08 вересня 2023 рокусправа № 380/7248/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.Желік, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладену в листі від 10.02.2023 року №3288- 2056/Б-52/8-1300/23, у переведенні ОСОБА_1 , на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України № 2262 «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням вислуги років, у загальному розмірі 26 років 07 місяців 26 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області перевести ОСОБА_1 , на пенсію за вислугу років згідно п.«а» ст.12 Закону України № 2262 «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з урахуванням вислуги років, у загальному розмірі 26 років 07 місяців 26 дні з 27 квітня 2018 року та здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням виплачених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до пункту «б» статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На момент звільнення зі служби з Державної установи «Миколаївська виправна колонія (№50)» управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, вислуга позивача складала в пільговому обчисленні 26 років 07 місяців 26 днів, з яких 20 років 04 місяці 10 днів у календарному обчисленні. Позивач звертався до відповідача із завою про переведення його на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак отримав лист-відмову, у якій зазначено про відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років: 23 роки та 6 місяців і більше. Позивач вважає дії відповідача протиправними з огляду на те, що пільгове обчислення періоду проходження служби є похідним від визначальної підстави і може визначатися іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановою КМУ №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, у якому він щодо задоволення заперечив. Представник відповідача зазначила, що позивачем пропущено строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами, оскільки пенсію по інвалідності позивачу призначено 27.04.2018, однак до суду щодо оскарження призначеної пенсії позивач звернувся у квітні 2023 року. Окрім цього вказала, що календарна вислуга позивача на момент звільнення склала 20 років 04 місяці 10 днів, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії у відповідності до п «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Також вказала, що позивач звертався із заявою про призначення пенсії по інвалідності, а відтак не призначити таку пенсію у пенсійного органу підстав не було.
Ухвалою судді від 17.04.2023 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії по інвалідності, яку призначено йому у відповідності до пункту «б» статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно витягу з наказу Державної установи «Миколаївська виправна колонія (№50)» Міністерства юстиції України №31о/с від 27 квітня 2018 року «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить - 20 років 04 місяці 10 днів; у пільговому обчисленні - 26 років 07 місяців 26 днів.
Позивач 23.01.2023 звертався до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівські області від 10.02.2023 №3288-2056/Б-52/8-1300/23 позивача повідомлено, що згідно з розрахунком вислуги років на пенсію від 25.06.2018 загальний стаж для призначення пенсії позивача - 26 років 07 місяців 26 днів, календарний строк служби на день звільнення (27.04.2018) становить 20 років 04 місяці 10 днів. З урахуванням викладеного, підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» немає.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України від 23.06.2005 за № 2713-ІV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-ІV) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Приписами частин 3 та 4 статті 23 Закону №2713-ІV передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії один місяць служби за сорок днів.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в тому числі в Державній кримінально-виконавчій службі України, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
За змістом пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Водночас статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи зазначені положення Закону № 2262-ХІІ, суд доходить висновку, що при обчисленні вислуги років, необхідної для призначення пенсії відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, слід керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 за № 393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (далі Порядок № 393).
Пунктом 1 Порядку № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 12 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
Відповідно до пп. «г» п. 3 Порядку № 393 час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби враховується до вислуги років, як один місяць служби за сорок днів.
Окрім того, наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2013 № 669/5 затверджено Перелік посад та порядок встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Підпунктом 1.1 Загальних положень вказаного переліку, визначено, що особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, посади яких не передбачені Переліком посад та порядком встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Перелік), пільговий залік вислуги років для призначення пенсій зараховується на умовах один місяць служби за сорок днів.
З урахуванням наведеного суд доходить до висновку, що Закон № 2262-ХІІ, зокрема п. «а» ч. 1 ст. 12, визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом. У випадку позивача мінімальний розмір вислуги становить 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
При цьому положеннями ст. 17-1 Закону № 2262-ХІІ та пп. «г» п. 3 Постанови № 393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, тоді як посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать вищезазначеним нормам Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 393.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 750/9775/16-а.
Крім того, вирішуючи справу за № 805/3923/18-а, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку:
«...основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».
Водночас Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17 та від 27.03.2018 у справі №295/6301/17.
Таке правове регулювання та висновки Верховного Суду у справі № 805/3923/18-а дозволяють зробити висновок, що передбачена Порядком № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99 та від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд зауважує, що Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Водночас визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, календарна вислуга, передбачена Законом № 2262-ХІІ, це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік 365 календарних днів, календарний місяць 30 календарних днів).
В свою чергу передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. Таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
У зв'язку з таким зарахуванням необхідної кількості років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18.
Судом установлено, що вислуга років позивача станом на день звільнення зі служби в Державній установі «Миколаївська виправна колонія (№50)» складає в календарному обчисленні 20 років 04 місяці 10 днів, у пільговому 26 років 07 місяців 26 днів.
Відтак, враховуючи, що позивач проходив службу, яка передбачена Порядком №393, суд вважає, що позивач має право на обчислення вислуги років в пільговому розрахунку в цілях призначення пенсії за вислугою років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.
Таким чином, оскільки позивач за своєю посадою та характером служби відповідає критеріям, визначеним Законом № 2262-ХІІ та Порядком № 393, що дають право на врахування вислуги років у пільговому обчисленні, а стаж позивача у пільговому обчисленні становить 26 років 07 місяців 26 днів, суд вважає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у позивача станом на час звільнення зі служби необхідного стажу для призначення пенсії за вислугою років згідно із п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ та безпідставно відмовив йому у призначенні даної пенсії.
При цьому суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами, оскільки позивач оскаржує відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні йому пенсії за вислугу років, викладену у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.02.2023, а не факт призначення йому пенсії по інвалідності 28.04.2018.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині призначення йому пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ саме з 27.04.2018, адже як вбачається подання про призначення пенсії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, таке сформоване щодо призначення позивачу пенсії по інвалідності.
Окрім цього, згідно особистої заяви ОСОБА_1 від 25.06.2018, останній просив призначити йому пенсію по інвалідності.
Суд враховує те, що позивач звертався із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 23.01.2023 про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області признати з 23.01.2023 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, виходячи з вислуги років 26 років 07 місяців 26 днів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 536,80 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) призначити з 23.01.2023 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з вислуги років 26 років 07 місяців 26 днів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Желік О.М.