Справа №: 148/1426/23
Провадження № 2/148/511/23
07 вересня 2023 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Дамчука О.О.,
за участю секретаря Носулько К.П.
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
До суду звернулась позивач з вказаним позовом вказавши, що з відповідачем по справі вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 26.12.2015 року. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина знаходяться на повному утриманні позивача. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає Причиною розпаду шлюбу став факт втрати почуття кохання та поваги між подружжям, що призвело до розпаду сім'ї. Намагання зберегти сім'ю результату не дали. Просить суд розірвати шлюб з відповідачем та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку та доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до його повноліття.
У судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву в якій вказала, що позов підтримує у повному обсязі, просить розірвати шлюб з відповідачем та стягнути аліменти та розглянути справу у її відсутності.
В судове засідання відповідач не з'явився, надав заяву в якій вказав, що позов про розірвання шлюбу та стягнення аліментів визнає у повному обсязі, просив розглянути справу у його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У відповідності до ч.1 ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За правилами ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Судом встановлено, що шлюб сторонами було укладено 26.12.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 204. Шлюбні відносини сторін припинені. Причиною розпаду шлюбу став факт втрати почуття кохання та поваги між подружжям. Сторони спільне господарство не ведуть та проживають окремо.
Відповідно до ч. 2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст.113 Сімейного кодексу України, особа яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Як вбачається із п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Частина 1 ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя. Пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Як встановлено у судовому засіданні, спільне життя у сторін не склалось, тривалий час вони проживають окремо, не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбних відносин, мають окремий бюджет для кожного, стосунки між сторонами стали напружені, у сторін виявились різні погляди на життя, на сімейні відносини, таким чином враховуючи ці обставини, суд приходить до висновку про те, що позивач дійшла до стійкого переконання про необхідність розірвання шлюбу, оскільки судом встановлено, що подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, у зв'язку з цим позовні вимоги в частинні розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд виходить зі слідуючого.
Згідно з частиною другою статті 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частинами першою, другою статті 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Частиною другою статті 182 СК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення судом першої інстанції, встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статей 181, 182 СК України, за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Пунктом 17 постанови ПВСУ № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України» при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів передбачено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі і виплачується щомісячно.
Відповідно до положень частина 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Верховною Радою України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується його свідоцтвом про народження.(а.с. 6)
З довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 25.07.2023 за № 666 вбачається, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає біля матері ОСОБА_1 , 1991 року народження та знаходяться на її утриманні.(а.с. 7)
Згоди щодо утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 між батьками не досягнуто.
Як було зазначено вище, згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище сторін та неповнолітньої дитини, та те що відповідач не заперечує проти сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі зазначеному у позовній заяві.
Враховуючи викладене, виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги потреби дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з відповідача підлягають до стягнення аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , 24.02.2017 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення дитиною повноліття.
Відповідності до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень закону України «Про судовий збір». Так, відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 3 закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення аліментів.
Враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1073,60 грн. та понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 110, 112, 180-182, 191 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 7-13, 81, 141, 247, 263, 265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 26.12.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 204.
При розірванні шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Копію рішення направити до ДРАЦС для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Нововоронцовка Херсонської області, РНОКПП: НОМЕР_1 місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) батька, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову - 25.07.2023 до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О.Дамчук