою віку 55 років.
Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув зразкову адміністративну справу №360/3611/20 та у рішенні від 21.04.2021 визначив такі ознаки типових справ:
а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення";
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
У пункті 119 згаданого рішення визначено, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Встановлені вище обставини цього спору свідчать про те, що справа №440/11035/23 є типовою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №360/3611/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
За наведених обставин на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років.
Як наслідок, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
А тому відмова ГУПФ України в Рівненській області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час прийняття відповідачем спірного рішення досягла пенсійного віку 50 років, мала страховий стаж роботи 42 роки 10 місяців 20 днів, у тому числі на роботах за списком №2 - 11 років 05 місяців 16 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
За вищевикладених обставин, рішення ГУПФ України в Рівненській області від 24.07.2023 № 163750024320 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах належить визнати протиправним та скасувати.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи тривалістю 42 роки 10 місяців 20 днів та спеціального стажу (робота за списком №2) тривалістю 11 років 05 місяців 16 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
За наведених обставин суд, вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 17.07.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.07.2023 №163750024320 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 17.07.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко