Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3021/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», місто Дніпро,
до Фізичної особи-підприємця Раджабова Овєзмурада Амаджановича, місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», звернувся до Ггосподарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Раджабова Овєзмурада Амаджановича, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20.31.0000000907 від 10 вересня 2021 року у загальному розмірі 282 315,18 грн., з них: 197 079,27 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 47 165,91 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 26 070,00 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 11 000,00 грн. - штраф (змінна складова).
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.
13 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3021/23. Розгляд справи № 922/3021/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272415799, ухвала суду від 13 липня 2023 року є повернутою за датою 20.07.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) фізичної особи-підприємця належить до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 13 липня 2023 року, а саме до 04.08.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.
Як зазначено у позовній заяві, 10 вересня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 20.31.0000000907 щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 220 000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 06.09.2024) зі сплатою процентів у розмірі 20,90% щорічно (надалі - «Договір»). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач зазначає, що банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно із умовами Договору. У відповідно до п. А2 та п. А3 Договору, ліміт цього Договору 220 000,00 грн. на наступні цілі: - у розмірі 220 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності (для придбання сировини та матеріалів, оплати товарів та послуг, виплати заробітної плати). Згідно із п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 Договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних. Також, позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0 (нуль) грн., щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,790000% від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментів у розмірі 0,000000% від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Відповідно до п. 5.8. Договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, більше ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Позивач зазначає, що станом на 27.05.2023 року заборгованість відповідача за даним Договором склала суму у розмірі 282 315,18 грн., яка складається з: 197 079,27 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 47 165,19 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 26 070,00 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 11 000,00 грн. - штраф (змінна складова). У позові також вказано, що позивачем на адресу відповідача направлялась претензія, яка своєчасно та в повному обсязі не виконана.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 10 вересня 2021 року між Акціонерним товариством «АКЦЕНТ-БАНК» (позивач, банк за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Раджабовим Овєзмурадом Амаджановичем (відповідачем, позичальник за Договором) укладено кредитний договір № 20.31.0000000907.
Відповідно до п. А2 Договору його ліміт складає у розмірі 220 000,00 грн. - на поповнення обігових коштів. Відповідно до п. А3 Договору термін повернення кредиту 06 вересня 2024 року. Позичальник здійснює погашення Кредиту та процентів щомісячними ануїтетними платежами. Відповідно до п. 1.1. Договору банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно із п. А.1 цього Договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього Договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2. цього Договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.
Додатком № 1 до Договору є Графік погашення. Меморіальним ордером № R/19219894.27418.64999 підтверджується надання відповідачу 220 000,00 грн. кредитних коштів.
17 квітня 2023 року було складено та направлено вимогу відповідачу про повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 197 079,27 грн., сплати процентів та комісії.
Відповідно до абз. 6 п. А3 Договору зазначено, що у відповідності зі ст. 212, 651 ЦК України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим Договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. Відповідно до п. 2.3.2. Договору при настанні будь-якої з наступних подій: - порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право: змінити умови цього Договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважають такими, що наступили, у зазначену в повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Кредитом.
Таким чином, враховуючи, що на вимогу позивача відповідачем не було повернуто тіло кредиту, то наявні підстави для його стягнення в частині, що не була повернута, а саме: у розмірі 197 079,27 грн.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПРОЦЕНТІВ.
Відповідно до п. А6 Договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Перевіривши представлений до суду розрахунок процентів, суд прийшов до висновку, що вони зроблені арифметично вірно, а отже наявні підстави для їх задоволення в повному обсязі, а саме: 47 165,91 грн.
5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ВИНАГОРОДИ.
Відповідно до п. А10 Договору позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Перевіривши представлений до суду розрахунок винагороди, суд прийшов до висновку, що вона зроблена арифметично вірно, а отже наявні підстави для її задоволення в повному обсязі, а саме: 26 070,00 грн.
6. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ШТРАФІВ.
Відповідно до п. 5.8. Договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, більше ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Як вбачається із розрахунку заборгованості та із виписки по рахунку, останній раз відповідач здійснив погашення заборгованості 10 лютого 2022 року. Право на застосування штрафу, відповідно до п. 5.8. Договору, виникає на 31 день прострочення. Вимога про сплату заборгованості була надіслана 17 квітня 2023 року.
Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. При цьому, відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Постановою КМУ № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року було введено карантин, а постановою № 651 від 27 червня 2023 року з 30 червня 2023 року скасовано такий карантин.
Тобто, як на момент укладання Договору, так і направлення вимоги про сплату коштів, на території України діяв карантин. В період дії карантину, відповідно до Указу Президента України, був оголошений воєнний стан, що також зумовлює звільнення від сплати штрафу.
Враховуючи вищенаведене, наявні підстави для застосування п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Отже, не підлягає задоволенню вимога про стягнення 1 000,00 грн. - штрафу (фіксована складова), 11 000,00 грн. - штрафу (змінна складова).
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
7. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Раджабова Овєзмурада Амаджановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (49074, місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11; код ЄДРПОУ: 14360080) заборгованість за кредитним договором № 20.31.0000000907 від 10.09.2021 року, а саме: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 197 079,27 грн., загальний залишок заборгованості за процентами у розмірі 47 165,91 грн., загальний залишок заборгованості за винагородою у розмірі 26 070,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 4 054,73 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "07" вересня 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко