Номер провадження 22-ц/821/1270/23Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/6172/22 Демчик Р.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
06 вересня 2023 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -
ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Сучило А.О., звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що 08.02.2017 вона була прийнята на роботу на посаду продавця консультанта у ФОП ОСОБА_1 згідно запису в трудовій книжці та укладеного трудового договору від 08.02.2017 року.
Згідно п.6 трудового договору від 08.02.2017 тривалість щорічної оплачуваної відпустки не може бути менш, як 24 календарні дні.
24.10.2022 року вона була звільнена з посади продавця-консультанта за згодою сторін.
За період роботи у відповідача, вона була у оплачуваній щорічній відпустці в 2019 році - 24 календарних дні та 2022 році - 20 календарних днів.
При її звільненні відповідач не виконала вимоги ч.1 ст.83 КЗпП України та не здійснила виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки.
Оскільки її було прийнято на роботу 08.02.2017, то відповідно вона має наступну кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки: за період з 08.02.2017 року по 08.02.2018 року - 24 календарних дні; за період з 08.02.2018 року по 08.02.2019 року - 24 календарних дні; за період з 08.02.2019 року по 08.02.2020 року - використано і оплачено; за період з 08.02.2020 року по 08.02.2021 року - 24 календарних дні; за період з 08.02.2021 року по 01.01.2022 року - 22 календарних дні; за період з 01.01.2022 року по 24.10.2022 року - використано і оплачено - разом 94 календарних дні невикористаної щорічної відпустки.
Враховуючи середньоденну заробітну плату в розмірі 211,23 грн., ОСОБА_2 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 на її користь компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 19855,89 грн., та витраті пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 10000,00 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 19855,89 грн. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять гривень вісімдесят п'ять коп.)
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд вказав, що є доведеною вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану нею відпустку при звільненні та вважає, що така компенсація має бути стягнута з відповідача, в мажах заявленої суми у позові, оскільки доказів на спростування наведеного у позовній заяві розрахунку відповідачем суду не надано.
Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, то суд в цій частині відмовив з тих підстав, що не було надано договору про надання правової допомоги.
Не погоджуючись з такими рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
Доводи скарги зводяться до того, що суд першої інстанції повністю обрав позицію позивача в частині стягнення коштів за відпустки, не було зроблено запит ні до контролюючих органів щодо отримання інформації про нарахування коштів та сплачені з них податки, ні до правоохоронних органів щодо отримання інформації по зверненню відповідачки з приводу кримінального правопорушення по факту викрадення документів.
Зазначає, що надання позивачу відпуски в інші періоди свідчить і зміст заяви позивача про звільнення від 01.10.2022, з якої вбачається, що остання просила компенсацію виключно за останній рік роботи.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача - адвокат Сучило А. О. вказує, що апелянт сам повинен був надати інформацію про нарахування коштів та сплачені з них податки про відшкодування коштів за невикористані відпустки працівникам, а не перекладати цей обов'язок на суд першої інстанції з посиланням на зайняття позиції на стороні позивача.
Крім того, адвокат у відзиві просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з наданням правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без виклику учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що 08.02.2017 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. Відповідно до п .2 договору, працівник зобов'язаний виконувати продаж та збереження товару, коштів, виручених від продажу, дотримуватися режиму роботи. Відповідно до п. 6 договору, тривалість щорічної оплачуваної відпустки не може бути менш як 24 календарні дні.
01.10.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила при звільненні за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, яке має відбутися 24.10.2022, замінити усі невикористані дні щорічної соціальної відпустки грошовою компенсацією на підставі ст. 83 КЗпП України. Соціальна відпустка з 01.10.2022 року до 24.10.2022 року включно. Грошову компенсацію просила перерахувати на картку.
21.10.2022 ФОП ОСОБА_1 видано наказ № 2 «Про звільнення ОСОБА_2 ». Вказаним наказом вирішено звільнити ОСОБА_2 , продавця-консультанта ФОП ОСОБА_1 із займаної посади, 24.10.2022 року за угодою сторін, відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України та виплатити їй грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2022 по день звільнення у кількості 20 календарних днів.
Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі мають таке правове регулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А першої черги.
Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 вказаної вище Постанови, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд вказав, що позивач довела вимогу про стягнення з відповідача компенсації за невикористану нею відпустку при звільненні та вважає, що така компенсація має бути стягнута з відповідача, в мажах заявленої суми у позові, оскільки доказів на спростування наведеного у позовній заяві розрахунку відповідачем суду не надано, з чим погоджується апеляційний суд.
Посилання скаржниці на те, що при прийнятті рішення обрав сторону ОСОБА_2 апеляційний суд відхиляє, оскільки судом було надано оцінку доказам, які надавала відповідач, зокрема, про її звернення в поліцію з приводу зникнення документації та інших речей.
Апеляційний суд зауважує, що у довідці за результатами звернення громадянки ОСОБА_1 , вказано, що в ході проведення перевірки в межах компетенції сектору дільничних інспекторів відділу превенції Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до поліції з метою інформування та фіксації виявлення відсутності робочої папки з документами з приводу працевлаштування ОСОБА_2 . В подальшому встановлено, що ОСОБА_1 просить відомості до ЄРДР не вносити оскільки матеріальних збитків не завдано.
Інших доказів, які б підтверджували факт зникнення документів відповідачкою не було надано, як і не надано інших будь яких підтверджуючих документів щодо надання позивачу відпустки за вказані вище періоди та їх виплати.
Отже, відповідачем не доведено те, що ОСОБА_2 в період з 08.02.2017 року по 08.02.2018 року, з 08.02.2018 року по 08.02.2019 року, з 08.02.2020 року по 08.02.2021 року, з 08.02.2021 року по 01.01.2022 року перебувала у відпустці.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд враховує наступне.
Як вбачається з приєднаних до відзиву на апеляційну скаргу документів, зокрема, додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги №186 від 01.11.2021, оплата послуг адвоката складає 5000,00 грн., які сплачуються Клієгтом після винесення судового рішення.
В акті прийому-передачі виконаних робіт відповідно до договору про надання правової допомоги № 186 від 01.11.2021, вказано, що Виконавець (адвокат) надав комплекс професійної правничої допомоги за період з 22.07.2023 по 27.07.2027, у справі № 711/6172/22, яка перебуває на розгляду у Черкаському апеляційному суді. Акт складено на суму 5000,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (як у даній справі).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
При цьому, вирішувати питання про співмірність витрат зі складністю справи суд може за клопотанням сторін (ч. 5 ст. 137 ЦПК України) та із власної ініціативи (ч. 3 ст. 141 ЦПК України) при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами справи, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.
Враховуючи, що справа малозначна, позицію відповідача з приводу витрат на правову допомогу, апеляційних суд вважає, що співмірними з розглядом вказаної апеляційної скарги будуть витрати в сумі 2 000,00 грн., які необхідно стягнути зі ОСОБА_1 на користь позивача.
Крім того, зважаючи на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судовий збір за розгляд справи апеляційним судом слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 2 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді