07 вересня 2023 року м. Львівсправа № 380/8603/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
7. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
9. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення за 2023 рік, та допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік.
10. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення за 2023 рік, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік.
11. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, з 30 січня 2020 року по день їх фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
12. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у цій справі у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 2019 року по 20 січня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначає, що у лютому 2023 року він дізнався про те, що протягом 2020-2023 років йому неправильно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, адже з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) втратив чинність, відповідно посадові оклади та оклади за військове (спеціальне) звання військовослужбовців повинні були визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Втім, починаючи з 30 січня 2023 року по день звільнення з військової служби, відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, визначене, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що є неправомірним.
Крім того, позивач уважає, що нарахування та виплату грошового забезпечення за спірні періоди відповідач зобов'язаний провести із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року (далі - Порядок № 44).
Також позивач вказує, що у зв'язку з виплатою йому відповідачем грошового забезпечення у неналежному розмірі він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення за 2023 рік, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік позивач зазначає, що оскільки він звільнений з військової служби у 2023 році, був поранений та перебував протягом тривалого часу на лікуванні, внаслідок поранення став особою з інвалідністю внаслідок війни другої групи, то має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Крім цього, оскільки позивач звільнений з військової служби у 2023 році, у відпустці в 2023 році не перебував, йому було виплачено компенсацію за неотримані дні щорічної відпустки, то він має право на грошову допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік.
У зв'язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з огляду на таке.
Щодо позовних вимог у частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по день звільнення позивача з військової служби відповідач зазначає, що лише з 29 січня 2020 року - з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) у первісній редакції. Проте відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, то відсутні законодавчі підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання позивача із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Таким чином, грошове забезпечення позивача за час проходження військової служби нараховане та виплачене без порушень норм чинного законодавства України.
Також відповідач зауважує, що розрахунок грошового забезпечення є його компетенцією, як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 відповідач зазначає, що така вимога є передчасною, оскільки право позивача на перерахунок грошового забезпечення за спірний період судом ще не встановлено.
Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що нарахування вказаних у позовних вимогах виплат могло проводитися тільки на підставі рішення суду. У спірному ж випадку факту несвоєчасного розрахунку при звільненні немає.
Щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік відповідач зазначає, що таку виплачено позивачу у січні 2023 року при звільненні з військової служби.
Щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік відповідач зазначає, що перелік обставин, за яких військовослужбовцю надається вказана допомога, регулюється окремим дорученням Міністра оборони України № 2683 від 01 лютого 2023 року. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за місцем служби згідно з рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у наказі розміру допомоги. Позивач з відповідним рапортом до військової частини НОМЕР_1 не звертався, відповідних документів не подавав, відтак зазначена допомога позивачу не виплачувалась.
У зв'язку з вищенаведеним у задоволенні адміністративного позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 28 квітня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача довідку-розрахунок про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за 2020-2023 роки, в тому числі матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 22 лютого 2020 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 , позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 31 березня 2023 року є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 740295, виданою Обласною МСЕК № 3, позивачу з 08 лютого 2023 року до 01 березня 2025 року встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із травмою, пораненням, пов'язаними із захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 травня 2019 року № 109 ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 травня 2019 року № 37-РС на посаду гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону з 27 травня 2019 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 січня 2023 року № 17 старшого солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , колишнього механіка-водія 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17 січня 2023 року № 16-РС у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 20 січня 2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до цього наказу щорічна основна відпустка за 2023 рік позивачу не надавалася. Оголошено виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, а також грошову компенсацію за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» № 260 від 07 червня 2018 року позивач не отримував.
Зі змісту наявних у матеріалах справи карток грошового забезпечення ОСОБА_1 слідує, що посадовий оклад позивача у 2021 році становив 2820,00 грн, оклад за військове (спеціальне) звання - 600,00 грн. Посадовий оклад позивача у 2022 році (по 10 жовтня 2022 року включно) становив 2910,00 грн, у листопаді 2022 року - 2834,52 грн, у грудні 2022 році - 2730,00 грн, оклад за військове (спеціальне) звання - 600,00 грн. У січні 2023 року позивачу нараховано та виплачено 4491,29 грн посадового окладу та 987,10 грн окладу за військове (спеціальне) звання.
Відомості про розміри нарахованого позивачу посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання у 2020 році відсутні, проте відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує, що посадовий оклад та оклад за військове (спеціальне) звання позивача за період з 30 січня 2020 року по день його звільнення з військової служби обчислювався, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також зі змісту наявної у матеріалах справи картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік слідує, що у січні 2023 року позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 13885,95 грн. Відомості про виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік картка грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік не містить.
У відповіді від 05 травня 2023 року № 6177вих на адвокатський запит представника позивача військова частина НОМЕР_1 повідомила, зокрема, про те, що розрахунки обчислення розміру посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання позивача проводилися відповідно до чинного законодавства.
Позивач, уважаючи протиправною поведінку відповідача щодо нарахування та виплати у неналежному розмірі грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року, а також не нарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка поведінки відповідача в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Аналіз наведених вище норм статті 9 Закону № 2011 вказує, що грошове забезпечення військовослужбовця включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
При цьому відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, на переконання суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Одночасно з цим суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928) та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон - № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також зважаючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законам № 294, № 1082, № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та інших.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Водночас у позовній заяві позивач акцентує увагу на тому, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним.
На його думку, це відновило дію пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції на дату її прийняття, а відтак грошове забезпечення повинно обчислюватися виходячи не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлюється на кожен календарний рік окремо відповідними Законами України «Про Державний бюджет України».
Надаючи оцінку посиланням позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, як на ключову підставу позову у частині розглядуваних позовних вимог, суд ураховує вищезгадані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, за змістом яких суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (зокрема підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Відтак посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не є основним (ключовим) при розгляді цієї справи.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при нарахуванні позивачу основних видів грошового забезпечення, починаючи з 30 січня 2020 року (початку спірного періоду), відповідач застосовував пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Застосовуючи вищевказані висновки суду до обставин цієї справи, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, суд доходить переконання, що така поведінка відповідача у межах спірних правовідносин є неправомірною.
За таких обставин суд доходить висновку, що дії відповідача щодо нездійснення нарахування та невиплати грошового забезпечення позивачу за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року та множенням таких на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» є протиправними.
Тому з метою належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача:
1) здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум;
2) здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум;
3) здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум;
4) здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи суд уважає, що нарахування та виплата позивачу перерахованого за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення за 2023 рік, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік суд зазначає наступне.
Щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Абзацом 2 пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Суд встановив, що в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 січня 2023 року № 17 про виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення оголошено про виплату йому при звільненні грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік.
Зі змісту наявної у матеріалах справи картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік слідує, що у січні 2023 року відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 13885,95 грн. Вказану обставину відповідач підтвердив також у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, відповідач виплатив позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік при його звільненні зі служби, а тому позовна вимога у цій частині є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Абзацом 1 пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 передбачено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Зі змісту наявної у матеріалах справи картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу не виплачувалася. Вказану обставину підтвердив також відповідач у відзиві на позовну заяву.
Водночас суд зазначає, що з огляду на положення пункту 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється виключно за його рапортом. Проте в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік. За таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу вказаної матеріальної допомоги, а тому його поведінку у спірному випадку не можна вважати неправомірною.
Відтак позовна вимога у цій частині задоволенню не підлягає.
Разом з тим суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до пункту 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Пунктом 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року № 2683 визначено виключні підстави для виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення.
Однією з таких підстав є наявність у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 740295, виданою Обласною МСЕК № 3 позивачу з 08 лютого 2023 року до 01 березня 2025 року встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із травмою, пораненням, пов'язаними із захистом Батьківщини.
Таким чином, позивач не позбавлений права на звернення до відповідача із рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з огляду на факт встановлення йому у році звільнення зі служби другої групи інвалідності, у зв'язку із травмою, пораненням, пов'язаними із захистом Батьківщини та наданням відповідних, підтверджуючих вказану обставину документів.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, з 30 січня 2020 року по день їх фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане ж у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Необхідно також врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050 відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17 Верховний Суд у справі № 240/11882/19 виснував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Таким чином, зважаючи на наявність факту виплати позивачу відповідачем у неналежному розмірі грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року, що, як наслідок, спричинило невиплату частини грошового доходу з цієї дати, суд уважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Оскільки суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 січня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, то належить також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає, що обов'язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв'язку з виконанням позивачем обов'язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а саме через протиправну поведінку відповідача, що пов'язана з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у змісті позовних вимог, щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки такі вимоги позивача суперечать пункту 1 Порядку № 44.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у цій справі у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн є надмірною, з огляду на незначну складність справи та усталеність правової позиції Верховного Суду у такій категорії правовідносин.
Згідно з правилами статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро «Гомзяк та партнери» (Адвокатське бюро) укладено договір про надання правової допомоги № АБ-01/94 від 07 квітня 2023 року (Договір).
Згідно з пунктом 4.1 цього Договору вартість наданих юридичних послуг Адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від Клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє Клієнту відповідний рахунок.
Відповідно до виставленого Адвокатським бюро «Гомзяк та партнери» Рахунку на оплату № 53 від 19 квітня 2023 року позивачу надано наступні правові послуги:
- підготовка проекту позовної заяви до військової частини НОМЕР_1 - 7 годин, сума - 3500,00 грн;
- підготовка та надсилання заяв та адвокатських запитів до військової частини НОМЕР_1 - 4 години, сума - 2000,00 грн;
- судовий супровід справи: подання процесуальних заяв, клопотань, отримання рішення суду та виконавчих листів - 2 години, сума - 500,00 грн.
Всього: 6000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № @2PL107114 від 19 квітня 2023 року позивач сплатив на рахунок одержувача Адвокатського бюро «Гомзяк та партнери» грошові кошти у розмірі 6000,00 грн за надання правничої допомоги у цій справі.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.
Щодо цього суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізоди взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень (в тому числі й Верховного Суду) щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.
Ураховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд уважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 6000,00 гривень витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, а також ураховуючи часткове задоволення заявленого позову, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинен становити 2000,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року та множенням таких на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 07 вересня 2023 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна