06 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6708/22 пров. № А/857/16845/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Довгополова О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Курилець А.Р.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року про закриття провадження в частині позовних вимог у справі № 140/6708/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції Ковальчук В.Д.,
місце винесення ухвали м. Луцьк,
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - ВЧ), в якому просить - визнання протиправними дій відповідача щодо нездійснення перерахунку раніше виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року; - зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 49434,28 грн; - визнання протиправними дій відповідача щодо порушення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 ( Порядок №1078 ) при нарахуванні та виплаті індексації в період з 01.03.2018 по 23.12.2019; - зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.12.2019 року, виходячи з фіксованої величини 4 085,48 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в сумі 88 826,25 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року було закрито провадження в частині позовних вимог, а саме:
Визнати протиправними дій відповідача щодо порушення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації в період з 01.03.2018 по 23.12.2019;
Зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.12.2019 року, виходячи з фіксованої величини 4 085,48 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в сумі 88 826,25 грн. Роз'яснено позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала мотивована тим, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із діями відповідача під час виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 140/13704/20, яким зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 року по 23.12.2019 року.
Не погодившись із винесеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу, та направити справу на продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд помилково дійшов висновку про тотожність позовних вимог, оскільки даним протиправним діям відповідача у справі №300/2374/20 не надавалась правова оцінка.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 20 грудня 2016 року, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ; наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 грудня 2019 року №278 (по стройовій частині) його звільнено з посади, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини. Із карток особового рахунку військовослужбовця він дізнався, що відповідач не у повному обсязі здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а в окремі періоди служби взагалі не здійснював нарахування індексації, хоч такий обов'язок у зв'язку із зростанням споживчих цін є у всіх юридичних осіб - роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи, у зв'язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до Волинського окружного адміністративного суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 140/13704/20 відповідача було зобов'язано здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 року по 23.12.2019 року. На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем було здійснено нарахування та виплату індексації.
Також суд звернув увагу, що у цій справі позивач серед іншого заявив позовні вимоги про:
- визнати протиправними дій відповідача щодо порушення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації в період з 01.03.2018 по 23.12.2019;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.12.2019 року, виходячи з фіксованої величини 4 085,48 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 в сумі 88 826,25 грн.
Разом з тим, позивач уже звертався до суду з позовом до ВЧ та заявляв позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.12.2019 та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.12.2019.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 140/13704/20 відповідача було зобов'язано здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 року по 23.12.2019 року. На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем було здійснено нарахування та виплату індексації, а саме в листопаді, грудні 2018 року нарахована індексація у розмірі 71,08 грн. щомісяця, за січень - грудень 2019 року нарахована індексація у сумі 1713,63 грн. та при нарахуванні індексації враховано базовий місяць - березень 2018 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Приписами статті 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищенаведені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не дозволяє ефективно захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає, що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 КАС України, відповідно до якої розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень, здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Таким чином, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 580/3376/20.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при винесенні ухвали і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року про закриття провадження в частині позовних вимог у справі № 140/6708/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
А. Р. Курилець