Справа № 354/897/23
Провадження по справі № 2-о/354/25/23
28 серпня 2023 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Єрмак Н.В., за участю секретаря Подюк А.В., представника заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яремче Івано-Франківської області, цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Державна прикордонна служба України про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини віком до 18 років, -
Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, в якій просить суд встановити факт, що він, як батько, самостійно виховує дитину віком до 18 років - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви зазначив, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.07.2015 року. В шлюбі у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за вказаним рішенням суду залишений на проживання із батьком-заявником. З часу розірвання шлюбу, він сам виховує неповнолітнього сина, повністю утримує його, опікується ним та його розвитком без участі матері ОСОБА_3 . Його колишня дружина з 2020 року постійно працює та проживає за межами України. Заявнику надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років згідно довідки Надвірнянського РТКЦ ТА СП від 09.08.2022 року №4600. Дружина надала йому згоду для перетинання кордону на тимчасові багаторазові поїздки з метою відпочинку, екскурсій чи інших приватних поїздок з дитиною в його супроводі. В червні 2023 року він намагався перетнути кордон з дитиною, маючи усі необхідні документи, проте, рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю НОМЕР_1 прикордонного загону, що знаходиться в м.Мукачево від 05.06.2023 року, йому було відмовлено в перетинанні кордону на підставі ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», оскільки його тимчасово обмежено в праві виїзду з України за відсутності підстав на право перетинання ДКУ з причин того, що він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон (відсутні документи про самостійне виховання дитини). Встановлення факту самостійного виховання батьком дитини віком до 18 років, має для нього юридичне значення, і необхідне для захисту прав та інтересів його та дитини.
ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні заяву підтримали та просили її задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, судом повідомлена належним чином, одночасно подала заяву, в якій просила справу розглядати за її відсутності, заяву підтримала, просила її задовольнити.
Представник заінтересованої особи Державної прикордонної служби України в судове засідання не з'явилася, судом повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , допитані в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини, її забезпеченні, навчанні, не телефонує та не цікавиться життям дитини.
Суд, заслухавши заявника та його представника, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно до положень частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Судом встановлено, щозгідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29.12.2009р. відділом реєстрації актів цивільного стану Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.07.2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , місце проживання дитини ОСОБА_2 визначено із батьком.
Згідно копії договору оренди житлового будинку від 03.05.2023 року, ОСОБА_2 орендує житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 21.06.2023 року, складеного депутатом Яремчанської міської ради, заявник проживає у будинку за адресою АДРЕСА_1 , разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вихованням якого займається самостійно, дружина проживає за кордоном з 2020 року.
Згідно Довідки 3120-/5-11 від 20.06.2023 року, виданої Яремчанським ліцеєм №1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 7-А класу ліцею, його батько самостійно виховує сина, приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться шкільним життям, відвідує батьківські збори.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну
відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
При цьому, у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 4 ст. 157 СК України).
Пунктом 2 ч. 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Отже, сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Так, заявник просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує неповнолітню дитину.
При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Заявник у поданій заяві зазначає, що з моменту припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_6 , неповнолітній син ОСОБА_2 проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.
Такі твердження в силу ст. 141 СК України, суд розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За таких обставин, суд, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, вважає, що заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Приймаючи до уваги вищенаведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 315-319 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а особою, що приймала участь у справі, але не була присутньою під час проголошення рішення в той самий строк з моменту отримання копії рішення.
Заявник: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
Заінтересована особа: ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,
Заінтересована особа: Державна прикордонна служба України, місцезнаходження: м.Київ, вул. Володимирська, 26.
Повний текст рішення виготовлено 06.09.2023 року.
Головуючий суддя: Н.В.Єрмак