Справа № 354/681/15-ц
Провадження № 22-ц/4808/804/23
Головуючий у 1 інстанції Остап'юк М. В.
Суддя-доповідач Томин
30 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Кузів А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області на рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2022 року, ухвалене в складі судді Остап'юк М.В., у справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,
У вересні 2015 року Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся в суд в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 від 12.09.2003 року та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 2611092001220069, розташовану в урочищі «Вишня» с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство».
Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011, порушеної щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року, на підставі якого було видано відповідачці ОСОБА_1 оспорюваний державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, підроблене, не приймалося у встановленому законом порядку, а самостійно складене сільським головою. Передана ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 24 виділ 4 Поляницького лісництва.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх до земель запасу сільської ради, зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».
В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення №33 від 12.08.2003 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду, серед яких відповідачці ОСОБА_1 .
Вищевказаною постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі залишено без розгляду із роз'ясненням про право на його пред'явлення в порядку цивільного судочинства.
Прокурор зазначив, що на момент подання цього позову - 10.09.2015 року, ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до суду із відповідними позовами, а пред'явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб'єктом владних повноважень необхідних заходів. Тому, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», прокурор звернувся до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.
З огляду на те, що фіктивність рішення, на підставі якого видано ОСОБА_1 державний акт про право власності, встановлена судовим рішенням, а саме постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/11, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
01.06.2021 року прокурор в порядку ст. 49 ЦПК України змінив позовні вимоги, просив визнати недійсним Державний акт на прав приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 від 12.09.2003 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 2611092001220069, розташовану в урочищі «Щивки» в с. Поляниця Надвірнянського району, та витребувати вказану ділянку у ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Ухвалою Яремчанського міського суду від 06 серпня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області - Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (т. 2, а.с. 138-139).
Ухвалами Яремчанського міського суду від 10 серпня 2022 року залучено Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача (т. 3, а.с. 2-3) та залишено без розгляду позовні вимоги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (т. 3, а.с. 4-8).
Рішенням Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2022 року позов Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 2611092001220020069, яка розташована в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №000054, відмовлено у зв'язку з обранням неналежного способу захисту.
Не погодившись із вказаним рішенням, Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що Державне агентство лісових ресурсів України є суб'єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах. При цьому посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №369/3147/19. Вважає, що в такому випадку суд першої інстанції повинен був, переконавшись, що позовні вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити у задоволенні позову.
Вказує, що саме Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними. Оскільки в постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради, то така мала право вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними у встановленому порядку.
Стверджує, що прокурор не надав належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу. Крім згадуваної кримінальної справи №1-6/11 прокурор посилається тільки на Державний акт серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року, виданий Поляницькою сільською радою землекористувачу ДП «Ворохтянське лісове господарство». Однак межі земельної ділянки, вказаної у зазначеному державному акті, в натурі (на місцевості) не встановлювалися (не відновлювалися), а сама земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, тому такий державний акт не може бути належним та достатнім доказом у цій справі. При цьому доказів накладення (перетину) між собою земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» (без присвоєного кадастрового номеру) або іншого порушення прав позивача з вини відповідача прокурором не надано. Також вказує, що проведення земельно-технічної експертизи чи експертизи з питань землеустрою є неможливим, оскільки жодної технічної документації на землі ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурором не надано. Стверджує, що прокурором з 2015 року не доведено факту знаходження спірної земельної ділянки на землях ДП «Ворохтянське лісове господарство», не спростовано твердження відповідача про недоведеність цього факту.
Зазначає, що постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 року не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню у цій справі. Також прокурором не доведено, що належна відповідачу земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією з тих, про які йде мова у вказаній постанові у кримінальній справі. А інформація, викладена в листі ДП «Карпатгеодезкартографія» та постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року, не дозволяє достеменно встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу (не вказано достатніх особових даних про фізичну особу, кадастрових номерів земельних ділянок, підстав проведення розбивки на квартали та ділянки).
Вказує, що лист ДП «Карпатгеодезкартографія» від 01.10.2004 року (про фізичних осіб, яким вже були виготовлені державні акти на право власності на землю з розбивкою на квартали та ділянки) є недопустимим доказом і не міг братись до уваги судом, оскільки був долучений прокурором без обґрунтування поважності причин його неподання у встановлений законом строк разом із позовною заявою. Також суд першої інстанції відповідно до клопотання прокурора про витребування доказів витребував матеріали кримінальної справи №1-6/11, які теж є недопустимим доказом, оскільки долучені після подання позовної заяви та без обґрунтування причин неподання їх раніше. Крім того, Державне агентство лісових ресурсів України не є учасником даної кримінальної справи, а прокурором наголошувалося, що останньому стало відомо про порушену кримінальну справу з 2015 року.
Також суд дійшов висновку про повернення спірної земельної ділянки Державному агентству лісових ресурсів України, хоча позивачем таких вимог не заявлялося.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Івано-Франківська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що не відповідають дійсності доводи апелянта щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах Державного агентства лісових ресурсів, оскільки земельна ділянка на час звернення до суду перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке, у свою чергу - у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України, та є його структурним підрозділом, а прокурором при зверненні до суду було визначено двох позивачів: ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України. Питання правомірності звернення прокурора до суду в інтересах Держлісагенства у 15-ти аналогічних справах протягом 2022-2023 років було предметом розгляду Верховного Суду, який дійшов висновку про те, що у вказаних справах прокурор правомірно звернувся із позовними вимогами саме в інтересах вказаного органу державної влади (постанови від 27.05.2022 року у справі №354/604/15, від 14.09.2022 року у справі №354/672/15, від 02.06.2022 року у справі №354/601/15, від 20.07.2022 року у справі №354/608 та ін.).
Вважає, що не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо правомірності розпорядження виконкомом Поляницької сільської ради спірною земельною ділянкою. Положеннями чинного законодавства органи місцевого самоврядування наділено повноваженнями щодо розпорядження землями саме комунальної власності. У той же час спірна земельна ділянка входить до масиву земель, які перебувають на праві постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту від 10.11.2001 року, який недійсним не визнавався, а до 01.01.2002 року такого терміну, як «комунальна власність» взагалі не існувало. Ворохтянському лісгоспу ділянка передана із державної форми власності, а відповідачами не зазначено коли і на підставі чого такий масив змінив свою форму власності на комунальну. Ні після вступу в силу ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року, ні після зміни меж населеного пункту с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності не було проведено, що підтверджено і під час розгляду справи представником Поляницької сільської ради. Земельні ділянки Поляницької сільської ради в натурі не встановлені, право її власності на збільшену площу землі у встановленому ст. 125 ЗК України та ст. 14 вказаного Закону порядку не зареєстровано. Тобто земельні ділянки, за рахунок яких у 2002 та 2008 роках збільшено межі населеного пункту с. Поляниця, по даний час перебувають у державній власності.
Також факт незаконного отримання відповідачами спірної земельної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі №1-6/11 та додаткового доведення у цій цивільній справі не потребує. А в ході досудового розслідування на вимогу слідчого Карпатським державним підприємством геодезії надано список громадян, яким надано земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, зокрема, під номером 70 вказано ОСОБА_1 , площа земельної ділянки - 0,1000 га, розташування - у кв. АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави протиправно, всупереч її волі, єдиним належним способом відновлення прав держави є відновлення її права власності на земельну ділянку.
Вважає помилковим доводи апелянта про те, що межі земельної ділянки Ворохтянського держлісгоспу в натурі (на місцевості) не встановлювались, оскільки відповідно до положень ст. 22 ЗК України на момент отримання державного акту лісгоспом право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. А такий державний акт Ворохтянський ДЛГ отримав саме від Поляницької сільської ради.
Щодо твердження апелянта про долучення за ініціативою суду до матеріалів справи доказів із матеріалів кримінальної справи зазначає, що такі з кримінальної справи не вилучалися, а справу було витребувано з Галицького районного суду лише для перевірки доводів позовної заяви та долучених до неї доказів оригіналам.
З огляду на положення ч. 3 ст. 49 ЦПК України після залишення без розгляду позову в частині ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурор був позбавлений процесуальної можливості заявити письмове клопотання про зміну предмету позову та просити витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі іншого позивача - Державного агентства лісових ресурсів України; у подальших судових засіданнях ним це уточнено на запитання суду в усній формі.
Виходячи з фактичних обставин справи, в т.ч. права власності на спірну земельну ділянку держави, від імені якої розпорядження землею здійснюється Держлісагентством, судом правомірно та обґрунтовано витребувано її від відповідача у власність держави саме в особі Держлісагентства як єдиного позивача у справі на момент винесення рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області - Москаль Р.Ю. та відповідач ОСОБА_1 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Прокурор Верешко М.І. щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області - Москаля Р.Ю., відповідача ОСОБА_1 , прокурора ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради №3 від 11.01.2001 року (т. 1, а.с. 26-28).
Наказом Державного комітету лісового господарства України №87 від 03.04.2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований у 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Згідно зі Статутом ДП «Ворохтянське лісове господарство», затвердженим Наказом Державного комітету лісового господарства України 26.11.2007 року, у редакції, яка долучена прокурором до матеріалів справи (т. 2, а.с. 23) та розміщена на сайті Підприємства станом на день постановлення рішення судом першої інстанції, ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»).
За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Встановлено також, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12.08.2003 року №33 відповідачу ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із земель запасу в урочищі «Вишня» с. Поляниця Яремчанської міської ради площею 0,10 га (т. 1, а.с. 21-23).
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 площею 0,1000 га в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001220020069 (т. 1, а.с. 24-25).
Згідно копії Листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464 (далі - Лист) земельна ділянка площею 0,1000 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кв. АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 47-50).
23.03.2004 року слідчим з ОВС Прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові про порушення кримінальної справи йдеться про те, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40,69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (т. 1, а.с. 140).
Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кв. АДРЕСА_1 , де розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 , - відсутні (т. 1, а.с. 128-135).
З матеріалів оглянутої судом у ході судового розгляду кримінальної справи №1-6/11 (провадження №1/341/6/15) у шістнадцяти томах, вбачається, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі №248436, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області, про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_4 за ст.ст. 365 ч. 3, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 357 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_2 за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_5 за ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч.2 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремче Мотрук Марії Степанівни за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2 КК України.
Дана кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.
Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (т. 1, а.с. 10-20).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що сільський голова Соловчук Ю.В., інженер-землевпорядник ОСОБА_2 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, склали завідомо неправдиві офіційні листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; склали завідомо неправдиві рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; склали завідомо неправдиві додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказані у постанові.
Також, в процесі судового розгляду по даній кримінальній справі №1-6/2011, як вбачається з постанови, було встановлено, що упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_4 , інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_5 , крім цього, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, а саме: ОСОБА_7 - 0, 25 га, ОСОБА_8 - 0,25 га, ОСОБА_9 - 0,10 га, ОСОБА_10 - 0,1804 га, ОСОБА_11 - 0,25 га, ОСОБА_12 - 0,10 га, ОСОБА_13 - 0,25 га, ОСОБА_14 - 0,25 га, ОСОБА_15 - 0,25 га, ОСОБА_16 - 0,10 га, ОСОБА_17 - 0,25 га, ОСОБА_18 - 0,2223 га, ОСОБА_19 - 0,10 га, ОСОБА_20 - 0,10 га, ОСОБА_21 - 0,10 га, ОСОБА_22 - 0,478 га, ОСОБА_23 - 0,25 га, ОСОБА_24 - 0,1928 га, ОСОБА_25 - 0,0704 га, ОСОБА_26 - 0,3157 га, ОСОБА_27 - 0,25 га, ОСОБА_28 - 0,1930 га, ОСОБА_29 - 0,20 га, ОСОБА_30 - 0,15 га, ОСОБА_1 - 0,10 га, ОСОБА_31 - 0,1644 га, ОСОБА_32 - 0,335 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду вартістю 497767,60 грн., а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 133591,49 грн. та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 281200,00 грн., а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на суму 912559,09 грн. та спричинено тяжкі наслідки.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею доведений позивачем, а відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог законодавства. Відтак є правові підстави витребування від ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки. При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту, тому відмовив в їх задоволенні. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності до вказаних позовних вимог суд зазначив, що 01.06.2021 року прокурор у порядку статті 49 ЦПК України змінив позовні вимоги, і такі звернуті до відповідача ОСОБА_1 . У судовому засіданні 31.10.2022 року представник Поляницької сільської ради заявив клопотання про застосування строків позовної давності до змінених позовних вимог. У той же час ОСОБА_1 не просила застосувати строк позовної давності до змінених 29.06.2021 року позовних вимог прокурора, а суд не має підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_1 , оскільки остання таку заяву не подавала.
Рішення суду в частині відмови в позові ніким не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.
У частині задоволених позовних вимог апеляційний суд погоджується із вказаними висновками місцевого суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст. 55, 56 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.
Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.
Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
За змістом положень статті 20 ЗК України (у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Також у статті 118 ЗК України визначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.
Що стосується посилань апелянта на те, що прокурором не доведено, що належна відповідачу земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією з тих, про які йде мова у вказаній постанові в кримінальній справі, а інформація, викладена в листі ДП «Карпатгеодезкартографія» та постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року, не дозволяє достеменно встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу, то такі не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, Листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464 зазначено, що земельна ділянка площею 0,1000 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. 24 діл 4 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу. А згідно з матеріалами кримінальної справи рішення про вилучення земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, зокрема, ОСОБА_1 - 0,10 га, не приймалося. Тобто вказану земельну ділянку незаконно вилучено з державної власності.
Наведене підтверджує, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку.
І такі обставини відповідачами не спростовані.
Більше того, з огляду на відсутність рішення про вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, безпідставні доводи сільської ради, що вона мала право вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними у встановленому порядку.
А останньою не надано жодних доказів на спростовання факту відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законом.
Твердження про те, що вищевказаний Лист і матеріали кримінальної справи не є належними доказами, оскільки долучені з порушенням процесуального порядку, також не є обґрунтованими, оскільки при поданні позову позивач посилався на встановлені при розгляді кримінальної справи обставини, а її матеріали витребувані для перевірки доводів позовної заяви та долучених до неї доказів оригіналам.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурор не надав належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу, межі земельної ділянки, вказаної у Державному акті серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року, в натурі (на місцевості) не встановлювалися (не відновлювалися), а сама земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, то апеляційний суд зазначає наступне.
Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статтей 20, 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Також у статті 118 ЗК України передбачалася чітка процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Матеріалами справи, зокрема, Листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року №464, відповідно до якого земельна ділянки, площею 0,1000 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кв. 24 діл 4 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ; Висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, проведеної у рамках кримінальної справи №248436 про те, що рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення земельної ділянки лісового фонду у кв. 24 діл 4 відсутні; постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, ухваленою за результатами розгляду вказаної кримінальної справи, де зазначається, що посадовими особами Поляницької сільської ради незаконно надано, у тому числі, ОСОБА_1 у приватну власність під будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,10 га, яка перебувала у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом такої ради не приймались, доведено, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а рішення Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року та Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 не відповідають положенням законодавства.
Технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю на ім'я ОСОБА_1 суду також надано не було, як і інших документів, які б свідчили про дотримання вимог законодавства при передачі відповідачу спірної земельної ділянки у власність з дотриманням процедури, визначеної законодавством.
При цьому судом вірно зазначено, що ні орган місцевого самоврядування, ні відповідач ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, у тому числі, із лісового фонду, і про наслідки недотримання встановленого законом порядку.
Доказів того, що після збільшення меж с. Поляниця у постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» у встановленому порядку відбулося вилучення земельної ділянки, яка згодом була передана ОСОБА_1 , ні в суді першої, ні апеляційної інстанції не надано, як і не надано доказів нечинності Державного акту серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року, виданого ДП «Ворохтянське лісове господарство» саме Поляницькою сільською радою.
Такі доводи зводяться до припущень та сумнівів, які також спростовані матеріалами кримінальної справи, в рамках якої і встановлені усі обставини порушення закону при вилученні земель, які включають і спірну земельну ділянку. А зміна площі населеного пункту с. Поляниця жодним чином не вплинула на право постійного користування землею ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Слушними є заперечення прокурора в даному випадку стосовно того, що ні після вступу в силу ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року, ні після зміни меж населеного пункту с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності не було проведено, і це знайшло підтвердження в ході судового розгляду. Межі земельної ділянки с. Поляниця в натурі не встановлені, право власності Поляницької сільської ради на збільшену площу землі у встановленому ст. 125 ЗК України та ст. 14 зазначеного Закону не зареєстровано. І земельні ділянки, за рахунок яких у 2002 та 2008 роках збільшені межі населеного пункту с. Поляниця, по даний час перебувають у державній власності.
Крім того, відповідно до положень ст. 22 ЗК України в редакції, чинній на момент отримання вказаного державного акту лісгоспом, право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19)).
Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, внаслідок злочинних дій.
Тому колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що на підставі ч. 3 статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Поляницької сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.
Доводи апелянта про те, що Державне агентство лісових ресурсів України не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах, не є учасником кримінальної справи №1-6/11, а суд помилково дійшов висновку про повернення спірної земельної ділянки Державному агентству лісових ресурсів України, також є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Судом встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке володіло землями для ведення лісового господарства, до складу яких входила і спірна земельна ділянка, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.
Таким чином судом правомірно та обґрунтовано витребувано спірну земельну ділянку від відповідача у власність держави в особі Держлісагентства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, і по суті спору зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області слід залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2022 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 08 вересня 2023 року.