Справа № 183/7763/22
№ 1-кп/183/813/23
04 вересня 2023 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 01.11.2022 року до ЄРДР за № 62022170020000951, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою.
На даний час виникла необхідність продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб оскільки ризики передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, та жодним чином не зменшились, виходячи з наступного.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 388-ОС від 03.09.2021 «Про особовий склад» майстер-сержанта ОСОБА_3 (П-021088) призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Відповідно до приписів ст. ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на момент вчинення злочину, майстер-сержант ОСОБА_3 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.
Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують майстер-сержанта ОСОБА_3 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV, майстер-сержант ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст. ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05.30 години 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 години 23.08.2022 року, строком на 90 діб.
Однак, майстер-сержант ОСОБА_3 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Державної прикордонної служби України, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Так, майстер-сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, 24.02.2022 року у першій половині дня (більш точний час органом досудового розслідування не встановлений), перебуваючи на місці шикування підрозділу у відділенні інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у населеному пункті «Куп'янськ Вузловий» Харківської області, отримавши наказ на висування підрозділу на тимчасове місце дислокації в АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання направлятися до м. Харків, маючи об'єктивні можливості своєчасно прибути до нового місця дислокації, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, 24.02.2022 року приблизно о 05.00 годині отримав наказ «База», на виконання якого мав негайно прибути за місцем несення служби - до відділення інспекторів прикордонної служби в населеному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Харківської області, однак на виконання вказаного наказу на місце дислокації підрозділу вчасно не прибув.
У подальшому, в першій половині дня 24.02.2022 року (більш точний час органом досудового розслідування не встановлений) отримав наказ на прибуття на тимчасове місце дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , однак і на виконання вказаного наказу ОСОБА_3 на місце несення служби не прибув та з 24.02.2022 року по 05.10.2922 року проводив час за місцем свого мешкання на власний розсуд, не пов'язуючи його із несенням служби.
05.10.2022 року ОСОБА_3 , маючи намір продовжити несення служби, добровільно звернувся другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві, повідомив про себе і вчинений ним злочин.
Відповідно до наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 року № 16-ОС, призупинено військову службу майстер-сержанта ОСОБА_3 , останнього звільнено з посади та ОСОБА_3 вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків служби; призупинено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: нез'явленні вчасно на службу без поважних причин вчиненому в умовах воєнного стану особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).
Причетність підозрюваного ОСОБА_3 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами:
-заявою Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 14/1-22Вих від 14.03.2022 року, згідно якої ряд військовослужбовців, зокрема, ОСОБА_3 не прибули на тимчасове місце дислокації;
-висновком службового розслідування від 11.05.2022 року, згідно якого факт неприбуття за місцем несення служби ОСОБА_3 знайшов своє підтвердження;
-допитами свідків у кримінальному провадженні;
-іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю наступних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть настати, якщо обвинувачений буде перебувати на волі.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість переховування ОСОБА_3 від органу досудового розслідування, обґрунтовується наступним: ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, у зв'язку з чим є усі підстави вважати, що ОСОБА_3 з метою уникнення від даного покарання буде переховуватись від органу досудового розслідування. Вказана обставина створює передумову уникнути обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні шляхом їх вмовлянь з метою давати показання на свою користь, так як більшість із свідків є військовослужбовцями військової частини, та разом проходять військову службу в одній і тій же військовій частині разом з обвинуваченим. До того ж, показання свідків надані на досудовому слідстві не мають для суду наперед встановленої сили. Натомість суд досліджує всі докази безпосередньо в судовому засіданні.
Ризик передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що ОСОБА_3 перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства, може симулювати хворобу, або іншим чином ввести в оману командування військової частини, що зумовлено тим, що більшість військовослужбовців, які вчинили вказане кримінальне правопорушення безпідставно скаржились на стан здоров'я до медичного пункту військової частини НОМЕР_2 та медичних установ після вчинення злочину, що підтверджується отриманими матеріалами досудового розслідування.
Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується тим, що ОСОБА_3 через тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі і на тимчасово окупованій території України, і тим самим вчинити інший злочин - дезертирство, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України є тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі.
Оцінюючи в сукупності викладене, варто прийти до висновку, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку ОСОБА_3 та відповідно до ст. 194 КПК України, йому необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Так, з урахуванням наявності ризиків переховування ОСОБА_3 від суду з причин бажанням уникнути покарання за особливо тяжкий злочин, унеможливлює застосування до обвинуваченого особистого зобов'язання.
Також, перебування не в умовах відповідної державної установи, а саме за місцем проживання ОСОБА_3 при застосуванні домашнього арешту, надасть можливість обвинувачуваному ОСОБА_3 покинути дане місце проживання,
у зв'язку з чим даний запобіжний захід не дасть можливості запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, наявних в даному кримінальному провадженні.
Неможливість застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, пов'язана з тим, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, м'якість застосування якого створить в очах суспільства та інших військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно обвинувачуваного ОСОБА_3 у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Водночас, поручителі з числа командування військової частини не зверталися із письмовим зобов'язанням щодо поручительства та виконання обвинувачуваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України.
Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, а підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану
в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 години 25 травня 2022 року строком на 90 діб до 23.08.2022 року, оскільки збройна агресія на нашу Державу продовжується.
На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 години 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, а наразі мова йде про особу яка обрала військову службу та захист батьківщини своєю основною діяльністю.
Таким чином, вважає, що невиправдані та необґрунтовані рішення судів про застосування запобіжних заходів не пов'язаних з позбавленням волі військовослужбовців, які вчинили тяжкі злочини проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, зухвало не виконали накази командирів щодо відмови виконувати бойове розпорядження, в той час коли їх побратими в запеклих боях віддавали життя за свою Батьківщину, приводить до того, що значна кількість військовослужбовців ухиляється від виконання свого конституційного обов'язку в час повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, що в свою чергу підриває обороноздатність України та може спонукати інших військовослужбовців до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, з метою невиконання наказів командирів.
Таким чином, вищевказані обставини свідчать про неможливість запобігання наявним у кримінальному провадженні ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж як винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також останній за місцем несення служби характеризується негативно, неодноразово порушував службову дисципліну, про що свідчить службова характеристика з військової частини надана на військовослужбовця ОСОБА_3 .
Беручи до уваги, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні злочину, який є особливо тяжким та за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, з метою забезпечення кримінального провадження та запобігання спробам особи переховуватися від органів досудового розслідування та суду, унеможливленню незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, з метою забезпечення кримінального провадження, є військовослужбовцем, особою, яка усвідомлювала протиправність своїх дій, з метою забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків, враховуючи, що вчинене ним кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя, безкарності у військовій сфері, а також враховуючи майновий стан ОСОБА_3 при вирішенні питання розміру застави, вважаю, що вона має складати не менше двохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та у вказаному випадку визначити необхідність виконання ОСОБА_3 наступних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Більш того, у п. 48 рішення "Чеботарі проти Молдови" N 35615/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. За відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року)».
Виходячи із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
На підставі вищевикладеного прокурор просить задовольнити клопотання.
Захисник та обвинувачений не заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаного злочину вбачається ризик того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочину, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжкого, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винуватим у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 через тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі і на тимчасово окупованій території України, і тим самим вчинити інший злочин - дезертирство.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваної, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Аналізуючи вищевикладене, вислухавши думку учасників процесу, кожного окремо, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 - задовольнити.
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Харків, громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 01 листопада 2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1