Справа № 758/10259/23
01 вересня 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
при секретарі - Лазуренко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті, -
Заявник звернулася з заявою до суду в якій просить встановити факт смерті матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце народження - с. Ново-Вознесенськ Хмельовського району Кіровоградської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області.
Заява мотивована тим, що заявник є донькою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області.
Зазначене місце смерті матері заявника є тимчасово окупованою територією України, а тому отримане свідоцтво про смерть, що використовуються на даній території є недійсним.
Внаслідок цих обставин на сьогодні отримання свідоцтва про смерть матері в органах ДРАЦС Міністерства юстиції України є неможливим, а єдиним шляхом для його отримання та захисту прав є звернення до суду за встановленням факту смерті особи на тимчасово окупованій території України. Просить встановити вказаний факт для отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразка.
Заявник в судове засідання не з'явилася, проте в своїй заяві просить розгляд справи проводити за її відсутності.
Представник заінтересованої особи - органу ДРАЦС, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Наданими до заяви засвідченими копіями документів підтверджено, що померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір'ю заявника, що підтверджується свідоцтвом про народження заявника.
Як вбачається з наданих документів, 24.07.2023 Буденновським відділом запису актів громадянського стану Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки був складений актовий запис № 707 про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьку Донецької області, з видачею свідоцтва про смерть невстановленого державою Україна зразку.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1276-р) «Про затвердження пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на ліні зіткнення», населений пункт м. Донецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Таким чином, судом встановлено, що свідоцтво про смерть, видане Буденновським відділом запису актів громадянського стану Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, на час видачі було та є територією, де органи державної та виконавчої влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, є недійсним і не створює правових наслідків, що позбавляє заявника, як родича померлого, зареєструвати смерть ОСОБА_2 в органах ДРАЦС з видачею свідоцтва про смерть державного зразка.
Згідно з положенням п. 2 ч.1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті в разі, якщо документи про смерть особи відсутні, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с. Ново-Вознесенськ Хмельовського району Кіровоградської області померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області, Україна.
З огляду на викладені обставини та норми матеріального права, суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності вказують на можливість задоволення заяви про встановлення факту смерті матері заявника - ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявнику реалізувати питання виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав як її, так і померлої фізичної особи - громадянина України.
Отже, з огляду на зміст вказаних норм матеріального та процесуального права, слід дійти висновку, що встановлення факту смерті на підставі рішення суду є підставою для проведення реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану, тобто визнання державою факту смерті громадянина України, і таке рішення саме по собі не змінює документів, що видаються цим органом, і є лише підставою для одержання таких документів.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України рішення підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 95, 258-260, 263, 264-265, п. 8 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316, 317, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце народження - с. Ново-Вознесенськ Хмельовського району Кіровоградської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.М.Анохін