Справа №: 343/2091/23
Провадження №: 2-н/0343/188/23
про відмову у видачі судового наказу
07 вересня 2023 року м.Долина
Суддя Долинського районного суду Івано-Франківської області Монташевич С.М., вивчивши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ,
товариство з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" звернулось в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ у сумі 4651,37 грн.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки плата за житлово-комунальні послуги здійснюється щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання боржником кожного із цих зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, із заявою про видачу судового наказу заявник звернувся у серпні 2023 року. Відповідно, право на стягнення заборгованості обмежується трьохрічним строком позовної давності, тобто з липня 2020 року, оскільки обов'язок щодо сплати заборгованості за липень 2020 року виник у серпні 2020 року.
Водночас, з витягу з фінансового стану споживача, що міститься у матеріалах справи, встановлено, що до складу заборгованості, яку заявник просить стягнути, входить заборгованість, яка станом на вересень 2019 вже становила 1119,68 грн, а також заборгованість, яка нарахована за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року. Будь-яких нарахувань з цього часу (тобто, після вересня 2017 року) не проводиться. Отже, фактично з жовтня 2017 року у заявника виникло право вимоги до боржника, хоча із заявою про видачу судового наказу він звертається до суду тільки серпні 2023 року. Обгрунтовуючи її подання у межах строку позовної давності, заявник зсилається на п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, якою встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Однак звертаю увагу на те, що дана норма набрала законної сили тільки з 17.03.2022 і вказує, що вона поширюється на строки, які ще не закінчилися, оскільки йдеться про їх продовження, а не поновлення, хоча у даному випадку трирічний строк з жовтня 2017 року до набрання вказаною нормою законної сили вже минув. У витязі з фінансового стану також відображена оплата, яка мала місце у травні 2020 року, проте у межах цієї справи у порядку наказного провадження питання про те, чи переривався такою сплатою строк позовної давності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦК України, не вирішується, оскільки в силу вимог п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у даному випадку не розглядається заява по суті, а, отже, не може вирішуватися питання про те, хто вчинив дію, яка свідчить про визнання боржником боргу та чи власне була така дія направлена на визнання боргу в цілому.
Відповідно до ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
В силу вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Враховуючи вищевказане приходжу до переконання, що у видачі судового наказу слід відмовити на підставі п. 5 ч. 1 та ч. 3 ст. 165 ЦПК України в повному обсязі.
При цьому, вважаю за необхідне роз'яснити стягувачу його право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку, а сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 260 ЦПК України, суддя
відмовити у видачі судового наказу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ.
Копію ухвали направити заявнику для відома.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя: С.М.Монташевич