Справа №949/1699/23
про залишення заяви без руху
01 вересня 2023 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про встановлення факту постійного проживання з 01.09.1985 року по 01.01.1993 року в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), уродженця села Селець Дубровицького (пізніше - Сарненського) району Рівненської області,
Заявник ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Ващишину Оксану Вікторівну, звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання з 01.09.1985 року по 01.01.1993 року в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), уродженця села Селець Дубровицького (пізніше - Сарненського) району Рівненської області.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Відповідно до частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною 4 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суддя повинен враховувати, що ці заяви повинні відповідати загальним правилам щодо змісту і форми заяви, встановленим статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, так і спеціальним нормам, які визначені Главою 3 Розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України.
Перевіривши заяву ОСОБА_1 та додані до неї матеріали, приходжу до такого висновку.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині 1 статті 315Цивільного процесуального кодексу України, однак такий не є вичерпним, оскільки частиною 2 зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до статті 318 Цивільного процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Відповідно до пунктів 3, 12 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (із змінами та доповненнями), вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим Цивільним процесуальним кодексом України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 Цивільного процесуального кодексу України. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до статті 185 Цивільного процесуального кодексу України постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків.
Крім того, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
В порушення пункту 2 частини 1 статті 318 Цивільного процесуального кодексу України, в заяві не зазначені причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт його проживання у визначеному місці та у визначений період, зокрема, заявником не зазначено якими доказами підтверджується те, що він звертався до відповідних органів з метою отримання такого документу/доказу та йому було відмовлено у його видачі.
Разом з тим, зі змісту заяви не вбачається, які труднощі та які причини послугували щодо неможливості одержання документів, які підтверджують факт проживання у місці та в період, які вказані у заяві заявником (частина 2 статті 318 Цивільного процесуального кодексу України).
Отже, за змістом вищевказаних норм законодавства, суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів. І тільки у разі наявності об'єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження.
Законодавець у частині 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язує додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, у відповідності до частини 4 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника, заінтересованих осіб.
Верховний Суд України у своєму листі від 01 січня 2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вказав, що заінтересовані особи є спеціальними суб'єктами цього виду провадження. При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме:
- тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов'язки;
- якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.
Отже, до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Важливою обставиною є те, що лише з урахуванням зазначеної в заяві мети, визначається і коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Заявник зазначив заінтересованою особою Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації, при цьому не роз'яснив чому він вважає його саме такою особою, в сенсі вимог статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки заінтересованою собою має бути орган, куди заявник буде звертатись для реалізації судового рішення та відновлення порушених прав.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Таким чином, заявнику слід надати докази про те, що він звертався до відповідних органів з метою отримання документу/доказу, що посвідчують факт його проживання у визначеному місці та у визначений період, та йому було відмовлено у його видачі, а також на підставі цього визначитися із заінтересованими особами, де в подальшому заявник буде реалізувати свої права.
Крім того, в порушення вимог пунктів 8, 9, 10 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, в заяві не зазначено щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які заявник поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження заявника про те, що ним не подано іншої заяви з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відтак заявнику необхідно виправити вищевказані недоліки та привести заяву у відповідність до вимог цивільно-процесуального законодавства.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Тому, зважаючи на вищевикладене та наявні недоліки, в силу вимог статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, рахую, що заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Залишити без руху заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про встановлення факту постійного проживання з 01.09.1985 року по 01.01.1993 року в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), уродженця села Селець Дубровицького (пізніше - Сарненського) району Рівненської області та надати заявнику для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор