08 вересня 2023 року № 640/21999/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування наказів.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту також відповідач, Генштаб ЗСУ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 та від 20.06.2022 №127 (по стройовій частині) в частині увільнення позивача від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації на особливий період, зокрема, наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 19 травня 2022 року № 104 був призначений на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - за штатом воєнного часу, шпк «полковник юстиції», з посадовим окладом згідно тарифного розряду 46 у розмірі 8 180 гривень.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 червня 2022 року № 157 був «увільнений» від займаної посади та зарахований в розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/СК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України. На підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20 червня 2022 poкy №127 вважається таким, що здав посаду з 20 червня 2022 року, та перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Позивач вважає спірні накази протиправними, як такі, що не відповідають вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту також - Положення).
Так, згідно підпункту пункту 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Позивач стверджує, що 17 офіцерів Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ були призначені на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ, що свідчить про те, що розформування юридичного структурного підрозділу Генштабу ЗСУ фактично не відбувалось.
Стосовно іншої можливої підстави для зарахування у розпорядження (скорочення штатних посад) позивач зазначає, що йому стало відомо про наявність аналогічної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ, проте, в порушення пункту 119 Положення позивача не було переведено та цю посаду.
Таким чином, позивач стверджує, що увільнення його від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення та зарахування в розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України відбулося за наявності вакантної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
17 січня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/21999/22 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 поновлено позивачу строк звернення до суду з позовною заявою та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що положеннями пункту 256 Положення передбачено можливість переміщення військовослужбовців без їх згоди на інші посади чи зарахування у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади, у випадках скорочення їх посад в ході проведення організаційно-штатних заходів, до закінчення строків їх проведення.
Також відповідач стверджує, що на виконання вимог директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК позивача увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ у зв'язку з організаційно-штатними заходами, на підставі яких перестало існувати Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, в якому позивач обіймав посаду головного спеціаліста. На термін перебування у розпорядженні позивача залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ.
Відповідач зазначає, що посада головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи у новоствореному Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ передбачає наявність оперативного рівня освіти, відсутнього у позивача, що не дозволило призначити його на цю посаду.
Таким чином, на думку відповідача, при прийнятті спірних наказів він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що в межах директиви від 14.06.2022 №Д-136/ДСК передбачалось проведення переформування Управління правового забезпечення чисельністю 22 військовослужбовця та 1 працівник в Центральне юридичне управління чисельністю 22 військовослужбовця та 1 працівник, тобто без зміни штатної чисельності та без зміни дислокації. На думку позивача, скорочення штатних посад не передбачалось під час організаційних заходів.
Оскільки вимоги до штатної посади головного спеціаліста, яку займав позивач, аналогічні вимогам до посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи у новоствореному Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ, позивач вважає її рівнозначною посадою, яка станом на момент виникнення спірних відносин була вакантною та на яку його повинен був перевести відповідач.
Щодо відсутності у позивача оперативного рівня освіти, у відповіді на відзив зазначено, що станом на момент переміщення інших військовослужбовців 20.06.2023 в межах спірного наказу №157 з 16 військовослужбовців лише 6 мали такий рівень освіти. 2 військовослужбовця з відповідним рівнем освіти на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ переведені не були, а зараховані у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, що, на думку позивача, свідчить про те, що рівень освіти не приймався відповідачем як критерій, за яким визначався перелік військовослужбовців Управління правового забезпечення, що були призначені на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні.
Позивач вказує, що відсутність відповідного рівня освіти у нього не перешкодила відповідачу у травні 2022 року призвати позивача на військову службу під час мобілізації та призначити на посаду головного спеціаліста Управління правового забезпечення, як і не стала перешкодою відсутність такої освіти при призначенні позивача у січні 2023 року на посаду головного спеціаліста відділу організації соціального супроводу управління соціального супроводу Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.
Крім того, позивач зазначив про порушення строку перебування його у розпорядженні понад 2 місяці, що не відповідає пункту 117 Положення.
Також позивач у позовній заяві зазначає, що йому стало відомо про призначення на посаду головного спеціаліста іншої особи - капітана юстиції ОСОБА_2 . Проте, відповідачем у відзиві не зазначено, чи дотримано ним при призначенні означеної особи вимог щодо наявності оперативного рівня освіти.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів примусу.
Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено про призначення на посаду осіб офіцерського складу за умови відповідності їх рівня військової освіти рівню військової освіти за майбутньою посадою. Призначення офіцерів з нижчим рівнем військової освіти допускається у воєнний час за рішенням Головнокомандувача ЗСУ. Однак, станом на момент виникнення спірних відносин такого рішення стосовно позивача не було винесено, внаслідок чого його, на думку відповідача, увільнено правомірно спірним наказом.
Крім того, відповідач наголошує, що таке рішення Головнокомандувача є його правом та, відповідно, відноситься до дискреційних повноважень.
Щодо доводів позивача про призначення інших військовослужбовців на посади в Центральному юридичному управлінні, відповідач зазначив, що відповідні призначення відбувались у відповідності до вимог Інструкції, за наявності рішення Головнокомандувача ЗСУ.
Відповідач зауважив, що у зв'язку з призначенням позивача на рівнозначну посаду у січні 2023 року задоволення судом позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача та створить у подальшому юридичну невизначеність, оскільки його зарахування у розпорядження відбувалось у відповідності до вимог законодавства.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем гранично допустимого строку перебування позивача у розпорядженні відповідного командира понад 2 місяці, відповідач зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість перебування військовослужбовців у розпорядженні понад двомісячний строк.
Усною ухвалою суду від 25.04.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Головнокомандувача ЗСУ до участі у справі як співвідповідача.
Також усною ухвалою суду від 25.04.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.
У письмових поясненнях, поданих до суду, позивач звертає увагу на подане відповідачем рішення Головнокомандувача ЗСУ №20558/С від 20.06.2022 щодо викладення пропозицій щодо призначення на вакантні посади в Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ військовослужбовців, які не мають відповідного рівня освіти, серед яких ОСОБА_3 на вакантну посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ. Означеним, на думку позивача, підтверджується наявність вакантної посади, аналогічної займаній позивачем.
Позивач стверджує, що посадовими особами відповідача проведено організаційно-штатні заходи, пов'язані з переформуванням Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ в Центральне юридичне управління Генштабу ЗСУ зі свідомим невиконанням пунктів 116, 118 та 119 Положення зі свідомим порушенням прав позивача.
Присутні у судовому засіданні 11.05.2023 позивач та представник відповідача заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі заявлених учасниками процесу клопотань суд усною ухвалою від 11.05.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 19.05.2022 №104 підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення - за штатом воєнного часу та з 19.05.2022 зараховано до списків особового складу Генштабу ЗСУ.
Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 (§2) позивача відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення та директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20.06.2022.
Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 20.06.2022 №127 позивача, увільненого від займаної посади та зарахованого у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав; на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями частин першої та другої статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Приписами статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Приписами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що період дії воєнного стану або дії рішення про мобілізацію (крім цільової) є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відтак, починаючи з 24.02.2022 року та по час розгляду даної справи в Україні триває воєнний стан, період дії якого у розумінні Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із абзацом 1 пункту 81 Положення призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Підпунктом 2 пункту 82 Положення встановлено, що призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до пункту 85 Положення просування по службі військовослужбовців здійснюється за рейтинговим принципом та за умови перебування військовослужбовців у резерві або на конкурсній основі на посади науково-педагогічних (наукових) працівників.
Порядок формування та використання резерву, а також порядок призначення осіб офіцерського складу на посади науково-педагогічних (наукових) працівників визначаються Міністерством оборони України.
В той же час, абзацом 2 пункту 257 Положення №1153/2008 передбачено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Приписами пункту 116 Положення передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається, зокрема, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Відповідно до пункту 118 Положення у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони, зокрема, зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що скорочення штатних посад та зміна організаційно-штатної структури є підставою для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Судом встановлено, що Головнокомандувачем ЗСУ видано директиву від 14.06.2022№Д-136/ДСК про внесення начальником Генштабу ЗСУ до 20.06.2022 змін до штату Генштабу ЗСУ (м. Київ), що утримується за штатом №01/170-01 щодо переформування Управління правового забезпечення, чисельністю 22 військовослужбовці та 1 працівник, у Центральне юридичне управління чисельністю 22 військовослужбовці та і 1 працівник без змін штатної чисельності, дислокувати на попередніх фондах.
На виконання означеної директиви начальником Генштабу ЗСУ генерал-лейтенантом С. Шапталою затверджено 18.06.2022 план переміщення осіб офіцерського складу ЗСУ номенклатури призначення Генштабу ЗСУ, пунктом 19 якого позивача відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення заплановано зарахувати у розпорядження.
Відповідно до наданих відповідачем матеріалів організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління з метою виконання директиви Головнокомандувача ЗСУ Управління правового забезпечення виведено у повному складі з озброєнням та технікою (22 військовослужбовці та 1 працівник). У складі Центрального юридичного управління наявні 22 посади військовослужбовця та 1 працівник.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Переліку військово-облікових спеціальностей офіцерського складу, затвердженого наказом Міністерств оборони України від 20.06.2012 №412/ДСК (далі по тексту - Перелік) військово-облікова спеціальність (далі - ВОС) - це категорія військового обліку, яка визначає військовослужбовцям та військовозобов'язаним військову спеціальність та належність до виду (роду) військ (сил).
Відповідно до пункту 1.4 розділу І Переліку ВОС має шестизначне цифрове позначення (код). Перші дві цифри є кодом групи, до якої входить ВОС, чотири наступні цифри - спеціальність у групі.
В силу положень абзацу 2 пункту 1.4 розділу І Переліку ВОС класифікуються за характеристиками службової діяльності осіб офіцерського складу і діляться на спеціальності, зокрема, група 85 - юридичний профіль.
Згідно абзацу 8 пункту 1.4 розділу І Переліку рівень військової освіти, який повинен мати офіцер для заміщення конкретної посади за визначеною ВОС, має цифрове позначення (код) та установлюється в штаті сьомою цифрою безпосередньо за кодом ВОС.
Відповідно до переліку оперативно-стратегічний рівень військової освіти має код 1;оперативно-тактичний рівень військової освіти має код 2; тактичний рівень військової освіти має код - 3.
Досліджуючи зміни в організаційно-штатній структурі, судом встановлено, що у штаті Центрального юридичного управління начальнику, заступнику начальника, начальнику відділу організації правової роботи - заступнику начальника Центрального управління змінено ОВС на 0110001 з ВОС 8503002.
Згідно розшифровки ВОС судом встановлено, що група 01 - це посади керівного складу, що передбачають оперативно-стратегічний рівень військової освіти в органах військового управління, ВВНЗ та ВНП ЗВО. Рівень освіти - 1, тобто оперативно-стратегічний рівень військової освіти.
Група 85 - це спеціальності юридичного профілю. Спеціальність 0300 у даній групі - це юрисконсультська робота на посадах спеціалістів в органах військового управління, військових частинах, установах, ВВНЗ та ВНП ЗВО. Рівень освіти - 2, тобто оперативно-тактичний рівень військової освіти.
Тобто, зі зміною організаційно-штатної структури у штаті Центрального юридичного управління зміна ВОС щодо означених посад свідчить про зміну керівного складу означеного відділу шляхом призначення на такі посади військовослужбовців з оперативно-стратегічним рівнем освіти.
Водночас для призначення на посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління рівень освіти має бути оперативно-тактичним.
Означені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача стосовно призначення його на посаду головного спеціаліста Управління правового забезпечення без оперативно-тактичного рівня військової освіти, оскільки таке призначення не спростовує законодавчо встановленої вимоги до рівня освіти військовослужбовця - кандидата на посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління.
Додатково суд зауважує, що призначення позивача на посаду головного спеціаліста Управління правового забезпечення без оперативно-тактичного рівня військової освіти не є предметом заявлених позовних вимог, а тому не досліджується судом на предмет (не)правомірності такого призначення.
Відповідно до 2 речення абзацу 6, абзацу 9 пункту 4.13 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 за рішенням Міністра оборони України або за прийнятим у воєнний час рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту допускається призначення офіцерів з нижчим рівнем військової освіти.
В особливий період до введення воєнного стану просування по службі військовослужбовців здійснюється за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби без дотримання вимог пункту 87 Положення. З введенням воєнного стану призначення військовослужбовців на вищі посади здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення. В особливий період, для доукомплектування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту військовослужбовці за набутим досвідом служби можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю без проведення відповідної підготовки (перепідготовки). Такі військовослужбовці після їх призначення на посаду підлягають направленню на підготовку (перепідготовку) за новою спеціальністю у встановленому порядку.
Щодо пояснень позивача про призначення на посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління ОСОБА_2 без наявності у нього відповідного рівня освіти, суд зазначає, що таке призначення відбулося наказом Головнокомандувача ЗСУ від 20.06.2022 №775 відповідно до пункту 85 Положення, що відповідає положенням 2 речення абзацу 6 4.13 розділу IV Інструкції.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що означеним військовослужбовцем у подальшому отримано сертифікат СПК №07834530/000821-23 Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського від 17.02.2023 у зв'язку з проходженням ним навчання на курсі офіцерів об'єднаних штабів оперативного рівня (L-3) та здобуття оперативного рівня військової освіти та професійної кваліфікації «офіцер оперативного рівня», що відповідає абзацу 9 пункту 4.13 розділу IV Інструкції.
З урахуванням означеного суд вважає, що у відповідача були підстави для призначення на посаду головного спеціаліста Центрального юридичного управління ОСОБА_2 .
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що рівень освіти не приймався відповідачем як критерій, за яким визначався перелік військовослужбовців Управління правового забезпечення, що були призначені на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні з огляду на наявність у Головнокомандувача ЗСУ дискреційних повноважень на прийняття рішення щодо призначення у воєнний час військовослужбовців з нижчим рівнем військової освіти на посади.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 7.2 пункту 7 розділу ІІ Інструкції з розробки штатів і табелів до штатів органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 14.04.2021 №2/ДСК (далі по тексту - Інструкція) центральне управління - це самостійний орган військового управління або структурний підрозділ органу військового управління, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), одногалузевої спрямованості на забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань за умови, що в його складі буде не менш як 4 відділи або 2 управління, а за необхідності й інші структурні підрозділи (окремі відділи, окремі служби, окремі відділення, окремі групи) та (або) посади відповідних спеціалістів. Чисельність Центрального управління визначається в залежності від його складу та важливості завдань, якi на нього покладені.
Абзацом 5 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції визначено, що Центральне управління очолює начальник, який може мати заступника та не більше однієї посади начальника управління (відділу) - заступник начальника Центрального управління.
Згідно з абзацом 6 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції окреме управління (управління) - це самостійний орган військового управління або структурний підрозділ органу військового управління (до управління оперативного (повітряного) командування, Національного військово-клінічного центру ГВКГ, військово-медичних клінічних центрів регіонів включно) однофункціонального спрямування, за умови, що в його складі буде не менше ніж 2 відділи, а за необхідності й інші структурні підрозділи (окремі служби, окремі відділення, окремі групи) та (або) посади них спеціалістів. Чисельність окремого управління (управління) визначається в залежності від його складу та важливості завдань, які на нього покладені.
В силу положень абзацу 7 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції начальник окремого управління (управління), яке складається з 2 відділів, а за необхідності й інших структурних підрозділів, може мати не більше однієї посади заступника начальника відділу. У такому разі, коли управління складається не менше ніж з 3 відділів, а за необхідності й інших структурних підрозділів, начальник управління може мати заступника та не більше 1 начальника відділу заступника начальника управління. У такому разі, коли загальна чисельність такого управління становить 40 та більше посад, начальник управління може мати не більше 3 заступників, один з яких не очолює відділ.
Дослідивши наявні в матеріалах справи витяги зі штатів правління правового забезпечення та Центрального юридичного управління, судом встановлено, що відмінність центрального управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління від окремого управління яке самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління, полягає у високому ступені складності (багатофункціональності, програмно-цільового напряму діяльності), одногалузевої спрямованості для забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань. Водночас окреме управління є самостійним органом військового управління або структурного підрозділу органу військового управління з однофункціональним спрямуванням.
Тобто, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення на Центральне юридичне управління, функції останнього значно розширились.
Крім того, дослідивши Положення про Центральне юридичне забезпечення Генерального штабу ЗСУ, затверджене наказом генштабу ЗСУ від 11.02.2023 №24/ДСК та Положення про Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, затверджене наказом Генштабу ЗСУ від 25.05.2020 №22/ДСК, судом встановлено, що на Центральне юридичне управління покладено більшу кількість завдань та обов'язків ніж на Управління правового забезпечення.
З урахуванням означеного судом не приймаються до уваги посилання позивача на порушення відповідачем пункту 116 Положення при увільненні позивача від займаної посади та зарахування його у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, мотивовані тим, що фактично не відбулося скорочення штатних посад, оскільки означеним пунктом Положення передбачено зарахування військовослужбовців в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад.
В академічному тлумачному словнику (1970-1980), що міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 поняття слова «реформа» визначено яке перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.
Як вже зазначалося судом, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення на Центральне юридичне управління, функції останнього значно розширились, а тому у даному випадку є підстави вважати, що під час такої зміни фактично відбулось реформування означеної структурної одиниці Генштабу ЗСУ.
Суд не приймає до уваги твердження позивача стосовно призначення на рівнозначні посади 17 офіцерів Управління правового забезпечення в Центральному юридичному управлінні, оскільки обставини їх призначення не є предметом позову у цій справі. Крім того, судом не досліджується відповідність таких військовослужбовців кваліфікаційним вимогам для зайняття посад в Центральному юридичному управлінні.
Щодо доводів позивача про порушення строку перебування його у розпорядженні понад 2 місяці, що не відповідає пункту 117 Положення, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 117 Положення призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Військовослужбовці, призвані та прийняті на військову службу із запасу, призначаються на посади не пізніше ніж через два тижні з дня вибуття до місця служби, зазначеного у приписі районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З означеної норми слідує, що призначення військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відбувається у строк не більше 2 місяців.
Водночас, відповідно до пункту 6 розділу XXVIII «Виплата грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
Тобто, навіть у разі порушення двомісячного строку перебування військовослужбовця у розпорядженні йому виплачується грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
З наведеного слідує, що законодавцем передбачено можливість перебування військовослужбовця у розпорядженні у строк понад 2 місяці, а тому доводи позивача у цій частині не приймаються судом до уваги.
Доводи позивача щодо отримання ним у період перебування у розпорядження грошового забезпечення не у повному обсязі не приймаються судом до уваги як непідтверджені матеріалами справи.
У спростування означеного, спірним наказом від 20.06.2022 №127 позивача на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірне увільнення позивача з посади головного спеціаліста Управління правового забезпечення та зарахування його у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ спірними наказами, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що наказом Головнокомандувача ЗСУ від 12.01.2023 №55 позивача призначено головним спеціалістом відділу організації соціального супроводу управління соціального супроводу головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, а тому навіть задоволення заявлених позивачем у цій справі позовних вимог не призведе до поновлення його права зайняття посади головного спеціаліста Центрального юридичного управління, на захист якого подано цей позов, оскільки такого права позивач не набув.
Означене, на переконання суду, самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог позивача в цій справі.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.