Іменем України
08 вересня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/717/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в м. Києві № 5989/03-16 від 03.03.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні «Титан», зазначеної в довідках №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020, виданих ТОВ «Офісний центр Титан» м. Армянськ Республіки Крим;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 25.02.2023 з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні «Титан», зазначеної в довідках №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020, виданих ТОВ «Офісний центр Титан» м.Армянськ Республіки Крим.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України з 31.07.2020 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25.02.2023 ОСОБА_1 звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами, а саме було долучено копії архівних довідок про підтвердження стажу та заробітної плати за період 1991-1997 роки, видані ТОВ «Офісний центр Титан» м. Армянськ Республіка Крим, а також акт перевірки вищезазначених довідок, виданий пенсійним фондом російської федерації.
Рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві № 5989/03-16 від 03.03.2023 було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії згідно заяви.
Відповідач зазначив, що документи не були прийняті до уваги, оскільки видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території.
На думку позивача, така відмова порушує її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки право на отримання пенсійних виплат не може бути поставлене у залежність від неможливості здійснити органами Пенсійного фонду України перевірку обґрунтованості видачі позивачу вказаних довідок, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 11.07.2023 відкрито провадження у справі після усунення її недоліків, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області через підсистему "Електронний суд" надало відзив на позовну заяву від 01.08.2023 №1200-0902-9/14882, в якому заперечує проти задоволення позову.
В обґрунтування відзиву відповідач 1 зазначив, що 25.02.2023 ОСОБА_1 звернулася через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами). За принципом екстериторіальності автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії здійснюється Головними управліннями Пенсійного фонду України в місті Києві та у Львівській області, якими за результатами розгляду вказаної заяви рішенням №124150001935 від 03.03.2023 і було відмовлено у перерахунку пенсії позивачу. Також відповідач 1 зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не може бути належним відповідачем по справі, оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії, яке оскаржує позивач у своїй позовній заяві виносили інші пенсійні органи - Головні управління Пенсійного фонду України в місті Києві та у Львівській області.
Враховуючи викладене, відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві надіслало до суду відзив на адміністративний позов від 02.08.2023 №2600-0903-9/150726, в якому заперечує проти задоволення позову.
В обґрунтування відзиву відповідач 2 зазначив, що 25.02.2023 ОСОБА_1 звернулася через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою №184 щодо допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 від 25.02.2023 №184 щодо допризначення пенсії та прийнято рішення від 03.03.2023 №124150001935 про відмову у перерахунку пенсії, яке направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області для повідомлення пенсіонера.
Рішенням від 03.03.2023 № 124150001935 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви від 25.02.2023 ОСОБА_1 долучено копії архівних довідок про підтвердження стажу та заробітної плати за період 1991-1997 роки, видані ТОВ «Офісний центр Титан» м. Армянськ Республіка Крим, а також акт перевірки вищезазначених довідок, виданий Пенсійним фондом російської федерації.
Відповідач 2 зазначив, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Це означає, що, починаючи з 23 грудня 2022 року, правові відносини з російською федерацією та республікою білорусь зупинені офіційно, а тому жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. Зупинення дії Конвенції 1993 року та Протоколу 1997 року передбачено лише у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь. Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Офіційні документи, видані з 27 грудня 2022 року компетентними органами російської федерації та республіки білорусь приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, оскільки росія і білорусь є учасниками Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України з цими державами. Пенсії громадянам, які проживали (працювали) на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території росії по 31.12.1991. Документи, необхідні для призначення пенсії (довідки про стаж роботи або навчання до 01.12.1991, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізац
На підставі викладеного, відповідач 2 зазначив, що документи ОСОБА_1 не були прийняті до уваги, оскільки видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території. Підстави для врахування наданих документів згідно заяви від 25.02.2023 також відсутні.
Враховуючи викладене вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно заяви від 25.02.2023 №184, яке на його думку є законним та обґрунтованим, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25.02.2023 ОСОБА_1 звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою №184 щодо допризначення пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами, тобто фактично щодо перерахунку пенсії.
До заяви було долучено копії архівних довідок про підтвердження стажу та заробітної плати за період 1991-1997 роки, видані ТОВ «Офісний центр Титан» м. Армянськ Республіка Крим, а також акт перевірки вищезазначених довідок, виданий Пенсійним фондом російської федерації.
За результатами розгляду заяви в порядку екстериторіального принципу рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві №5989/03-16 від 03 березня 2023 року о/р № 124150001935 відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Підставою для відмови стало те, що надані позивачем документи видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території. Підстави для врахування наданих документів згідно заяви від 25.02.2023 також відсутні.
В матеріалах справи наявні: архівна довідка від 07.10.2020 №04-25/292; архівна довідка від 07.10.2020 №04-25/294; архівна довідка від 07.10.2020 №04-25/193; архівна довідка від 07.10.2020 №04-25/295; акт перевірки від 20.08.2021 №52; довідка від 16.12.2020 №689; довідка від 16.12.2020 №690; довідка від 16.12.2020 №691; довідка від 16.12.2020 №692; довідка від 16.12.2020 №693; довідка від 16.12.2020 №694; трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 .
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, відзив та додаткові пояснення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до абзаців 1, 2 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Згідно з абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
За змістом частини 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп * Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (далі - Порядок №22-1), для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку до заяви про призначення пенсії за віком надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно з пунктом 2.10 Порядку №22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Із аналізу зазначених положень діючого законодавства слідує, що підставою для проведення розрахунку пенсії згідно частини першої статті 40 Закону №1058-IV на основі довідки про заробітну плату за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу, є підтвердження відомостей про таку заробітну плату додатковою інформацією - первинними чи іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату тим підприємством, де працював заявник, його правонаступником чи архівними установами Відсутність на підприємстві первинних документів, на підставі яких можна встановити повноту та достовірність нарахування заробітної плати, потребує застосування окремого механізму визначення розміру заробітної плати, спрямованого на захист прав особи, яка з незалежних від неї причин не може підтвердити розмір своєї заробітної плати для обчислення пенсії.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 судом встановлено, що, зокрема:
- з 19.07.1983 була прийнята інженером-стажером центральної лабораторії Кримського виробничого об'єднання «Титан» імені 50-річчя СРСР;
- з 05.07.1984 була переведена на посаду інженера центральної лабораторії Кримського виробничого об'єднання «Титан» імені 50-річчя СРСР;
- з 01.03.1988 переведена на посаду хіміка центральної лабораторії Кримського виробничого об'єднання «Титан» імені 50-річчя СРСР;
- з 31.07.1991 звільнена в порядку переведення в науково-технологічне управління КВО «Титан», п. 5 ст. 36 КЗпП УРСР;
- з 01.03.1992 прийнята хіміком технічного центру;
- з 01.08.1993 переведена хіміком лабораторії червоних пігментів технічного центру;
- 18.09.1997 звільнена у зв'язку із скороченням штату працівників, п.1 ст.49 КЗпП України.
25.02.2023 позивач звернулась із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні «Титан», зазначеної в довідках №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020.
При цьому, вищевказані довідки видані органом, що розташований на непідконтрольній українській владі території.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Україною, відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіями.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Положеннями статті 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Позивач не може бути позбавлена свого права на належне пенсійне забезпечення через те, що територія, де розташована підприємство, на якому вона працювала, визнана тимчасово окупованою територією.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Суд акцентує увагу, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Лоізіду проти Туречиини», «Кіпр проти Туреччини», «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив: «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди. Виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Позивач опинилася в ситуації, що позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав. Задля підтвердження наявного в неї права на пенсійне забезпечення, у тому розмірі, що вона заробила впродовж свого трудового стажу, ОСОБА_1 не має жодних інших варіантів, аніж отримати довідки про розмір заробітної плати за період з 1991-1997 роки, видані органом, що знаходиться на тимчасово окупованій території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Отже, підстав вважати наведені в довідках від 16.12.2020 №689 за період з липня 1983 року по грудень 1986 року, №690 за період з січня 1987 року по лютий 1987 року, №691 за період з липня 1988 року по березень 1992 року, №692 за період з квітня 1992 року по листопад 1992 року, №693 за період з грудня 1992 року по серпень 1996 року та № 694 за період з вересня 1996 року по вересень 1997 року відомості недостовірними, відповідачем 2 не наведено, інформація про розмір заробітної плати позивача, вказана в цих довідках, відповідачем 2 також не спростована.
Тому, через розташування підприємства на непідконтрольній території не можливо прийняти вказані обставини, як підставу для відмови у перерахунку позивачу пенсії з урахуванням вказаних довідок, оскільки за вимогами чинного законодавства, неможливість проведення перевірки не дає підстав для відмови у перерахунку пенсії та врахування довідок про заробітну плату.
Також, суд приймає и до уваги положення Загальної Декларації прав людини, пункт 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України, відповідно до яких, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що довідки №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020 мають братися до уваги відповідачем 2, жодним чином не легітимізуючи окупаційну владу.
Відомості, вказані в наданих позивачем довідках, є достатніми для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 25.02.2023 з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні "Титан".
Тим більше, що вказаний період роботи позивач набула за часів роботи на підприємствах, які на той час були підконтрольні Україні.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління ПФУ в м. Києві № 5989/03-16 від 03.03.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача 2 провести перерахунок пенсії позивачу з 25.02.2023 з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні «Титан», зазначеної в довідках №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020.
Що стосується вимог заявлених до відповідача 1, то під час розгляду справи судом встановлено, що за принципом екстериторіальності заява позивача від 25.02.2023 була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві та ним прийнято за наслідками розгляду рішення № 5989/03-16 від 03.03.2023.
Враховуючи те, що права позивача порушено саме рішенням відповідача 2, тому саме він має нести відповідальність та є належним відповідачем по справі.
Як наслідок, у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача 1, слід відмовити, як до неналежного відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача 2, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору. Крім того, суд перевіряє правомірність рішення відповідача, виходячи лише з його обґрунтування та змісту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3073659025.1 від 30.06.2023.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача 2, суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 5989/03-16 від 03.03.2023 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 25.02.2023 з урахуванням заробітної плати за період її роботи 1991-1997 років на Кримському виробничому об'єднанні «Титан», зазначеної в довідках №689, №690, №691, №692, №693, № 694 від 16.12.2020.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова