Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 вересня 2023 року Справа№200/2129/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13 травня 2023 року засобами поштового зв'язку адвокат Соколов В.В., представник позивача ОСОБА_1, подав до суду адміністративний позов до відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання позивачу відстрочки від призову на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 02 травня 2023 року він звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що його батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. До заяви були додані засвідчені фотокопії документів, що підтверджують підставу для отримання відстрочки від призову за мобілізацією, а саме паспорт та картка РНОКПП позивача; свідоцтво про народження позивача, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного позивача; паспорт громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 ; посвідка на постійне проживання ОСОБА_2 в Україні; картка РНОКПП ОСОБА_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; довідка серія МСЭ-2007 №1331423 Філіалу Бюро №4 ФДУ «ГБ МСЕ по Ямало-Ненецькому автономному округу» Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку Російської Федерації, про встановлення інвалідності ІІ групи ОСОБА_2
05 травня 2023 року листом №11/1282 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що паспорт ОСОБА_2 № НОМЕР_1 та довідка серія МСЕ-2007 №1331423 від 22.02.2011 відносяться до документів, які видані країною агресором, а тому згідно з Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» не мають юридичного підтвердження.
За даними комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Донецького окружного адміністративного суду ухвала про заміну сторони від 07 липня 2023 року в електронному вигляді була доставлена в «Електронний кабінет» ІНФОРМАЦІЯ_2 13 липня 2023 року о 01:41.
У строк, встановлений судом в ухвалі про заміну сторони від 07 липня 2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 відзиву на позовну заяву не подав.
Оскільки відповідач не надав відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
22 травня 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22 травня 2023 року у позивача витребувана письмові пояснення про згоду на заміну неналежного відповідача.
07 липня 2023 року первісного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3, замінено належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
02 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що його батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. До заяви були додані нотаріально засвідчені фотокопії документів, що підтверджують підставу для отримання відстрочки від призову за мобілізацією, а саме паспорт та картка РНОКПП позивача; свідоцтво про народження позивача, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного позивача; паспорт громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 ; посвідка на постійне проживання ОСОБА_2 в Україні; картка РНОКПП ОСОБА_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; довідка серія МСЭ-2007 №1331423 Філіалу Бюро № 4 ФДУ «ГБ МСЕ по Ямало-Ненецькому автономному округу» Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку Російської Федерації, про встановлення інвалідності ІІ групи ОСОБА_2
05 травня 2023 року листом №11/1282 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що паспорт ОСОБА_2 № НОМЕР_2 та довідка серія МСЕ-2007 №1331423 від 22.02.2011 відносяться до документів, які видані країною агресором, а тому згідно з Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» не мають юридичного підтвердження. У зв'язку із вищевикладеним немає підстав на відстрочку про проходження військової служби під час мобілізації згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (стаття 17 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (стаття 65 Конституції України).
Статтею 8 Основного Закону України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України) .
Таким чином, сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції, законів України та чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» була ратифікована Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція 1993 року), підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року.
Згідно зі статтею 13 Конвенції 1993 року документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Закон України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон №1906-IV) встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.
Згідно зі статтею 1 Закону №1906-IV Цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону.
Пунктом «а» частини 2 статті 24 Закону №1906-IV встановлено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються щодо договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №1906-IV зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов'язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.
Законом України від 01 грудня 2022 року №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-ІХ) була зупинена у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Закон №2783-ІХ набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Таким чином, з 23 грудня 2022 року Україна звільнена від обов'язку виконувати статтю 13 Конвенції 1993 року, а саме приймати на своїй території без будь-якого спеціального посвідчення документи, що на території російської федерації виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.
Стаття 13 Закону України від 23 червня 2005 року №2709-IV «Про міжнародне приватне право» передбачає, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Законом України від 10 січня 2002 року №2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (далі - Конвенція 1961 року).
Відповідно до статті 3 Конвенції 1961 року єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Таким чином, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією до документів, виданих на території останньої, при їх пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення вказаних документів апостилем згідно з Конвенцією 1961 року, яка залишається чинною у відносинах України з російською федерацією.
Аналогічні роз'яснення щодо дії Конвенції 1993 року наведені в листі Міністерства юстиції України від 06 січня 2023 року №2289/155842-33-22/37.4 «Щодо розгляду звернення».
Таким чином, суд відхиляє довідку серія МСЭ-2007 №1331423 Філіалу Бюро № 4 ФДУ «ГБ МСЕ по Ямало-Ненецькому автономному округу» Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку Російської Федерації, про встановлення інвалідності ІІ групи ОСОБА_2 мотивів наведених вище.
На час виникнення спірних правовідносин Закон України 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) діяв в редакції Закону України №2849-IX від 13.12.2022.
Закон №3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності […], повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно з абзацом 11 частини 1 статті 23 Закон №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Закон України від 6 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закону №2961-IV) відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
Відповідно до статті 1 Закону №2961-IV особа з інвалідністю це повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність, інвалідність це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
За приписами статті 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями […]. Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання […]. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями […] затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення), медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Пунктом 6 Положення встановлено, що висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Відповідно до пункту 24 Положення комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю […] довідку […] і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії […].
З наведеного вбачається, що станом на дату звернення (02 травня 2023 року) позивача до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією у зв'язку із інвалідністю батька (абзац 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII) належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності інвалідності у батька позивача є довідка та виписка з акту огляду медико-соціальної експертної комісії, яка була утворена в порядку, встановленому Положенням.
Матеріли справи не містять вказаних доказів.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.
Питання розподілу судових витрат не вирішується, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 175, 215, 241-246, 250, 251, 255, 261, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_5, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_4), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (юридична адреса: АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_6, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_5) про визнання протиправною бездіяльності щодо не надання відстрочки від призову на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зобов'язання надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмовити повністю.
Повний текст рішення складено 07 вересня 2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко