Справа № 175/5485/21
Провадження № 2/175/1579/21
16 серпня 2023 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Моні Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконкому Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -
В грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, в якому просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним, ОСОБА_1 .
Представник позивача за ордером на надання правової допомоги ОСОБА_4 (а.с.34) надала заяву в якій просила суд розглянути справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала(а.с.94).
Відповідач ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала(а.с.36).
Третя особа Орган опіки та піклування в особі виконкому Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області надали заяву про слухання справи без участі їх представника(а.с.79).
Третя особа Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, однак представник у судове засідання не з'явився, надано висновок про доцільність визначення місця проживання дитини(а.с.82).
Суд, розглянувши позовну заяву, повно та всебічно дослідивши надані докази встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони з 15 січня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Сімейно-шлюбні відносини між подружжям не склалися, тому рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року шлюб було розірвано(а.с.5).
Під час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.3).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 остання має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , тобто разом з позивачем по справі(а.с.6).
Позивач вказує на необхідність визначення місця проживання дитини разом з ним, оскільки у відповідності до постанов Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2020 року та 15 жовтня 2020 року відповідачка притягувалась до адміністративної відповідальності за ч.1 та ч.2 ст. 184 КУпАП(а.с.11-14).
Також позивач зазначає, що він працює офіційно, створює всі належні умови для проживання і розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Матір дитини ОСОБА_2 не заперечує проти визначення місця проживання доньки разом з батьком, але і спільної згоди щодо визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері сторони не досягли.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України та принципу ст. 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
Вирішуючи справу по суті, суд також керується правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові №486/706/16-ц (провадження №61-23711св18) від 19.09.2018 року, згідно якої при визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Так, враховуючи вік, та стан здоров'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що на даний час проживання неповнолітньої дитини з батьком, буде відповідати саме інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному. Суд, враховуючи всі обставини, які мають істотне значення для визначення місця проживання неповнолітньої дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 . Крім того, суд зауважує, що матір дитини ОСОБА_2 у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояв турботи відносно дитини та участь у вихованні дочки і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини ОСОБА_1 щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 55 Конституції України, ст. 7, 141, 155, 160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 4,5, 12, 13, 76, 81, 89, 130, 141, 210, 223 ЦПК України, суд, -
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.