Справа №639/2634/20
Провадження №2/639/86/23
08 серпня 2023 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Баркової Н.В.,
за участю секретарів - Волкової С.І., Карбовської М.О., Кравченко А.Л.,
представника позивача за первісним позовом - адвоката Сметаніна Д.В.,
представника відповідача за первісним позовом - адвоката Загребельного Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -
30.04.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до відповідача ОСОБА_2 , і просить суд встановити порядок користування житловим будинком з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 ; виділити в користування ОСОБА_1 житлові кімнати літ. 1-6 пл. 17,7 кв.м, літ. 1-7 пл. 8,2 кв.м, надвірні будівлі вбиральня літ. «О», льох літ. «В», гараж літ. «Е», оглядова яма літ. «е»; виділити в користування ОСОБА_2 житлові кімнати літ 1-4 пл. 10,1 кв.м., 1-5 пл. 16,2 кв.м., надвірні будівлі льох літ. «К»; в спільному користуванні співвласників залишити в будинку веранду літ. 1-1 пл. 13.1 кв.м., кухню літ. 1-2 пл. 8,9 кв.м., коридор літ. 1-3 пл. 4,5 кв.м. ванну літ. 1-8 пл. 8,9 кв.м., вбиральню літ. 1-9 пл. 1,3 кв.м., коридор літ. 1-10 кв. м. 2,9; надвірні будівлі - навіс літ. «М», літній душ літ. «Л», яму вигрібну №4, огорожу №1,2,3, вимощення №1; зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 житловим будинком з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом вселення до даного будинку, а саме в житлові приміщення літ. 1-6 пл. 17,7 кв.м, літ. 1-7 пл. 8,2 кв.м та передачі позивачу ключів від будинку.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що її чоловік ОСОБА_3 , 1949 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.07.2019 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори (р. №1049) Степановій Н.О. належить 1/2 частка житлового будинку згосподарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . В свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначено, що на земельній ділянці розташований житловий будинок з прибудовами літ. «Ж-1», цегла, загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м. При цьому будинку є господарські будівлі та споруди: гараж літ. «Е», оглядова яма літ. «е», вбиральня літ. «О», льох літ. «В», «К» , навіс літ. «М». літній душ літ. «Л», яма вигрібна №4, огорожа №1,2,3, вимощення №1. Право власності у її чоловіка виникло на підставі Дублікату Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Харкова 02.03.1988 року, дублікат якого виданий виконавчий комітетом Жовтневої районної ради у м. Харкові 13.06.2008 року. Підставою для видачі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок стало рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року, згідно якого було вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку розділу спільного майна.Так, ОСОБА_4 - це перша дружина чоловіка позивача. Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 від першого шлюбу. За наявними даними ОСОБА_4 померла, на час смерті вона мешкала за адресою по АДРЕСА_1 .Таким чином, ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті матері. На думку позивача, відповідачу ОСОБА_2 відомо, що ОСОБА_3 помер, а вона прийняла спадщину після його смерті. Однак, як вказує позивач, ОСОБА_2 перешкоджає їй увійти до домоволодіння та користуватися ним, у зв'язку з чим ОСОБА_1 зверталась до Національної поліції з питання усунення перешкод в користуванні частиною домоволодіння, яка їй належить на праві власності.
Під час оформлення права власності в порядку спадкування за заповітом був виготовлений технічний паспорт (станом на 04.06.2019 року), з якого вбачається, що відповідачем було зроблено часткове перепланування житлових приміщень, щоб житловими приміщеннями могли користуватися два співвласника. Житловий будинок складається з наступних приміщень: веранда літ 1-1 пл. 13.1 кв.м., кухня літ 1-2 пл. 8,9 кв.м., коридор літ. 1-3 пл. 4,5 кв.м., житлова літ 1-4 пл. 10,1 кв.м., житлова 1-5 пл. 16,2 кв.м., житлова літ. 1-6 пл. 17,7 кв.м, житлова 1-7 пл. 8,2 кв.м, ванна літ. 1-8 пл. 8,9 кв.м., вбиральня літ. 1-9 пл. 1,3 кв.м., коридор літ. 1-10 кв. м. 2,9. При цьому будинку є господарські будівлі та споруди: гараж літ. «Е», оглядова яма літ. «е», вбиральня літ. «О», льох літ. «В», «К» , навіс літ. «М», літній душ літ. «Л», яма вигрібна №4, огорожа №1,2,3, вимощення №1. Тому позивач вважає, що встановлення порідку користування домоволодінням не порушить прав його інших співвласників та повною мірою захистить її право на користування своєю власністю.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст..ст. 317, 319, 321, 383, 358, 391, 396 ЦК України, вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.05.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.
На виконання ували суду від 04.05.2020 року позивачем вказані недоліки були усунуті та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.05.2020 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення. Призначено підготовче засідання.
Під час підготовчого провадження від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
В обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві спільної власності в рівних частках по 1/2 частині кожному: його матері - ОСОБА_4 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.03.1988 р. ЖЕО Жовтневого району м. Харкова. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 1975 року ОСОБА_2 мешкає в зазначеному домоволодінні та зареєстрований у ньому, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року. Так, ними сумісно за кошти матері замість старого будинку «А-1» у вказаному домоволодінні був побудований новий будинок «Ж-1» житловою площею 56,3 кв.м, у зв'язку з чим рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Харкова №1 АА-15 від 01.09.1987 р. його прийнято до експлуатації, а старий будинок «А-1» зобов'язано знести. Коли в 1989 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були остаточно припинені шлюбно-сімейні відносини та їх шлюб було розірвано, ОСОБА_3 покинув домоволодіння та більш в ньому не мешкав, домоволодінням не цікавився, а тому ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 з цього часу фактично самостійно підтримували будинок у належному стані, проводили ремонті роботи, здійснювали за ним догляд, сплачували всі поточні платежі. Реалізуючи право володіння вказаним домоволодінням, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з метою покращення житлових умов була зроблена у 1992 році прибудова до житлового будинку «ж4» площею 10,4 кв.м, а саме санвузол та ванна кімната, у зв'язку з чим будинок був підключений до мережі водопостачання, отримані технічні умови та проведено нову лінію електромережі, збудовано зливну яму «м4» та ганок «жЗ», отримані технічні умови та будинок приєднано до мережі газопостачання. Замість старого дерев'яного тину, дерев'яних воріт та дерев'яної вбиральні «Д», які за строком давності згнили, ними самостійно за особисті кошти у 1992 р. збудовані нові огорожа «м» та «м2», встановлені металеві ворота «мЗ», побудована вбиральня «О». Крім цього, за особисті кошти у 1992 р. побудовані літній душ «Л» та навіс «М», забетоновані в'їзд, автомобільний та пішохідні майданчики в середині домоволодіння. Також, з метою покращення житлових умов у 1992 році, було реконструйовано з нових матеріалів на; старому фундаменті без зміни габаритів та цільового призначення, нежитлове приміщення - веранда «ж2». Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.06.2006 року по справі №2-0-134/06 за ОСОБА_4 було визнано право власності на самовільно побудовані у 1992 році прибудови до будинку, господарські будівлі та споруди. Зазначене судове рішення було ОСОБА_4 зареєстроване в КП МБТІ, але в подальшому, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28.02.2007 року зазначене рішення скасовано за апеляційною скаргою ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 про всі ці обставини було достеменно відомо, оскільки вона на підставі довіреності представляла інтереси ОСОБА_3 , приймала участь та була присутня як у цьому, так і подальших судових провадженнях в якості представника ОСОБА_3 , оскільки останній за всі ці роки з'явився до суду лише один раз та підтвердив факт свого не мешкання в будинку з 1989 року. В подальшому, при розгляді судами справи №639/2451/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розподіл житлового будинку з надвірними будівлями в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, в задоволенні якого було відмовлено, Апеляційний суд Харківської області в своїй ухвалі від 18.08.2016 року, як на одну з підстав відмови в задоволенні позову, обґрунтовував таку відмову тим, що приміщення будинку АДРЕСА_1 , а саме літ. «ж4», «ж2», літ. «жЗ», літ. «О», літ; «М», літ. «м2», літ. «мЗ», літ. «м4» є об'єктами самочинного будівництва. За життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначені прибудови до будинку, господарські будівлі та споруди узаконені не були і постійно були предметом спору, оскільки, як зазначено вище, були побудовані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за особисті кошти без будь-якої участі в цьому будівництві ОСОБА_3 . Після смерті матері ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, про що ним був отриманий витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №47736084 від 16.05.2017 року. При оформлені спадкового майна, ним було отримано 06.08.2019 року технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 та довідку №2019/83 від 21.08.2019 року, відповідно яких, в домоволодінні містяться самовільні прибудови. Отже ОСОБА_3 за життя не набув права власності на приміщення будинку АДРЕСА_1 , а саме літ. «ж4», «ж2», літ. «жЗ», літ. «О», літ. «М», літ. «м2», літ. «мЗ», літ. «м4», які є об'єктами самочинного будівництва, а судове рішення, яким вони були узаконені, скасоване за його ж апеляційною скаргою. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 навмисно приховала від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та державного нотаріуса Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкової І.В. відомості про скасування 28.02.2007 року Апеляційним судом Харківської області рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.06.2006 року по справі №2-0-134/06, внаслідок чого нею було отримане 06.07.2019 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий №1-49, яке, всупереч встановленого законом порядку, фактично узаконює самовільні споруди та визнає за померлим ОСОБА_3 право власності на частку приміщень будинку АДРЕСА_1 , а саме літ. «ж4», «ж2», літ. «жЗ», літ. «О», літ. «М», літ. «м2», літ. «мЗ», літ. «м4», які є об'єктами самочинного будівництва.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 , посилаючись на ст.ст. 376, 1218, 1301 ЦК України, просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 06.07.2019 року державним нотаріусом Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленковою І.В., реєстровий №1-49 і відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .
Судом під час підготовчого провадження роз'яснено позивачу ОСОБА_1 , що належним доказом у справі за її позовними вимогами про визначення порядку користування житловим будинком є висновок судової будівельно-технічної експертизи.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.10.2020 року клопотання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи - задоволено. Призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом судову будівельно-технічну експертизу. Підготовче провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
03.12.2020 року від старшого наукового співробітника, судового експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса - Кирилової Л.І. на адресу суду за вх. №32895 надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів та призначення обстеження, необхідних для проведення експертизи №18691.
10.02.2021 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач, у зв'язку з відсутністю коштів на оплату послуг щодо проведення вказаної експертизи, просить повернути до суду матеріали цивільної справи №639/2634/20 з метою поновлення провадження.
Отже на адресу суду з Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» повернуто матеріали зазначеної цивільної справи та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.03.2021 року поновлено підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Призначено підготовче засідання.
11.08.2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Сметаніним Д.В. подано відзив на зустрічний позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, посилаючись на те, що з огляду на відповідні законні підстави ОСОБА_1 у законний спосіб отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06.07.2019 року, посвідчене державним нотаріусом Другої Харківської міської нотаріальної контори, і доказів недійсності вказаного свідоцтва позивачем за зустрічним позовом не надано..
Окрім того, 29.08.2021 року на адресу суду від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 подано відповідь на відзив за зустрічним позовом, в якій підтримані зустрічні позовні вимоги.
Судом повторно під час підготовчого провадження роз'яснено позивачу ОСОБА_1 , що належним доказом у справі за її позовними вимогами про визначення порядку користування житловим будинком є висновок судової будівельно-технічної експертизи. Між тим позивач відмовилась від раніше поданого нею клопотання про призначення експертизи.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.09.2021 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом - закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Сметанін Д.В. надали вступне слово, позовні вимоги за первісним позовом підтримали, посилаючись на викладені в ньому обставини, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити. При цьому позивач ОСОБА_1 підтвердила, що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ніколи не проживала у спірному домоволодінні та не має такого наміру, хоче користуватись даним домоволодінням в інший спосіб, здавати свою частку в оренду, для цього і звернулась в суд як законний власник майна за захистом своїх прав.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 надали вступне слово, зустрічний позов підтримали, посилаючись на викладені у ньому обставини, просили його задовольнити, у задоволенні первісного позову просили відмовити. Відповідач ОСОБА_2 заперечував той факт, що ОСОБА_1 намагалась вселитись у спірне домоволодіння, а він їй перешкоджав, однак одночасно зазначив, що вселятись їй нема куди, оскільки порядок користування між співвласниками домоволодіння не встановлений, в тому числі і судом, в задоволенні такого позову йому було відмовлено. Крім того відповідач та його представник по суті не заперечували, що ОСОБА_1 має право оформити право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спірного домоволодіння, однак вважали видане їй свідоцтво недійсним з причин, зазначених в зустрічному позові.
Третя особа за зустрічним позовом державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Теленкова І.В. надала письмову заяву, в якій просила розглянути цивільну справу у її відсутність.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі рішення Октябрьского районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року шлюб, зареєстрований 12.06.1976 року Октябрьским відділом ЗАГС в м. Харкові між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано, визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу сумісно нажитого майна (а.с.4, 22, 101).
Отже, як вбачається з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта від 08.01.2020 року домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві приватної власності в рівних частках по 1/2 частині кожному - за ОСОБА_4 - на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року, та за ОСОБА_3 (а.с.11, 104).
Як вбачається з копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.06.2006 року позов ОСОБА_4 до виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Харкова про визнання права власності - задоволено. Встановлено юридичний факт забудови житлових приміщень та визнано право власності ОСОБА_4 на приміщення літ «ж4», площею 10,4 кв. м., веранди літ. «ж2», ганку літ. «ж3», вбиральні літ. «О», навісу літ. «М», забору літ. « м», «м.2», воріт літ. «м3», ями літ. «м4» до будинку АДРЕСА_1 (а.с. 51, 231).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28.02.2007 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 - задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.06.2006 року скасовано, а справу направлено до того ж суду на новий розгляд в іншому складі (а.с.52-53, 232-233).
В подальшому ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.04.2007 року заяву ОСОБА_4 до виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Харкова про визнання права власності - залишено без розгляду (а.с. 234)
08.07.2013 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова розглянута цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , територіальної громади м. Харкова про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва та з зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , територіальної громади м. Харкова про визнання права власності на гараж. Як зазначено в рішенні, в обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 у остаточній редакції просила визнати за нею право власності на самовільні споруди: прибудову «ж4», ганок «ж3», зливну яму «м4», навіс «М» та літній душ «Л», реконструйовані не жилі приміщення веранду «ж2», ворота « м3» та право власності на 1/2 частину гаража. Зазначивши, що спірне домоволодіння є шлюбним майном подружжя, за рішенням суду за кожним із них визнано право власності на 1\2 частину домоволодіння. Після розірвання шлюбу відповідач не проживав у будинку, без його участі проведені прибудови та реконструкція нежитлових приміщень у зв'язку із чим просила визнати право власності на самовільні споруди. У зустрічних вимогах ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на гараж літ «Е», який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням суду ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва та гараж - відмовлено. ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на гараж - відмовлено (а.с.237).
Окрім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.12.2013 року (вступна та резолютивна частини) у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поновлення порушеного права, знос самовільно побудованих будівель, визнання права власності на самовільно побудований гараж, виселення, визначення порядку користування будинком - відмовлено (а.с.238).
Також рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.05.2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл житлового будинку з надвірними будівлями в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою - (а.с.54-58).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18.08.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.05.2016 року залишено без змін. В даній ухвалі, зокрема встановлено і визначено колегією суддів, що приміщення будинку АДРЕСА_1 , а саме літ. «ж4», «ж2», літ. «ж3», літ. «О», літ «М», літ. «м2», літ. «м3», літ «м.4» є об'єктами самочинного будівництва (а.с.59-62).
Письмових доказів і відповідних дозвільних документів, які б свідчили про прийняття зазначених вище приміщень в експлуатацію на даний момент позивачем суду не надано.
Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , була зареєстрована спадкова справа №11/2017 (номер в спадковому реєстрі 60650820), що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с.63).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06.07.2019 року після його смерті заведена спадкова справа №204/2019 (номер в спадковому реєстрі 64086361) і проведена реєстрація видачі свідоцтва про право на спадщину П'ятою Харківською державною нотаріальною конторою, яка у зв'язку з реорганізацією приєднана до Другої Харківської міської державної нотаріальної контори, спадкоємець - ОСОБА_1 (а.с.10, 103).
Державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленковою І.В. 06.07.2019 року видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-49, в якому посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого П'ятою Харківською державною нотаріальною конторою 23.12.2015 року, який зареєстровано в реєстрі за №3-598, спадкоємицею зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , 1949 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . При цьому в свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначено, що на земельній ділянці розташований житловий будинок з прибудовами літ. «Ж-1», цегла, загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м. При цьому будинку є господарські будівлі та споруди: гараж літ. «Е», оглядова яма літ. «е», вбиральня літ. «О», льох літ. «В», «К» , навіс літ. «М», літній душ літ. «Л», яма вигрібна №4, огорожа №1,2,3, вимощення №1. Ця 1/2 частка вищезазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами належала спадкодавцю на підставі Дублікату Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради у м. Харкові 13.06.2008 року: зареєстрований в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 28.10.2008 року, реєстраційний номер: 25211523; номер запису: 53620 в книзі 1 та рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.1989 року (справа №2-643/89р); право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2015 року державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харкевич І.І. 18.12.2015 року, номер запису про право власності:12697842, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 815086963101 реєстрі. Право власності у її чоловіка виникло на підставі Дублікату Свідоцтва про право особистої власності жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Харкова 02.03.1988 року, дублікат якого виданий виконавчий комітетом Жовтневої районної ради у м. Харкові 13.06.2008 року (а.с.9, 27, 102).
Як вбачається з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта від 08.01.2020 року 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової приватної власності за ОСОБА_1 державним реєстратором Теленковою І.В. Друга Харківська міська державна нотаріальна контора на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер:1-49, видане 06.07.2019 року Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою. Об'єкт нерухомого майна - житловий будинок літ. Ж-1 з надвірними будівлями, загальна площа 93,5 кв.м, житлова площа 56,3 кв.м.
Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, складеного ТОВ «Юридична компанія «Калина» на замовлення ОСОБА_1 , станом на 04.06.2019 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 складається з наступних приміщень: літ. «Ж-1» житловий будинок, «ж1» прибудова, «ж2» веранда, «ж3» ганок, «ж4» прибудова, літ. «Е» - гараж, «е» - оглядова яма, літ. «В», «К» льох, літ. «Л» літній душ, літ. «М» навіс, літ. «О» вбиральня, №1,2,3 - огорожа, №4 вигрібна яма, №1 - вимощення. Разом по літ. «Ж1» загальна площа 91,8 кв.м, житлова площа 52,2 кв. м. (а.с.5-8, 23-26, 96-99).
Між тим, згідно з довідкою від 21.08.2019 року №2019/83, виданою ТОВ «Юридична компанія «Калина» ОСОБА_2 для подання нотаріусу на запит від 11.07.2019 року №106/02-14 встановлено, що після обстеження на місці 06.08.2019 року та проведення комплексу робіт з'ясовано, що житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 дійсно відповідає наступним характеристикам: літ. «Ж-1» житловий будинок з прибудовами, загальна площа 91,8 кв.м, житлова площа 52,2 кв. м, літ. «Е» - гараж, літ. «е» - оглядова яма, літ. «В», «К» льох, літ. «Л» літній душ, літ. «М» навіс, літ. «О» вбиральня, №1,2,3 - огорожа, №4 вигрібна яма, №1 - вимощення. У тому числі побудовано самочинно прибудова літ. «ж4» (приміщення №1-8,1-9 загальною площею 10,2 кв. м) дозвільні документи не надано. Згідно з приміткою у зв'язку з уточненням лінейних розмірів приміщень при поточній інвентаризації, постанови КМУ від 07.06.2017 №406 та без урахування самочинно побудованого загальна площа житлового будинку з прибудовами літ. «Ж-1» становить 81,6 кв.м, житлова площа становить 52,2 кв.м (а.с.64-70).
Отже суд приходить до висновку, що у вказаному свідоцтві про право на спадщину, виданому позивачу ОСОБА_1 , при зазначенні спадкового майна безпідставно вказано, що житловий будинок з прибудовами літ. «Ж-1», має загальну площу 91,8 кв.м., житлову площу 52,2 кв.м., тобто, з включенням площі самочинної прибудови. Крім того в свідоцтві перелічені господарські будівлі та споруди, які і на даний час є самочинними, а саме: літ. «О», літ «М». Між тим в державному реєстрі нотаріусом взагалі зазначений інший розмір житлового будинку літ «Ж-1» загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 56,3 кв.м.
Відповідно до копії довідки Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області від 20.02.2020 року, від ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , 04.02.2020 року надійшла заява, в якій вона повідомляє, що їй на праві власності належить 1/2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , але мешканці даного домоволодіння не дають можливості їй увійти до вищевказаного домоволодіння. В ході подальшого розгляду матеріалу здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_3 , але двері даного домоволодіння ніхто не відчинив, у зв'язку з чим встановити та опитати мешканців не виявилось можливим. Подальший розгляд матеріалу припинено (а.с.12, 30, 105).
Інших доказів на підтвердження обставин щодо перешкоджання ОСОБА_1 у здійсненні права користування спірним домоволодінням позивачем за первісним позовом не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах верховного Суду.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Захист права власності фізичних та юридичних осіб гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.
Статті 15 та 16 ЦК України вказують, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статті 316, 317, 319, 321 ЦК України передбачають, що право власності є непорушним, власник речі має право користуватися, володіти та розпоряджатися своїми речовими правами на славний розсуд в незалежності від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 3 ст. 358 ЦК України).
Дана норма свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі № 639/2184/16-ц.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55. Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 вказаної Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України. Враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Зі змісту ч. 1 ст. 383 ЦК України вбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Разом з тим, статтею 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що і набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майнову володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має, право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно із нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною першою ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить
спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
Частиною першою ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Статтею 1300 ЦК України передбачена можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. 2. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. 3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог із застосуванням способу захисту прав, обраного позивачем.
Так, суд на підставі досліджених доказів приходить до висновку, що за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірного будинку АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №1-49, виданого Державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленковою І.В. Між тим у вказаному свідоцтві про право на спадщину при зазначенні спадкового майна вказано, що житловий будинок з прибудовами літ. «Ж-1», має загальну площу 91,8 кв.м., житлову площу 52,2 кв.м., що не відповідає технічній документації, крім того свідоцтво містить перелік господарських будівель та споруд, які є самочинними, що суперечить закону та в свою чергу підтверджується рішеннями суду, які набрали законної сили. В державному реєстрі нотаріусом як державним реєстратором взагалі зазначений інший розмір житлового будинку літ «Ж-1» - загальна площа 93,5 кв.м., житлова площа 56,3 кв.м. За таких умов, незважаючи на те, що ніким з учасників справи не оспорюється той факт, що ОСОБА_1 мала право на спадкування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та визнання вказаного свідоцтва про право на спадщину недійсним, оскільки викладені в ньому відомості щодо складу спадкового майна та його розмірів не відповідають технічній документації і законним підставам для реєстрації такого майна як об'єкту нерухомості. При цьому вимога від спадкоємців про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину до суду не надходила і відповідно не може бути розглянута в якості позовних вимог у даній справі.
За таких обставин не підлягають і задоволенню первісні позовні вимоги позивача ОСОБА_1 у зв'язку з їх не доведеністю належними доказами. Так фактично на час розгляду справи в обґрунтування позовних вимог як основний правовстановлюючий документ позивачем надано свідоцтво про право власності на 1/2 частину спірного будинку АДРЕСА_1 , яке визнається судом недійсним. Крім того позивачем взагалі не надано доказів в обґрунтування встановлення порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями відповідно до належних часток у праві спільної часткової власності, в тому числі не надано позивачем і висновку судової будівельно-технічної експертизи, від проведення та оплати якої позивач відмовилась, при цьому судом встановлено, що відповідна домовленість співвласників відсутня. З огляду на викладене, а також враховуючи визнання позивачем тих обставин, що вона не проживала у спірному будинку та не має такого наміру в подальшому, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про її вселення в конкретні приміщення будинку, а саме - в житлові приміщення літ. 1-6 пл. 17,7 кв.м, літ. 1-7 пл. 8,2 кв.м та передачі позивачу ключів від будинку, при відсутності визначення певного порядку користування будинком, а також при відсутності достатніх доказів щодо створення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 щодо користування спірним домоволодінням і ненадання ключів.
Таким чином у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення необхідно відмовити, у зв'язку з його недоведеністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом слід задовольнити шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_1 06.07.2019 року державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленковою І.В. за р. №1-49 по спадковій справі №204/2019.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 82, 89, 133, 141, 263- 265 ЦПК України, ст. ст. 3, 6, 15, 16, 29, 202, 203, 215, 253, 256, 267, 316-321, 330, 356, 358, 383, 387, 391, 631, 1216, 1218, 1220, 1231, 1268, 1297, 1300, 1301 ЦК України, ст. ст. 9, 150 ЖК України, -
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленкова І.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом - задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1 06.07.2019 року державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленковою І.В. за р. №1-49 по спадковій справі №204/2019.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;
Третя особа за зустрічним позовом: Державний нотаріус Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Теленкова І.В., адреса: 61093, м. Харків, вул. Озерянська, буд. 6.
Повне рішення складено 08.09.2023 року.
Суддя Н.В. Баркова